Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

загального права, і визнана роль судового прецеденту (у вигляді рішень верховних судових органів). Інші властивості загального права (правило прецеденту, техніка судових доказів, пріоритет процесуального права перед матеріальним правом тощо) не знайшли ґрунту для зростання. Автономність і самобутність скандинавської групи правових систем вимагає їх розгляду за межами систем як загального права, так і «цивільного права». Проте можна визнати, що скандинавське право є близьким до німецької групи правових систем, певною мірою є його специфічною підгрупою. Деякі країни, наприклад Швеція, будучи учасниками Європейського Союзу, зазнають впливу європейського права, спрямованого на гармонізацію й уніфікацію правових інститутів.

Подібність правових систем держав Латинської Америки (латиноамериканська група) зумовлена спільністю історичних шляхів їх виникнення і подальшого розвитку під впливом континентального права, однаковістю в структурі системи права і норми права, спільністю основного юридичного джерела права - нормативно-правових актів і принципів регулювання суспільних відносин, однаковим сприйняттям американського конституційного права. Усе це дозволяє виділити латиноамериканське право в окрему групу змішаного типу правової системи.

Країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) певний час були колоніями Франції, Іспанії, Португалії, тому у своєму історичному розвитку зазнали сильного впливу їх правових систем. Нині багато правових систем латиноамериканських країн є близькими до романської групи континентально-європейського права. Проте їх не можна вписати в романо-германський тип правових систем, оскільки конституційне право цих країн формувалося під значним впливом американського права. Демократична Конституція США стала відправним документом конституційного розвитку країн Латинської Америки.

Отже, дуалізм латиноамериканського права полягає в тому, що у сфері публічного права (насамперед конституційного) за основу взята американська система, у сфері приватного права (цивільного) -романська.

Проте було б неправильним вважати правові системи цієї групи країн цілком позбавленими національної самобутності, які ігнорують норми-звичаї. Тексти законів, включаючи й основний - конституцію, враховують особливості національного державно-правового розвитку, сучасне соціально-економічне становище. У Мексиці, Перу, Гватемалі збережені залишки общинного землеволодіння. Особа, будучи за законом власником землі, фактично виступає представником громади, в інтересах якої, відповідно до звичаю, використовується земля.

Латиноамериканські правові системи прагнуть до інтеграції одна з одною, до уніфікації національного законодавства. Країни Латинської Америки протягом тривалого часу працювали над створенням кодексів міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Був розроблений Кодекс Бустаманте (1928 р.), який являє собою універсальний звід колізійних норм, застосовуваних у регулюванні цивільно-правових відносин, що виникають між особами різних держав. З цього кодексу випливає, що колізійні норми, готові до застосування, перебувають винятково в галузі цивільного права, яке діє в національній правовій системі.

Провідна роль у процесі уніфікації права латиноамериканських країн належить Бразилії, що стоїть у фарватері утворення Організації американських держав (1948 р.).

§ 9. Релігійний тип (сім'я) правових систем

Релігійний тип (сім’я) правових систем - сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі релігійного тексту як основного джерела права, котре являє собою тісне переплетення релігійних, юридичних, моральних, міфічних приписів, визнаних державою.

Релігійний тип правових систем складається з великих груп, об’єднаних внутрішньою подібністю (мусульманська, індуїстська, іудейська, християнська).

Основні ознаки релігійного типу (сім’ї) правових систем:

1) релігійна норма домінує в соціальному регулюванні, оскільки основним творцем усього сущого, зокрема права, визнається Бог;

2) правова норма є частиною релігійної, становить з релігійною нормою синкретичну єдність, не відділена від неї, а також від моральних та інших соціальних норм;

3) релігійно-правова норма міститься у священних книгах, які є основним джерелом права (у мусульман - Коран, Сунна, іджма, кияс; в індусів - піастри (Артхашастра) та ін.; в іудеїв - Тора (Старий Завіт), Талмуд);

4) релігійно-правова норма застосовується в громаді (мусульманській, індуїстській, іудейській), що тривалий час зберігалася, і, як правило, не використовується за її межами;

5) чільне місце в системі джерел права посідає доктрина, що міститься у працях (трактатах) вчених-богословів і правознавців та спрямована на конкретизацію тлумачених релігійно-правових першоджерел - її покладено в основу конкретних рішень; у мусульманському праві є різноманіття напрямів тлумачення, так званих «толків» - ханіфітський, ханбалістський та ін.; в індуїстському - тлумачення релігійних текстів філософами і правознавцями містяться в коментарях до дхармашастр, які зазвичай санкціонувалися державою;

6) закон (нормативно-правовий акт) визнається вторинним джерелом права, але чимало його норм зазнали впливу релігії, тобто право, яке історично освячене релігією і звичаєм, поєднується із сучасними правовими приписами законів і підзаконних актів;

7) право структуроване своєрідно - немає поділу на приватне і публічне право, а галузевий принцип поділу норм не є адекватним структурі романо-германського права (галузь, підгалузь, інститут, норма). Наприклад, у мусульманському праві є такі галузі права: «право особистого статусу» (його провідні інститути - шлюб, розлучення, спорідненість, матеріальне забезпечення родини, обов’язок щодо виховання дітей, заповіт, спадкування за законом, піклування, обмеження правоздатності й ін.), деліктне право, цивільне право, яке регулює цивільно-правові відносини, забезпечує захист п’яти основних цінностей ісламу: релігії, життя, розуму, продовження роду, власності;

8) право здебільшого формувалося як система обов'язків і заборон, на відміну від правових систем романо-германського і англо-американського типів, де переважають дозволи;

9) різний ступінь впливу права колишніх метрополій на трансформацію правових систем країн Арабського Сходу, Індії, Ізраїлю та ін.

Правові системи релігійного типу, хоч і найменш піддаються зовнішньому впливу, проте вони не «нерухомі», не застигли у своєму первозданному вигляді, породженому особливостями розвитку і географічного положення. При збереженні наступності з минулою правовою культурою вони під впливом романо-германського й англо- американського типів правових систем внесли чимало нововведень у національне право, змінили його структуру, врегулювали суспільні відносини на рівні законодавства, визнали норму права як важливий еталон поведінки тощо.

§ 10. Традиційний тип (сім’я) правових систем - далекосхідна та африканська групи