read-books.club » Сучасна проза » Ярино, вогнику мій 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ярино, вогнику мій" автора Ярослава Дегтяренка. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 106 107 108 ... 112
Перейти на сторінку:
що сяяли коханням.

– Навіщо знову завітав, мурзо? – незворушно запитала Теміс.

– І тобі мир, ханим, – майже шанобливо промовив Аяз. – Чи не будеш ти люб’язна залишити мене з Яриною наодинці, мені треба з нею поговорити.

– Ні! Ти не забереш Ярину! Я краще помру, ніж дозволю… – палко заперечила Теміс, перегороджуючи йому шлях, але Аяз її спинив.

– Я не заподію їй зла, і мені необхідно поговорити з нею. Повір мені!

Теміс подивилася на молодого мурзу – Аяз не відвів погляду, а обличчя його було спокійним. Жінка, трохи провагавшись, вийшла. Але тільки-но вона вийшла, як Яринка тут же запитала:

– А де Данило?

– Залишився в Чуфут-Кале. А мене звільнив калга-султан.

– Ти прийшов, щоб забрати мене? Так? – запитала Яринка, і на її очі навернулися сльози. Вона миттю все зрозуміла: Аяз знайшов собі покровителя сильнішого за ана-беїм, і тепер їм із Данилом ніхто не допоможе – зараз Аяз або силою забере її з собою, або їй доведеться піти з ним добровільно в обмін на життя Данила.

Аяз ніжно всміхнувся, але промовчав, сумно дивлячись на неї.

– Я нікуди не піду з тобою, Аязе, – твердо промовила Ярина. – З того часу, як ти купив мене, то завжди ставився до мене з повагою, тому я прошу тебе – не гріши проти своєї честі і відпусти мене. Я не можу кохати тебе! Якби могла, то не було б усього цього!

Але Аяз мовчав. Лише сумно дивився на Ярину, наче вбираючи в свою пам’ять риси її обличчя, а потім підійшов до неї. Яринка відступала від нього, поки не вперлася спиною в стіну. А Аяз незворушно взяв одну з її кіс, розв’язав стрічку і почав розплітати.

– Пам’ятаєш той день, коли народився мій син, а моя мати виселила тебе з твоєї кімнати, і я наказав тобі ночувати зі мною? Ти тоді ще заборонила мені розплітати тобі коси. І в ту ніч я мріяв, що настане час, коли я сам буду розплітати їх, бо ти покохаєш мене, – говорив Аяз, перебираючи пальцями вогняні пасма. – Але, мабуть, це залишиться всього лише мрією, – сумно промовив він, дістаючи кинджал.

Яринці стало страшно – а раптом Аяз зараз уб’є її? «А може, так буде і краще, якщо мене не стане?! Тоді для всіх закінчиться ця мука», – подумала дівчина. Але Аяз, відокремивши від її волосся невелике пасмо, зрізав його кинджалом.

– Я ж прийшов попрощатися, Яринко. Спочатку я вважав, що зможу приручити тебе, змусити бути зі мною, змусити кохати, але за ці дні я багато чого переосмислив. Пам’ятаєш легенду про тюльпан, яку я колись розповідав тобі? Так ось і справді не можна силою вирвати щастя з його бутона – квітка загине, а з нею і надія на щастя. Адже моє кохання губить тебе, мій лале, а я цього не хочу, тому залиш мені на пам’ять частинку себе, – говорив він, перев’язуючи зрізане пасмо її стрічкою. – Це пасмо твого сонячного волосся буде нагадувати мені про тебе, моє світле кохання, моя найсолодша мріє, а коли мені буде особливо гірко без тебе, то зігріє мені душу. Прощай!

І, обернувшись, Аяз вийшов, а Ярина стояла, не в силах повірити в почуте, уражена величчю його душі. Мимоволі на очі навернулися сльози, а серце защеміло від жалю до Аяза. «Прощавай, Аязе!» – прошепотіла Яринка, дивлячись йому вслід, бо він не зачинив за собою двері.

Після цього Аяз із чистою совістю покинув Бахчисарай, відправившись у степи.

Аяз усвідомив, що неможливо підкорити горде серце, якщо в ньому немає взаємного кохання. Завдяки цьому почуттю Аяз навчився цінувати не тільки своє кохання, але й чуже, і зрозумів, що він не має права калічити долі трьох людей – Гюльнур, Ярини та Данила. Саме тому він вирішив відпустити Ярину. «Цікаво, Гюльнур досі живе в моєму улусі? І чи пробачить вона мені? – думав Аяз увечері, сидячи біля багаття і тримаючи в руках пасмо Ярининого волосся. – Адже вона займає не останнє місце не тільки в моєму житті, але й у моїй душі. Вона стане тією, хто подарує мені щастя». А повернувшись до улусу, з полегшенням побачив дружину, яка зустріла його вельми холодно.

– Навіщо ти повернувся, Аязе? – запитала Гюльнур.

– Узагалі-то це мій дім. Хіба я не маю права жити у себе вдома? – спокійно запитав Аяз.

Гюльнур нічого не відповіла. Тоді Аяз присів поруч із нею на подушки й обережно обняв за талію. Вона не відсторонилася, лише відвернулася.

– А чому ти не поїхала звідси до батька або до Феррах-Кермена? – запитав він.

– Тому що не захотіла! Хіба я не маю права жити в домі свого чоловіка? – вигукнула Гюльнур.

– Кохана, ти пробачиш мені за все? – шепнув Аяз. – Адже я повернувся до тебе.

Гюльнур оторопіло на нього подивилася, немов не розуміючи його слів, а Аяз ніжно поцілував її. Гюльнур іще деякий час здивовано дивилася на нього, а потім рвучко обняла чоловіка, не в силах повірити, що збуваються її найпотаємніші надії.

Коли Латіфі принесли записку від Аяза, то, прочитавши її, вона зітхнула так, немов скинула з плечей важкий тягар. «Хвала Аллаху! Невже мій племінник і справді схаменувся?!» – думала Латіфа, не вірячи в таке диво. Але потім жінку охопив сумнів – а раптом Аяз вирішив схитрувати? Раптом навмисно поїхав, щоб потім перехопити Ярину в степах? Тому, трохи поміркувавши, вона відправила Сіразі в Чуфут-Кале з наказом звільнити Данила і супроводити його до Мустафи, а також повідомити, що через три дні йому і Ярині належить покинути Юрт.

Усі ці дні Данило прожив, немов у пеклі, сердячись на власне безсилля і страждаючи від невідомості. Тоді він опритомнів уже дорогою до фортеці і від капи-кулу дізнався, що його й Аяза за велінням султані везуть до в’язниці, але що султані зробила з Яриною, стражники не знали. А коли Аяз покинув в’язницю, Данило зрозумів, що його суперник здобув у цій боротьбі перемогу, а йому слід готуватися до смерті. Тому коли по нього прийшли стражники, він незворушно покрокував за ними, вважаючи, що його ведуть на страту. Але у дворі на нього чекав не кат, а Сіразі.

– Пане Даниле! – вигукнув євнух українською, любовно оглянувши його. – Я бачу, що в’язниця охолодила твою гарячу кров, якщо ти більше не кидаєшся на людей!

Данило криво усміхнувся, пригадавши, із яким задоволенням тоді врізав євнухові, але нічого не відповів, лише з презирством на нього подивився.

– Що ж, іди за мною, – наказав Сіразі і подріботів до закритого візка.

– Куди

1 ... 106 107 108 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярино, вогнику мій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярино, вогнику мій"