Читати книгу - "Вигнання з раю"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну, слухаю!
— Так, слухаю…
— Так, так, слухаю…
— Слухаю вас…
— Слухаю вас уважно…
— Слухаю вас дуже уважно…
— Слухаю вас надзвичайно уважно…
— Слух…
— Сл…
— С…
А тоді вже просто — ах! І засьорбує товариш Жмак повні свої груди повітря, і завмирає, а проводи гудуть, а простір гримить, і слова летять, ніби чайки в пісні Дмитра Гнатюка, — яка радість і яке блаженство!
Тут ще треба кілька слів для опису товариша Жмака, аби ви часом не переплутали його з кимось, аби впізнали, щойно зустрінете. У товариша Жмака здоровенна голова (щоб тримати в ній усі вказівки), лице просторе, так що на ньому вільно малюється і належна догідливість (для всього, що вище), і грози та завірюхи (для всього, що нижче). Тулуб у товариша Жмака досить щільно і доцільно обкладений м’язами для того, щоб у потрібну мить нахилятися (або схилятися) в потрібному напрямку. Коли людина схиляється-нахиляється, то мимоволі (за законами земного тяжіння чи там якоїсь еволюції) доводиться відставляти одну частину тіла для противаги. Не станемо приховувати: товариш Жмак для противаги мав що відставляти. Одним словом, чоловік солідний і голосом, і статурою, вже не кажучи про становище і авторитет.
Переговоривши по всіх належних телефонах, товариш Жмак повернувся до залу засідань сесії, зайняв своє місце в президії, став слухати і вжахнувся. Поки він був відсутній, тут не тільки не подумали зняти питання як непідготовлене, а добалакалися до ручки! Зінька Федорівна гнула потихеньку до того, щоб задовольнити прохання Зновобрать. Хоч вона й голова колгоспу, сила й авторитет, але однаково ж жінка, а жінки некеровані й анархічні, тут товариш Жмак мав тверде переконання, і не можна висувати їх на керівні посади. Утворилася за цей час і група прихильників Зновобрать на чолі з заслуженим виконавцем Веселоярівської сільради дядьком Обеліском. їхній девіз був: не відпускати Зновобрать ні за які гроші! До цієї групи належали, крім Обеліска, Раденький і Солоденький, Благородний і Первородний, Таксобі й Нітуди- нісюди. Платформа цієї групи була б дуже до смаку товаришеві Жмаку, але поки він розбалакував по телефону, дядько Зновобрать зумів переконати своїх найзапекліших прихильників, і тепер навіть Обеліск пропонував задовольнити його прохання, але висунув пропозицію, від якої Жмак увесь похолов:
— Обрать нашого заслуженого товариша і соратника почесним головою нашої сільської Ради!
Товариш Жмак, як уже сказано, весь похолов, але тут же весь і стрепенувся, підскочив і вгатив кулацюрою (ми забули зазначити, що кулаки в нього були кілограмів по десять кожен) по столу:
— Не пол-ложено!
— Не положено, а ми положимо, — спокійно сказав Обеліск. — А коли наш улюблений товариш піде від нас на вічний спочинок, то водрузимо йому перед сільрадою обеліск. І напишемо все, що треба.
— Почесний голова не положений для сільради! — вперто повторив товариш Жмак. — Прошу цього питання не порушувати.
— Та й не треба порушувати, — попросив слова Зновобрать. — Хіба я вимагав того почесного чи там якого? Коли треба, то обіцяю передавати свій досвід новому голові, поради там, ну, як кажеться-говориться, все, що треба.
Обеліск вмить ухопився за ці слова.
— Радником! — загукав він. — Призначити Свиридона Карповича радником сільської Ради і опреділить кабінет з телефоном і все таке інше!
— Радника для сільради теж не положено, — вже спокійно пояснив Обеліскові (яке наївняччя, яке провінційно-глибинне наївняччя!) товариш Жмак. — Існує штатний розпис, все затверджено, є порядок. Коли ж ви хочете провести товариша Зновобрать з належною пошаною, то можете висловити йому подяку, записати її, вручити урочисто.
— Та нащо писати? — махнув рукою Зновобрать. — Що ж мені — для зберігання тої подяки нову хату поставити, абощо! А коли справді люди хочуть, щоб я радником, то без усяких штатів і зарплат (бо пенсію ж заробив персональну в держави вже давно), на громадських засадах, — чого б же й не згодитися?
Від громадських засад товаришеві Жмаку заціпило. Нічим крить. Треба було переходити в інший стан. Вже не твердокамінного представника, а м’якої воскової фігури.
— На громадських засадах — це можна, — згідливо мовив товариш Жмак, — але, товариші, я ще раз хочу вам нагадати про непідготовленість цього питання. Припустимо, що ми сьогодні увільняємо Свиридона Карповича від обов’язків… Але ж у нас немає кандидатури на цей пост!
— У вас немає, а в мене є,— сказав Зновобрать.
— Як то? Без погодження?
— А яке тут погодження, коли всі ми знаємо цього товариша!
Тут стривожилася навіть Зінька Федорівна, яка про зняття думати думала, а про наступника Зновобрать якось забула. Ну, а зал закипів, розклекотався і розгойдався:
— А хто ж?
— Хто?
— Кого маєте на увазі?
— Хто може?
— Кого обирати?
— Голосувати за кого?
— Де знайшли?
— І як?
— А коли?
— Та де ж нам шукати? — розвів руками Зновобрать. — Тут і шукати не треба. Гриша Левенець, обраний нами сьогодні головою сесії, головує як? Як треба?
— Як треба! — загукали депутати.
— А коли як треба, то чого ж нам ще треба? Пропоную обрати головою нашої сільської Ради товариша Левенця. Кажеться-говориться, пропоную замість себе. Маю я таке право?
— Маєте! — залунало в залі.
— Повне право!
— А чого ж!
— Ще й як!
Але тут Зінька Федорівна подала свій авторитетний голос:
— Левенець — наш найкращий механізатор.
Товариш Жмак миттю підпрігся й собі:
— Ми не дозволимо розпорошувати механізаторські кадри!
Рішучим тоном він хотів надолужити безповоротно втрачене.
Випустив ініціативу з рук. Не в тому напрямку пішла сесія, ой не в тому! Перепаде йому, ой перепаде! Треба рятувати становище, поки не пізно.
— Не дозволимо розпорошувати! — повторив він категорично.
Але демократія авторитетів часом не визнає, а тільки й норовить, як би їх зіпхнути. Розумних доказів слухати не хоче, бо чує тільки власний голос. Вмовляння зневажає. Наказам не скоряється. Погрози відкидає. Заборони ламає.
А ще ж є вищий ступінь демократії: справжнє і послідовне народовладдя. Для нього найперше — гостре відчуття справедливості і якнайвища доцільність у судженнях і діях.
Зінька Федорівна і товариш Жмак, самі того не бажаючи, замахнулися на головні основи народовладдя.
— Як то — не дозволите? — захвилювалася сесія.
— Що це таке?
— І чому механізатора не можна обирати?
— Що ж, механізатор не чоловік?
— І його не можна головою!
— Та я он знаю заступника міністра, який колись був трактористом!
— А отой письменник, що до нас їздить, — він теж трактористом був!
— Та ні, він далі причіплювача не пішов.
— Зато потім бухгалтером колгоспу був.
— Не плутай грішне з праведним: бухгалтером кожен дурень зможе!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнання з раю», після закриття браузера.