Читати книгу - "Зірки Егера"

В тиші вулиці грюкнули двері.

Гергей здригнувся і хутко подався в той бік, звідки долинув грюкіт. Вулицею йшов бей. Він ішов сам, закутавшись у плащ. На голові у нього біліла висока чалма.

Гергей зразу зупинився. Наслухав, чи, бува, не йде ще хтось із беєм. Але поблизу не видно було нікого.

Тоді Гергей попрямував до бея.

— Пане бею,— сказав він, віддаючи честь по-турецькому.— Тебе викликав не Велі-бей — це я виманив тебе сюди у дуже важливій справі.

Бей відсахнувся. Схопився за шаблю.

— А ти хто такий?

Гергей теж узявся за шаблю, витягнув її з піхов і простягнув бею.

— Візьми, якщо ти боїшся мене.

Бей засунув шаблю назад у піхви. Те саме зробив і Гергей.

— Я несу тобі більше приємнішого, ніж ти думаєш,— сказав Гергей. Він витягнув із внутрішньої кишені свого плаща капшук з грішми і подзвенів золотими дукатами.— На, візьми як завдаток.

Бей зважив на долоні важкеньку торбинку, але, подумавши, віддав назад.

— Спершу я мушу знати, хто ти такий і чого тобі треба?

Бей увійшов у смугу тіні, що падала від будинку. Неподалік стояла кам'яна лава. Турок сів на неї й уважно подивився в обличчя Гергея.

Юнак теж сів на лаву. Схрестивши руки на грудях і гладячи свою приклеєну бороду, він заговорив тихо і вкрадливо:

— Мене звати Сто Тисяч Золотом. Сподіваюся, ім'я досить благозвучне.

— Бей усміхнувся.

— А чи не прізвисько це?

— Тобі це не важко з'ясувати. А тебе звуть Бідняк, хоч ти, безумовно, і славний вояк. Усім відомо, що ти брав участь у переможному поході на Угорщину...

— Бачу, що ти знаєш мене.

— Так от, щоб довго не розводитись: наскільки мені відомо, від завтра ти будеш комендантом Єди-кули. Інакше кажучи, теж стаєш в'язнем, тільки в'язнем за платню. Лише раз на рік тобі дозволятиметься виходити у місто. І якщо аллах пошле тобі довголіття, то за своє життя ти зможеш двадцять-тридцять разів побувати в Константинополі.

— Кажи далі.

— Від тебе залежить вибрати собі кращу долю.

— Я слухаю тебе.

— В Єди-кулі сидить один в'язень, дуже багатий угорський вельможа Балінт Терек...

— Ти хочеш визволити його?

— Я цього не сказав. Але, припустимо, хочу.

— Слухаю тебе.

— Разом з тобою у замок прибуде кілька нових солдатів або ж твоїх слуг. Що коли, скажімо, завтра ввечері ти виведеш із фортеці пана Балінта під тим приводом, ніби його викликає до себе султан?

— Після заходу сонця навіть коменданту не дозволяється виходити з фортеці.

— За наказом султана — можна. Ну, припустимо, Балінт вийде вдень разом з тобою і в супровді двох солдатів. Вулиці тут майже безлюдні. Ти накажеш солдатам вернутися назад, а далі ви підете уже вдвох з Балінтом. Але замість того щоб податися до сераля, ти поведеш названого в'язня на корабель, який стоятиме в гавані під оранжевим прапором. Можливо, то буде фелюга для перевезення зерна, може, барка або й просто човен. Їх там не так багато. Отож я і кажу: у крайньому разі ви зміните одяг, плащі і обидва підніметесь на корабель.

— І це все?

— Не зовсім. Тільки-но корабель відчалить, тобі відлічують у руку триста золотих — турецькими грішми це три тисячі курушів чи піастрів. А тоді вже чи водою, чи сушею ми поїдемо в Текирдаг. Там тебе чекатиме людина з добрими кіньми і півтисячею золотих. Це ще п'ять тисяч курушів. Ми поїдемо в Афіни, звідти в Італію, і, як тільки ступимо на італійський берег, тобі дадуть ще п'ятсот золотих.

— Тисяча триста.

— Поки що — так. Це, здається, твоя платня за десять років. Але подумай і про таке: невже людина, що володіє Дебреценом, Сігетваром і Вайда-Гунядом, управитель королівського маєтку і майже всієї Задунайщини,— невже вона не дасть тобі хоча б дев'яносто дев'ять тисяч золотих, навіть якщо їй довелося б пожертвувати для цього половиною свого статку!

— А якщо я не побачу й першої тисячі?

— Хочеш, я віддам тобі її зараз?

Бей замислено дивився в темряву.

Гергей знизав плечима.

— Якщо побачиш, що ми дуримо тебе — хоча, думаю, угорця-пройдисвіта ти ще ніколи не зустрічав, у тебе завжди вистачить часу звинуватити Балінта Терека у спробі втекти з фортеці і заявити, що ти