Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

Група Навратіла повернулась досить швидко, але принесла не дуже втішну звістку: древесина квартянських дерев виявилась надто м’якою і вологою. Висихаючи, вона скручувалась і жолобилась; це було не винятком, а правилом, бо група дослідила не менш як сто видів рослин.

Групу Молодінової теж спіткала невдача. Будівельні матеріали знайшли у багатьох місцях, але місцевий вапняк і глини мали надто великий процент вуглекислої солі і зовсім непідходящі пропорції окисів кремнію та кальцію. Вони були такі засмічені домішками, що для виробництва цементу аж ніяк не годились.

— Ну що ж, доведеться мені обнародувати мою чудесну ідею! — бадьоро заявив Фратєв. — Якщо ми не можемо спорудити будівлю з бетону, — використаємо каміння.

— Я теж такої думки, — погодився Навратіл. — Але як його видобувати? У нас на Землі спеціальні машини вирізають будівельні блоки певних розмірів і форми просто зі скелі.

— У нас на Землі!.. — засміявся Фратєв. — У нас на Землі, мабуть, не сушили б мозок над цим! А тут — доводиться. Але коли ми трохи пильніше оглянемо “Промінь”, то, напевно, знайдемо досить частин, з яких можна скласти потрібну машину.

— Це все чудово, проте головного таки не вистачає — круглої пилки для каміння. Стривайте, але ж її можна зробити теж? Твердого металу в нас досить, інструмент є… Фратєв, ви — молодець!

— Я дуже радий, що нарешті моя талановитість дістає загальне визнання! — комічно набундючився той.

— На “Промінь” вирушимо одразу ж. Переведіть зореліт на дистанційне управління, а Чан-су візьміть сюди. Кожна пара робочих рук тепер буде потрібна тут.

“Ластівка” пропливла мимо кількох острівців, що поросли буйною рослинністю, і попрямувала до заплутаної дельти могутньої ріки.

— Жодного сліду будь-якої цивілізації, — дивувався Мак-Гарді. — Просто не віриться, що за сто кілометрів звідси живуть розумні створіння. Береги пустельні; здається, ніби тут ніколи не ступала нога людини.

— Мабуть, квартян річка не цікавить, — міркував Краус. — Вони мають крила і тому не потребують човнів.

— Звідки ти знаєш, що вони мають крила? Чи ти гадаєш, що у селищі, яке ми бачили, живуть оті літаючі мавпи? Сумніваюсь! Б’юсь об заклад, що мешканці селища — цілком інтелігентні створіння, мабуть, такі, як ми…

Краус єхидно посміхнувся:

— Якщо вони такі інтелігентні, як ти, Грубер, то красненько дякую!

Грубер уже хотів був відповісти, але несподівано зупинився. Мовчки показав рукою на правий берег і подав бінокль.

У Крауса від здивування очі полізли на лоб.

— Що трапилось? — запитав Мак-Гарді.

— Краще не питай, а натисни на педаль. Не хотів би я зустрітись з отими потворами віч-на-віч…

“Ластівка” помчала по річці так, що аж бризки полетіли на всі боки. Велетенських ящерів на березі це анітрохи не потривожило. Час від часу вони витягали свої довгі шиї і відкушували по кілька довгастих листків з високих кулястих дерев, що нагадували наші цикаси з вторинного періоду. Злякався тільки кругленький низький ящір з кількома гострими рогами на потворній голові. З войовничим виглядом він помчав просто на бронтозаврів. Ті відступили з дороги, але продовжували спокійно пастись.

— Вони досить сумирні, — зітхнувши з полегкістю, промовив Краус і повернув Груберу бінокль.

Річка почала швидко вужчати. З обох боків її стискували круті береги, а над ними здіймалися в небо гори з круглими верхів’ями. Після годинного плавання “Ластівка” спинилась у вузенькому проході перед небезпечними порогами.

— Ми, мабуть, біля брами царства справжніх квартян, — висловив припущення Краус. — В цій розколині добіса темно, увімкніть прожектори, щоб краще було видно дорогу. Цілком можливо, що на протилежному кінці проходу на нас чекає якась охорона.

“Ластівка” пішла вперед на мінімальній швидкості. Фантастичні тіні, які малювали прожектори на хвилястих кам’яних стінах, ще посилювали нервозність втікачів.

— Не завадило б трохи хильнути для хоробрості! — зітхнув Мак-Гарді. — Нерви не витримують…

Краус зважив на руці рушницю і кілька разів клацнув запобіжником.

— Спокій і розсудливість! Тепер уже, хлопче, на жаль, не можна послати за себе в вогонь кого-небудь іншого. Сьогодні все залежить виключно від нас самих.

— Краще вже не патякай! — крикнув Мак-Гарді. — Ти нагадуєш мені людину, яка йде вночі лісом і розмовляє голосно, щоб заглушити свій страх.

Краус люто зиркнув на нього, але промовчав.

Нарешті гори розступились, і в прохід зазирнуло проміння оранжевого сонця. Гладінь води спалахнула, немов ріка перетворилась на потік розплавленого золота. Біля підніжжя гір повзла легенька імла. До берегів знову під ступили джунглі. В них копошились всілякі звірята, а над деревами літали ширококрилі велетенські птахи,

— Зупинись на хвилинку, щоб можна було роздивитись! — владно наказав Краус.

Мак-Гарді вимкнув двигун і злякано обернувся:

— Ти помітив щось підозріле?

— Гадаю, що треба послати тебе назад, до матусі. Схаменись, чоловіче! — розгнівався Краус.

— Тільки своєю хоробрістю надто не козирись! — втрутився в розмову Грубер. — Ми тут надто вже під ударом. З берега нас, певно, тримають на мушці. Я хотів би відчути твердий грунт під ногами.

Краус з хвилину міряв його зневажливим поглядом:

— Можливо, ти правий!.. Але я не люблю боягузів, — сказав він більш сумирним голосом, щоб виправдати себе. — Мак-Гарді, заверни, будь ласка, до правого берега. Я огляну його сам. А ви тим часом будьте напоготові. Повернусь швидко.

Він вискочив просто на вогкий пісок і почав обережно просуватись