Читати книгу - "Метаморфози"

430 Теокомед, що людину й коня захищав одночасно.

431 Кинув він пнем, що й дві пари волів його не здвигнули б,

432 І в Оленіда, Тектафа, жбурнув, йому череп розбивши.

433 Навпіл склепіння тверде розкололося; і через ніздрі,

434 Через очниці та рот, через вуха рідкий витікає

435 Мозок. Так само відстояне через плетінку дубову

436 М'яко струмить молоко; так під натиском сита рідкого

437 Точиться сік, виступаючи, згущений, — через щільніше.

438 Я ж, поки Теокомед хоче зброю з полеглого зняти,—

439 Свідок твій батько, Пелей, — устромив йому меч по руків'я

440 В низ живота. Незадовго за ним од меча мого впали

441 Хтоній і Телебоант. У руці мав рогатину Хтоній,

442 Ратище — Телебоант. Саме ним він завдав мені рану —

443 Бачиш он слід? Скільки часу спливло, а рубець не затерся!

444 Варто б тоді було слати мене на підкорення Трої!

445 Гектора міг я в ту пору якщо не здолать, то принаймні

446 Стримати натиск його. Та тоді він дитям був, а може,

447 Ще й не родивсь. А мене ось пригнічує вік мій сьогодні.

448 Про Періфанта, що виграв двобій із кентавром Піретом,

449 Що я тобі оповім? Чи про Ампіка: списом терновим

450 Без наконечника прямо в лице він поцілив Ехекла.

451 Гостру дрючину під серце ввігнав Макарей Ерігдупу —

452 Пелетронійцю. Та й я розпоров, пам'ятаю, Кімелу

453 Низ живота тим колом, що Несс його в мене пожбурив.

454 Та не подумай, що тільки одним віщуванням займався

455 Мопс[43] Ампікід: від несхибного списа, що Мопс його кинув,

456 Гримнув на землю Годіт, і не міг уже й слова сказати:

457 До підборіддя — язик, підборіддя ж — до горла прибито.

458 Списом п'ятьох продірявив Кеней: Антімаха, Стіфела,

459 Брома, Еліма й Піракма, що замість меча мав сокиру.

460 Не пам'ятаю вже ран, лиш імення та кількість полеглих.

461 Рине, однак, одягнувшись у стягнену зброю Галеза,

462 Вбитого ним же, Латрей, величезний поставою й тілом.

463 Віку середнього був: не юнак вже, але й не похилий,

464 Силу юнацьку ще мав, хоча сивінь засіяла скроні.

465 Гордий мечем, і шоломом осяйливим, і македонським

466 Ратищем гострим, до станів обох повернувши обличчя,

467 Зброєю грізно потряс і, по колу дзвінко промчавши,

468 Так ось, хоробрий, почав, потривоживши тихе повітря:

469 «Маю й тобі потурати, Кенідо? Для мене ти завжди —

470 Жінка, а не чоловік. Чи сама вже не тямиш сьогодні,

471 Ким тебе мати на світ привела та якою ціною

472 Образ оманливий цей, чоловічий, тобі було дано?

473 Ким була зроду, згадай; що знести довелось — і за кошик,

474 Діло жіноче, сідай та покручуй собі веретенцем.

475 Війни мужчинам залиш!» А Кеней, поки так похвалявся,

476 Списом протяв йому бік, що випнутий був під час бігу,

477 В місці, де з мужем поєднувавсь кінь. Ошалівши від болю,

478 Кинун кентавр юнаку фессалійському піку в обличчя.

479 Піка ж одскочила так, мов градина — від плоскої крівлі,

480 Наче дрібний камінець — від напнутої шкіри тимпана.

481 Ближче підходить кентавр і силкується меч гостролезий

482 Пхнути Кенеєві в бік. Але меч не бере його тіла.

483 «Все ж не уникнеш сумного кінця! Полосну тебе зараз

484 Лезом, якщо притупилося вістря!» — сказав і по боці

485 Навскіс ударив його, скільки розмаху мав у правиці.

486 Аж загуло, задзвеніло довкіл: розламавшись на кусні,

487 Випорснув меч із руки, мовби тіло було мармуровим.

488 Поки той з дива німів, що ворог — живий і здоровий,—

489 «Черга моя тепер, — мовив Кеней, — на тобі перевірю

490 Якість заліза свого!» — й по руків'я кентаврові в плечі

491 Меч смертоносний загнав, ще й рукою всередині тіла

492 Кілька разів ним крутнув, щоб поглибити ранами рану.

493 Ось налітають із криком розлогим півконі-півлюди,

494 Всі завзялись одному продірявити тіло списами.

495 Побіч, відбившись, лягають списи; ні один не лишає

496 Жодного сліду: стоїть собі гордо Кеней-елатеєць[44].

497 Дива такого ніхто ще не бачив. «Нечуваний сором! —

498 Вигукнув Моніх. — Йому одному лише — мужу з дівиці! —

499 Ради гуртом не дамо! Коли й муж він, — дівицями, значить,

500 Нині зробилися ми! То пощо нам тіла велетенські?

501 Сили подвійні пощо? Надаремно, виходить, природа

502 В нас, наймогутніших, дві воєдино зріднила істоти!

503 Не від богині, як видно, пішли ми й не від Іксіона,

504 Що, на могутність свою уповаючи, й вишню Юнону

505 Брався звести. Ну а ми — півмужчині в бою уступаєм!

506 Скелі й колоди на нього навалюйте, гори зсувайте,

507 В хід пустімо й ліси, щоб цупку з нього вирвати душу!

508 Горло хай ліс пригнітить: від ваги, невразливий, хай згине!»

509 Мовивши, дуба вхопив, що з корінням колись його вирвав

510 Австр ошалілий, і ним у безстрашного ворога кинув.

511 Приклад подав недарма: не минуло й хвилини, як Отрій

512 Голий, без лісу лишивсь, Пеліон — без глибокої тіні.

513 З-під величезного стосу дерев увільнитися хоче

514 Гнівний Кеней, вивертається, двигає, дужий, на плечах

515 Цілі ліси; але стіс виростав