Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

У Бориславі в 1911 р. видобувалося 3 тис. т. Продукція озокеритових копалень Галичини у незначних об’ємах перероблялася у Галичині, решта вивозилася у різні частини Австро-Угорщини та за кордон. За даними П. Добла (1885), з Борислава залізницею щорічно вивозилося (тис. т): 1877 р. — 8,0; 1878 р. — 9,25; 1879 р. — 9,64; 1880 р. — 9,457; 1881 р. — 8,165; 1882 р. — 8,28; 1883 р. — 8,3; 1884 р. — 11,0.

Перша світова війна призупинила розвиток Дрогобицько-Бориславського басейну. Певний поштовх до його реанімації після Другої світової війни здійснили центральні органи влади СРСР.

Володимир Клапчук

© В. Клапчук, 2016

Карпатський край славився не лише своїми лісами та нафтовидобутком, але й цілющими мінеральними водами. Мінеральні джерела Галичини поділялися на: а) розсоли; б) кислі, вуглекислі; в) залізисті; г) карбонатні; ґ) сірчані та сірководневі.

Не всі розсоли, що видобувалися у великих кількостях у Галичині, можна було використовувати для оздоровчих цілей. До лікувальних розсолів належали сировиці у Рабці (повіт Мисьленіци; джерела «Казимир», «Кракус», «Марія», «Рафаела»), Бєсьніку (повіт Бжеско), Івонічу (джерела «Амалія», «Кароль»), Риманові (джерела «Целестина», «Клавдія», «Титус»), Юровцях біля Саноку, Трускавці (джерела «Броніслава», «Марія», «Софія») та у Моршині (джерело «Магдалена») біля Стрия.

Вуглекислі води у Галичині зустрічалися винятково у Карпатах. До них відносилися мінеральні джерела: Кросьценка (джерела «Анна», «Михайлина») і Щавниці (джерела «Анієла», «Гелена», «Йозефіна», «Магдалена», «Щепан», «Шимон», «Валерія», «Влада») — у Новотарзькім повіті; Яструбік, Криниця зі Слотвінами (11 джерел), Ломниця, Мушина, Північна з Глибоким, Поврожнік, Туліч (два джерела), Жегістів — у повіті Новий Сонч; Висова (джерела «Броніслав», «Йозеф», «Рудольф», «Ванда») i Ганьчова — у повіті Горліцa; Бобрка — у повіті Кросно; Щавне — у повіті Санок; Гриніва-Буркут — у повіті Косів.

Залізисті та карбонатні води виявлено у багатьох місцевостях Галичини, де вони приурочені до виходів на поверхню менілітових аргілітів і глинистих й торфових мокровин.

Сірководневі джерела зустрічалися в околицях Кракова, на заході львівсько-равського Розточчя, Поділлі, західних височинах Поділля та Покуття: Підгір’я і Свошовіци (повіт Підгір’я), Мєсіна (повіт Горліца), Трускавець (джерело «Едуард») біля Дрогобича, Підлюте (повіт Долина), Немирів (повіт Рава-Руська), Шкло (повіт Яворів), Любіть Великий (повіт Ґродек), Пустомити (повіт Львів), Новосільці (повіт Бібрка), Микулинці (повіт Тернопіль), Розділ (повіт Жидачів).

На базі родовищ мінеральних вод діяло понад 35 оздоровниць, де лікували наступні захворювання:

— серцево-судинні — Делятин, Жегістів, Івоніч, Криниця, Рабка, Риманів, Трускавець;

— дихальних шляхів — Ворохта, Делятин, Заліщики, Івоніч, Любінь Великий, Рабка, Риманів, Трускавець, Щавниця;

— шлунково-кишкового тракту — Жегістів, Косів, Криниця, Риманів, Щавниця;

— внутрішніх органів — Криниця, Моршин, Риманів, Трускавець, Щавниця;

— нирок і сечовивідних шляхів — Жегістів, Заліщики, Криниця, Риманів, Трускавець, Щавниця;

— гінекологічні — Делятин, Жегістів, Івоніч, Криниця, Рабка, Риманів, Трускавець, Устронь;

— крові — Криниця, Жегістів, Закопане, Щавниця;

— цукровий діабет — Криниця, Риманів, Трускавець, Щавниця;

— подагра — Жегістів, Косів, Криниця, Риманів, Щавниця;

— ожиріння — Косів, Моршин, Трускавець;

— опорно-рухового апарату — Делятин, Івоніч, Любінь Великий, Немирів, Підгір’я-Краків, Рабка, Устронь;

— шкіри — Любінь Великий, Немирів, Підгір’я-Краків;

— нервів — Жегістів, Закопане, Косів, Криниця;

— вади жовчного міхура — Закопане, Заліщики, Івоніч, Рабка, Риманів;

— ожиріння — Івоніч, Любінь Великий, Немирів, Рабка;

— туберкульоз легенів — Ворохта, Закопане, Зелем’янка. Яремче;

— туберкульоз шкіри, костей, ліктьових суглобів — Ворохта, Закопане, Івоніч, Рабка, Риманів;

— отруєння важкими металами — Любінь Великий, Немирів, Підгір’я-Краків;

— запальні процеси — Ворохта, Закопане, Заліщики, Криниця, Риманів, Щавниця, Яремче.

Буркут. У 1910–1914 рр. проводилося вивчення хімічних властивостей буркутської води під керівництвом проф. Краківського університету М. Сеньковського, внаслідок чого було встановлено, що вода мала більший вміст заліза та магнію, ніж вода у Криниці, а тому була ціннішою. Мінеральна вода — вуглекисла зі значним вмістом заліза (5,5 мг/дм3) вживалася для ванн і питного лікування. Ціна купелі варіювала в межах 3—12 кор. в залежності від якості надання послуг. Для пиття вживалася бутильована вода (0,58 кор. за 0,75 л) і вода безпосередньо з джерела, вартість якої входила в оплату проживання. На курорті лікували анемію, кишково-шлунковий тракт, нервові хвороби тощо.

Делятин. Соляні джерела Делятина мали цілющі властивості. Мінеральна вода була чистою соляною ропою, яка могла застосовуватися лише для лікувальних ванн та інгаляцій. Делятинська соляна ропа сприяла лікуванню захворювань шкіри, ревматизму, рахіту, екземи, гінекологічних хвороб, хвороб нирок і кишково-шлункового тракту. Крім цього, соляні купелі сприяли лікуванню золотухи (скрофульозу), сифілісу, хвороб серця і кровоносних судин (при додачі до купелі вуглекислоти).

Жегістів. Мінеральна вода мала температуру +9,6 °С з добовим дебітом 64 500 л. Мінеральними водами цього типу можна було лікувати захворювання крові,