Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

– Звісно, ​​не виявилося! – підтакнув Чернишевський, – Вони б ще пізніше приїхали, там і труп, і мене кудись би витягли.

– Олеже, ти в тому положенні, щоб жартувати, – серйозно глянув на друга Штормін. – У тебе реальні проблеми. Тебе Коробов узяв у оборот.

– Думаєш, він і є зрадником? – нахиляючись до Ігоря ближче, припустив Олег.

– Гадки не маю, – чесно визнав Шторм, – Якщо й так, працює дуже чисто – зачіпок нуль, видається чи не найчеснішим з усієї їхньої контори. Може, ти просто виявився не там і не в той час, але, здається, тебе хочуть засадити серйозно і надовго.

– Я гадки не маю, чого там каламутить Коробов, але справу передали Леонідову, і скажу тобі, Ігорьку, він не менше за Коробова бажає якнайшвидше закрити справу.

– Звичайно, СБшник не стане особисто тобою займатися, інший рівень. Та з огляду на те, що злочин скоєно на об'єкті, який на той момент перебував під контролем Служби Безпеки, цілком природно, що Коробов особисто проконтролює слідство до фінального акорду. Я більш ніж впевнений, що на слідчого вже вчинено певний вплив.

– Зрозумів. Та якого дідька взялися конкретно за мене? Таке враження, що вони категорично відмовляються розглядати ситуацію під іншим кутом. З чого вони взяли, що я вбивця? Через те, що знайшли неподалік? Так непритомного і пораненого, – вказав на перев'язане плече, – Нащо мене поспіхом витягли з лікарні, ніби я якийсь серійник чи маніяк?

– Пістолет, з якого скоєно вбивство, має твої пальчики, – холодно помітив Ігор, уткнувшись у папери.

– Що за маячня? – здивувався Чернишевський.

– Це не маячня, це доказ. Є зброя, з якої скоєно злочин.

– Але ж я нікого не вбивав! – зрозумівши, до чого хилить Шторм, прошипів Олег.

– Це нам доведеться довести, – хмикнув Ігор, втупившись на друга, – Вони мають склад злочину, якісь докази та навіть мотив.

– Що? Який мотив?

– Звичайний такий, найбанальніший. Ревнощі через цю твою Ритку до давнього товариша Павла Городкова з яким, наскільки відомо, вона крутила шури-мури. Ти не стерпів такої зради, обманом заманив Павла на старий завод, де кілька днів протримав пов'язаним, намагаючись змусити відмовитися від Ритки. Вчорашнього вечора Павло хотів втекти, а ти ненавмисно його грохнув. Звичайне таке побутове вбивство

– Ігорю, ти у своєму розумі? – розширивши від жаху очі, вигукнув Чернишевський. – Довго думав?

– Це не я, – спокійно заперечив та підсунув до Олега один із паперів, – це версія слідства, через яку ти тут кукуєш.

– Шторме, це абсурдно, – пробігшись поглядом по тексту звинувачення, – Тут купа нестикувань. Якщо я вбив Павла, звідки в мене поранення? Чому мене знайшли непритомним? Я нічого не розповідав слідчому. Хто міг свідчити проти, придумавши настільки фантастичне пояснення?

– Ти читай-читай, – наполягав приятель, – За їхньою версією, поранення ти отримав від Пашки. Коли той намагався втекти, між вами почалася бійка. Ти витяг пістолет, але він встиг його перенаправити, таким чином ти сам себе поранив. Після чого, розлютившись, вистрілив в Павла на поразку. Непритомний, бо...

– ...Ритка простежила за мною, коли я йшов на завод, і ставши свідком убивства, стукнула чимось по голові, – прокоментував Чернишевський прочитане, – Дурня якась.

– Дурня, чи ні, але я бачив постанову. Факт вбивства є – раз. Факт зникнення Городкова за кілька днів до подій підтвердили його батьки – два. Є кілька свідків, котрі нібито випадково опинилися в цей час на заводі – три. І, нарешті, пістолет з якого скоєно вбивство, проходить у справі, котрою займалася наша з тобою опергрупа – чотири. Загалом всі факти вказують на правдоподібність версії.

– Трясця, Ігорю! – підскочивши, прикрикнув Олег. Спіймавши попереджувальний погляд конвоїра, тихіше додав: – І ти ж туди? Не вбивав я нікого! Знайшовши у Ритки на квартирі записку, кинувся за нею. Відшукав її на заводі, коли невідомі пристрелили Пашку. Ми намагалися піти непомітно, але не вийшло.

– Олеже – ти не дурень, повинен розуміти: сунувшись у цю справу з наміром захистити свою Ритку від небезпеки, ти перейшов дорогу великим шишкам, – постукавши пальцями по старій стільниці, зупинив готового знову обуритися Чернишевського: – Та я вірю тобі, заспокойся, але цього мало. Потрібен принаймні один свідок на твою користь. З появою Ритки було б набагато простіше...

– То знайди!

– Чернишевський, час, – скомандував нетерпляче сержант, – Закруглюємося.

– Іду! – відгукнувся Олег, підводячись.

Ще раз слізно глянув на Ігоря. Здається, той не дуже радів майбутній перспективі втягуватися в сумнівні справи, та Чернишевському більше нема кого було просити про допомогу, Штормін це знав.

– Я постараюся, – видихнув товариш, коли Олег відвертався, щоб дозволити відвести себе до камери.

– Спасибі, – обізвався чоловік, – І зайди до моїх. Скажи їм щось... Як умієш. Щоб не хвилювалися сильно.

– Обов'язково, – згодився Ігор.

Двері кімнати відчинилися та Олег, склавши руки за спиною, вийшов у погано освітлений вузький коридор. Він ніби не тільки фізично потрапив у пітьму, зовсім не уявляючи, що чекає за поворотом, а й морально, на рівні підсвідомості…