Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

Ющенко: Я думаю, шо…

Плющ: [перебиває] Поетому, оті, шо технології придумали, то великі гроші, шоб ти знав. Ми віддали гроші ще більше, але придумать, то також великі гроші. Да, там уми працюють і не так просто.

Марчук: Зараз епоха ця телекомунікаційно-інформаційна економіка, то єсть технологія дає майже так, як високоприбуткова галузь економіки.

Ющенко: На першому місці, на першому місці.

Марчук: Да.

Плющ: Це у нас такий ще самий оригінальний в цьому плані фільм [слово нерозбірливо]. Леонід Данилович, [два слова нерозбірливо] перше, як їхав до вас на нараду і конспектів [декілька слів нерозбірливо] Палич [голосно всі сміються].

Кучма: А шо таке [декілька слів нерозбірливо], кармани такі, шо там шаровари.

Ющенко: Сказала [слово нерозбірливо] збираєтесь кудись їхать, Леонід Данилович. А мені він сказав, шо тобі, Вітя [декілька слів нерозбірливо]. Одна молодиця, значить, та ужене баба, їй так сказать, в поліклінікє [декілька слів нерозбірливо].

Плющ: Фокіна, Фокіна.

Ющенко: Приходить до нього, а Фокін, він шось там у валізи пихає речі, дивлюсь так через стіл читаю: сорочки — 2 штуки, труси — 2 штуки, роги з [декілька слів нерозбірливо] — 3 штуки. [всі голосно сміються]. Оце як я їду у Крим, то в мене один список, а як в Москву їду, то другий, шо з собою треба брать в чемодан.

Литвин: [декілька слів нерозбірливо крізь сміх].

Плющ: Добре [декілька слів нерозбірливо] подобається отака [декілька слів нерозбірливо через голосний сміх].

Ющенко: От шо, Леонід Данилович, ви уїдете [декілька слів нерозбірливо].

Кучма: Но зато в них є [два слова нерозбірливо].

Ющенко: Це унікальне явище на [два слова нерозбірливо], зробили два роки назад. Поїхала вона там з [декілька слів нерозбірливо], зробила опит громади і 60 % шведів сказали, шо голокосту не було, 20 % сказали, що, може, й було, але [декілька слів нерозбірливо] і тільки 8 % сказали, шо був голокост. І то з того почали робити вони програму «Розкажи своїм дітям», так програма називалась. За рік — 77 чи 12 тисяч зробили [декілька слів нерозбірливо]. Через рік вийшли на замовлення у кожну родину.

Кучма: У нас же сьогодні також вже буде зовсім інша [слово нерозбірливо]. Ніхто ж в це не вірив, такі скажені були факти.

Марчук: Да. Я був свідком еволюції Леоніда Макаровича Кравчука відносно голодоморів. Ну, як не всі були свідками, не було інформації, не було уявлення. Тоді, коли [декілька слів нерозбірливо] очолював в ЦК партії комісію по разоблачєнію пропагандистской акції Запада о голодоморє і так далєє. Ну, от таке під егідою ЦК. І, може, й добре, шо це було тому, шо коли почали тягати з архіву всі матеріали. А в КДБ не було по голодомору, ну відголоски, а головним чином в архівах державних інших інститутів. І поскільки я також трохи брав в цьому участь, я пам’ятаю, коли це все, а не знав же ніхто. До архівів, ви ж знаєте, до архівів і КДБ не пускали. Середнє звєно ніхто не мав права навіть наблизитись до архіву. І оце, коли ця інформація почала з нею [декілька слів нерозбірливо], а потім стали витягувати…

Кучма: То мене дивує, а як же дійсно не знищили архіви.

[Нерозбірливо говорять разом Марчук і Литвин.]

Марчук: По репресіях, по голодомору то там воно таке, шо, ну, не дуже видно зразу, шо це організована була центральною владою. А по репресіям, то це ж 100 % було. Кожну неділю [декілька слів нерозбірливо], шо за дурницю брали і стріляли нізащо. Вивезли під час війни акуратненько тисячі та, мабуть, міліони томів і привезли назад, повернули і я один раз знайомився із справою [декілька слів нерозбірливо] визволення України. А там декілька грузовиків, але вже розложені акуратненько, і багато папок, там так, коли хтось відкрив один раз ознайомився, треба [декілька слів нерозбірливо]. І я відкривав, ніхто з 29-го року не дотулялась рука, але були вивезені під час війни евакуйовані, повернуто все назад — і ото так там і залишалися. І всі справи, півтора десь, мільйон шістсот по Україні від отаких, де розстріляно три листочки цигаркового паперу [декілька слів нерозбірливо].Так шо система дійсно думала, шо буде на мільйони років.

Плющ: [декілька слів нерозбірливо] оце під час уже нашого часу, так оце Левко [Лук’яненко], зная це діло, [слово нерозбірливо] із штату Америки мєжду Вашингтоном і Філадельфією привезли вони, і я їх тримав. Ну, я їх приніс, хтось же забрав, і все. А це вже вдруге, коли я прийшов [слово нерозбірливо] і Левко мене задовбав: «Шукай, Іван, бо [декілька слів нерозбірливо], ото шо з Філадельфії тобі привезли». То добре, шо Ніна зберегла. І ми найшли в [декілька слів нерозбірливо], бібліотеці найшли. Тоді люди все отдали, вони десь зараз іще… Крім наших, ще є архіви.

Марчук: Звичайно, да багато, в Відні є величезний масив архівний української історії.

[Нерозбірливо говорять разом декілька людей.]

Литвин: Я таму цих партійних архівах зараз десь у 92-му році [слово нерозбірливо] по 55-й рік [слово нерозбірливо] і то же нікому не видать, тоже, знаєте, [декілька слів нерозбірливо]. Я читав по західній Україні матеріали, я просто не виходив би сутками, читав би там. І там про ці чекістскі операції ведеться [декілька слів нерозбірливо], там просто волосся стає дибки.

Марчук: Да, да.

Литвин: Як зачистки ці робили.

Кучма: Та я…

Литвин: [перебиває] І потім [декілька слів нерозбірливо] їх винищував. Це просто страшне. А найбільше цікавих матеріалів [декілька слів нерозбірливо] не читали, це обласні архіви. Бо всі ті партійні архіви треба було послати [декілька слів нерозбірливо], а там лежить таке. Там одні подвижники працюють. І коли вони бачать, шо в тебе таке відношення серйозне до архіву, вони тобі готові все..

Кучма: [перебиває] І підказати…

Литвин: І підказати. Да. Це кладезь…

Марчук: Взагалі, архіви наші ше не [слово нерозбірливо]. А в Москві які [декілька слів нерозбірливо] архіви української взагалі нашої біографії.

Плющ: Я там бував ще в Саянах в санаторії. Полковник міліції у відставці із Закарпаття Петро, зараз вилетіло прізвище, все життя після війни в міліції і так далі. Ну випили вже добре, він розказує, які зараз настали, які непорядки. Я кажу: «От харашо вам було робить, у вас тоді порядок». «Да ви шо!» Я кажу: «Ну як?» «Іван Степанович, я вам розказую, от я, допустім, начальник міліції, (а він у багатьох районах був начальник міліції). От я віжу — вот так — подозрітєльний чєловєк,