Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— А пити що будеш? 

— Компот, — після паузи видихнула Ярина.

За кілька хвилин всі сиділи за столом та наминали деруни за обидві щоки.

— Це дуже смачно. Дякую, — Ярина поки скуштувала тільки один шматочок. Вона досі почувалась ніяково, ніби не мала права тут знаходитись. — Ти сам готував? 

— Ти смієшся чи що? — зневажливо фиркнув Сергій, у якого на тарілці залишився тільки один дерун. Він не вірив, що у Костянтина настільки мало справ, що він займається куховарством. Явно десь у кулінарії скупився.

Але Костянтин змірив його довгим поглядом:

— Так. Сьогодні вранці.

Ярині стало навіть шкода їсти такі цінні деруни, які він для неї приготував. Звісно, вона усвідомлювала, що не для неї… Але як же це мило і приємно! В її тарілці страва, яку він зробив своїми руками. Хоч забирай додому та роби власну виставку. Мовляв, а отут в кутку в скляному судочку найдорожчий експонат колекції — деруни, приготовані кримінальним авторитетом! Сама бачила, сама їла та навіть була в його квартирі!

— А компот? — Ярина обережно взяла склянку, ніби та була як мінімум кришталева.

Костянтин підвівся, взяв серветки з полички та поклав їх по центру столу:

— Позавчора зварив. Мама передала забагато фруктів. Не хотів, щоб попсувалися.

Ідеальний чоловік. З ним хоч завтра до РАЦСу або на край світу. Голодною точно ніде не залишить.

— То ти нас покликав, щоб похизуватися кулінарними навичками? — Сергій скривився та витер долоні серветкою.

— Куди ж без цього, — Костянтин глузливо посміхнувся, відклав виделку та сперся ліктями на стіл. — Маю зв'язки у поліції. Наразі там вважають, що вбивця має медичну освіту. Тому я майже офіційно більше не підозрюваний. Як і ти.