Читати книгу - "Королеви не мають ніг"

– Господь у своїй безмежній доброті і справедливості побажав, щоб синьйор да Кукан нічого собі не пошкодив під час свого карколомного стрибка, – озвався патер ясно й виразно, але з сильним іспанським акцентом. – Дякуємо вам, синьйоре да Кукан, за те прекрасне видовище, яке дала нам ваша втеча з вежі в’язниці, це було шляхетне підтвердження невинності, котра втікала з диявольської пастки. Я бачив янголів, які уповільнювали ваше падіння, внаслідок чого ви врятувалися від незаслуженої смерті, як Даниїл, піднятий з лев’ячої ями, про що в Святому письмі сказано: «І жодної шкоди не знайдено на ньому, бо він вірував у Бога свого». Ви втекли з вежі, шляхетний отроче, тож нехай ця вежа стане символом вашого життя і ви збагнете у всій повноті слова Святого письма: «Вежею поставив Я тебе серед народу Мого, стовпом, щоб ти знав і наглядав за їхніми дорогами». Чому ви посміхаєтесь, юначе?

– Тільки тому, – відповів Петр, – що вежа з Книги Пророка Єремії, яку ви щойно цитували, – варіант іншого вірша з того самого пророцтва, котрий звучить приблизно так: «Се вчинив я тебе днесь неначе утвердженим замком і залізним стовпом… проти царів… проти князів… проти священиків… землі сієї».

Єзуїт трохи похмурнів.

– Ну, – озвався він за хвилину, – якщо ви справді почуваєте себе здоровим, синьйоре да Кукан, а це, звичайно, так і є, то нема причини тут затримуватися. Рушаймо далі.

Петра знов охопила тривога.

– Куди? – запитав він.

– До папи, parbleu! – відповів капітан.

– Атож, достеменно так, – докинув єзуїт. – Його святість забажала побачити ваше лице й поблагословити вас як вельми заслужену й активну в найвищих інтересах святої церкви особу.

«Господар трьох твердинь», як велів називати себе каштелян в’язниці, іспанський дворянин дон Бласко Аббондіо де Асеведо, надав у розпорядження недавнього в’язня свою ванну на першому поверсі фортеці, щоб той опорядив себе до майбутньої аудієнції в папи; і поки Петр умивався й голився біля кам’яного кадоба, куди лилася вода з рурочки, що стирчала із стіни, капітан д’Обере, всівшись на голій лаві, на якій донові Бласко Аббондіо часто робили масаж, з усіма подробицями розповідав йому про те, що сталося за три дні, які минули після його ув’язнення, точніше, що він, капітан д’Обере, робив і зробив для порятунку свого молодого друга, і цією своєю розповіддю намагався, – хоч здебільшого й без успіху, бо доводилося говорити наздогад, – пояснити, чому Його святість ні сіло ні впало милостиво звернула свій зір на нещасного невдаху, яким був Петр, ба ще й крадія акредитива.

Петр довідався, що першим капітановим демаршем був візит до банкіра Лодовіко Паккйоне, якого він мав намір умовити, – підкупивши тигельком забарвленого олова, який залишився у нього, – щоб той заявив, буцім сталася помилка, непорозуміння, і буцім Петр невинний і чистий, як лілія. Так от, цей великий mercator christianus, que sa face se couvre de pustules, щоб його лице вкрили чиряки, саме тоді, коли капітан прибув до його бундючного дому, провадив довгі переговори з різними заморськими купцями, потім пішов на якусь нараду, а відтак зразу кудись поїхав і повернувся аж через дві години, отож капітанові д’Обере довелося чекати на нього майже до самого вечора; а коли, нарешті, банкір його прийняв, він не дав спокусити себе привабливою капітановою пропозицією і замість відповіді подзвонив слугам, аби ті випровадили його з будинку.

Так капітан утратив перший дорогоцінний день; другий день теж виявився нітрохи не успішнішим; рано-вранці він відвідав «Господаря трьох твердинь», тобто начальника трьох старезних фортецьок дона Бласко де Асеведо, в чиїй ванні тепер голиться Петр. І цей бундючний синьйор Ніхто, que sa descendence soit pourrie jusqu’à la dernière génération, хай звиродніють його нащадки аж до останнього коліна, цей третьорозрядний служитель був, як-не-як, Петровим тюремником і водночас людиною вельми потрібною, але з капітаном д’Обере він повівся точнісінько так, як напередодні банкір Лодовіко Паккйоне, бо теж устояв перед спокусою тигелька з жовтуватим блискучим металом, якого йому запропонував капітан за умови, що той непомітно відпустить на волю його безневинного друга, і теж наказав витурити капітана – тільки вже не слугам, а стражникам. Ну, а на третій день був день народження папи.

– Про це я знаю, – сказав Петр. – Видзвонювали так, що в мене трохи не луснула голова.

Однак це видзвонювання, яке так дратувало Петра на третій день його перебування на вежі, було тільки скромною оздобою того прекрасного видовища, яке відбулося на вулицях Рима; за нехитрим, але докладним капітановим описом виходило, що святкування дня народження найвищого пастира християн було чимось незвичайним, таким, що своєю пишністю перевершувало навіть весілля французького короля, котрий узяв за дружину італійську княжну, бажаючи вивідати від неї рецепт paupiettes. Схоже, що Його святість – муж вельми марнославний, схильний до зовнішньої помпезності, і з цієї причини день його народження, як довідався капітан, з року в рік святкується дедалі пишніше. Цього разу через увесь Рим, від Латерано аж до замку Сан-Анджело, рухалася чудова процесія, якій не видно було кінця-краю. П’ятнадцять кардиналів, якщо капітан не помилився, на чолі з так званими papabili, як йому пояснили, тобто кардиналами, котрі мають шанси стати наступником папи, вельми достойними й величними старцями. За кардиналами їхало, мабуть, із тридцять, якщо не більше, патріархів та архієпископів, а за ними – близько сотні єпископів, абатів та пріорів – усі в понтифікальних облаченнях, хто на конях, хто на мулах; за ними йшли музиканти, які грали сієнських пісеньок, – родина Його святості походить із Сієни, – і їх супроводжували блазні в масках з носами у формі фалоса; хоч би скільки капітан д’Обере напружував свій нехитрий вояцький розум, він ніколи не зрозуміє, чому саме цей