Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Так, але спершу я довго плаваю біля бази, слухаю свій сонар.
Треба добре знати берег. І зібрати з допомогою сонара, плаваючи в усіх напрямках, відомості про всі особливі ознаки на морському дні, зареєструвати ці тисячі ознак у своїй чудовій пам’яті й завше мати їх перед собою з великою достеменністю, коли пливеш, не орієнтуючись за предметами, що їх доводилося бачити. Але для Фа це зовсім просто.
— Гаразд, — сказав Севілла. — Повернемося до літака.
— Велика подорож, — сказала Бі.
— Як ви її здійснили?
— На ношах. Мені жарко. Я дуже суха, я страждаю. Фа також. Ба кладе нам на тіло мокрі простирадла. Після літака — база. Я плаваю на базі, я плаваю навколо бази. Але небагато. Фа зі мною.
— У води неприємний смак, — сказав Фа.
— А потім?
— Ба нас везе на човні, — сказав Фа, — мене й Бі. Ба каже: на вас чекає підводний човен. Ви попливете на підводному човні. Я ні. Одна людина вам скаже: зробіть те й се, й ви зробите. Я кажу Ба: чому ти не пливеш з нами? Він каже: такий наказ.
— Як виглядав Ба, коли він казав це?
— Він був сумний. Ми пливемо в його човні.
— Скільки часу?
— Коли я не пливу сам, я не знаю, скільки часу.
— Мало часу чи багато?
— Багато.
— Що відбувається, коли ви зустрічаєте підводного човна?
— Ба випускає нас у воду, й ми пливемо до човна. Люди беруть нас на борт.
— Вам дуже тяжко було потрапити на човен?
— Так. Дуже тяжко. Але люди діяли обережно. І все ж таки мені моторошно. В човні надто жарко. Я дуже сухий, я страждаю.
Бі сказала:
— На підводному човні людина нам каже…
— Яка людина?
— Людина, що командує.
— Вона у військовій формі?
— Ні.
— Яка вона на вигляд?
— Маленька, очі сині, волосся на голові небагато.
— Що вона каже?
— Вона тримає в руці й нам показує маленький сірий корабель з гарматами. Вона каже: «Дивіться добре. Я випускаю вас у море. Ви розшукаєте цей корабель. Ви підкладете міну посередині дна, й ви повернетеся на підводний човен».
— Скільки часу ви були на підводному човні?
— Довго. Ми дивилися на маленький корабель.
— Це вперше вас просять розшукати справжній корабель, показавши спочатку вам його маленьку модель?
— Ні. На базі ми з Фа робили це часто.
— Ви помилялися?
— Спочатку — так, потім — ні.
— Гаразд. Що відбувається потім?
— Люди начепили на нас паски.
— Ті ж самі паски?
— Ні, інші.
– І міни?
— Ні, не відразу. Аквалангісти допомагають нам вийти з човна.
— Під водою?
— Так.
— Яким чином?
— Нас кладуть у скриньку, закривають її, вона наповнюється водою. Скринька відчиняється в море. Ми виходимо. Аквалангісти тримають нас за паски. Вони пливуть разом з нами.
— Довго?
— Ні, вони зупиняються й прив’язують міни до пасків.
— Що потім?
— Ми пливемо на північ.
— Звідки ви знаєте, що то північ?
— По сонцю. Коли ми виходимо з підводного човна, середина ранку. Ми пливемо швидко.
— Скільки часу?
— Довгий шлях і половина довгого шляху. Я знаходжу корабель. Я наближаюся, а на кораблі є люди. Я кажу Бі: нічого втішного, не буде «бух!».
— Не буде вибуху?
— Так я думаю: є люди, немає «бух!». Бі каже: я випереджу тебе. Тоді я пливу, пливу. На, пливу, як летить птах! Я припливаю швидше від Бі, обертаюся на бік, міна йде на корабель, але я залишаюся на міні!
— Ти хочеш сказати, що міна прилипла до корабля, але не відокремилася від пасків?
— Так!
— Ти опинився прив’язаний до корабля?
— Так! Я боюся! Я не можу дихати. Я захлинувся, кличу на допомогу: Бі! Бі!
– І я, — втрутилася Бі, — зубами перегризла паски під черевом. Фа. Він вільний.
— Ти не кладеш міну?
— Ні.
— Повтори, ти не кладеш свою міну?
— Ні, я боюся. Фа також боїться.
В Севілли почали тремтіти руки.
— Що ти робиш із своєю міною?
— Я кажу Фа: перегризи мої паски зубами. Він перегризає паски, й міна падає.
Севілла подивився на Арлетту, руки в нього тремтіли, йому не вдавалося оволодіти своїм голосом. Життя сотень моряків залежало від нікчемної випадковості: аквалангісти прив’язали Холосту міну до Бі, а не до Фа.
— Паски й міна падають на морське дно?
— Так.
— А тоді?
— Я виринаю на поверхню з Фа. Я дихаю й пливу на південь. Я пливу швидко-швидко. Я боюся.
— В якому напрямку пливе корабель?
— На північ.
— А ви на південь?
— Так, і корабель робить «бух!».
— Ти бачиш це?
— Я чую. Я далеко в воді, але я бачу світло. Я чую вибух, і я відчуваю удар у воді. Я пірнаю глибше й пливу, я боюся!
— Скільки часу ти пливеш?
— Довгий шлях і половину довгого шляху. Я куштую воду. Підводного човна немає: він утік.
— Що далі?
— Я шукаю його. Фа також. Але його немає. Уже давно. У води не той смак.
— Тоді ми з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тварина, обдарована розумом», після закриття браузера.