Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

за саму приналежність до революційно-підпільної протипольської організації карою понад 6 місяців тюрми, то ставало ясно, що кожному членові УВО-ОУН, якщо він тільки попаде перед наглий суд, загрожує кара смерти, а кожному не-членові – за його найдрібніший вияв симпатії до українського революційного руху й ворожости до Польщі, пов'язаний з якимось „проступком характеру бандитизму”, – кара 10 до 15 років тюрми.

У розпорядженні про „наглі суди” послідовно вживано вислів „проступки з характером бандитизму”, щоб за кордоном викликати враження, ніби йдеться про рішучу боротьбу проти грабіжництва і крадіжок. Але всім, хто жив у межах польської держави, а згодом і за кордоном, було ясно, що розпорядження про „наглі суди” скероване проти українського революційного руху, а окреслення „характер бандитизму” та пристосування того закону також до справжнього бандитизму, – це лиш примітивний засіб замаскування справжньої причини видання такого закону.

Але, як раніше „пацифікація”, так теж і „наглі суди” звернули своє вістря проти самої Польщі. Бож за своєю суттю це були суди воєнного стану і за кордоном постало переконання, що Польща проголосила вий-нятковий стан з уваги на широко розгорнену революційну боротьбу українського народу проти польського окупанта. А це ж тільки пригадувало вільному світові, що східні терени польської держави не є польськими, а українськими, насильно окуповані і тільки терором і воєнними судами втримувані під польською окупацією.

А тому, коли після кількох років існування „наглих судів” сам польський нарід переконався, яке погане враження для Польщі викликали ці суди в культурному світі, польський уряд уневажнив своє розпорядження законом з 6 березня 1934 р., залишаючи „наглі суди” тільки для справ шпигунства. Законом з 28 жовтня 1934 р. „наглі суди” зліквідовано цілком.

РОЗДІЛ 3

ВБИВСТВО КОМІСАРА ПОЛІЦІЇ ЧЕХОВСЬКОГО

Комісара польської поліції Чеховського, що був керівником „українського відділу” в слідчій поліції львівського комісаріату і керував слідством у всіх важливіших справах спійманих членів ОУН, вбито вранці 22 березня 1932 року на вулиці Львова. Атентат підготовано й виконано так справно, що польській поліції ніколи не вдалося ані виявити виконавця й організаторів замаху, ані навіть попасти на певний слід, хто саме міг виконати атентат. Беручи до уваги факт, що комісар Чеховський був службовим зверхником конфідента польської поліції Романа Барановського, проти якого останнім часом виникли були підозріння, що він дає поліції неправильні інформації, слідчі й судові чинники підозрівали, що Чеховського вбив таки сам Р. Барановський. Тому, що Барановський не міг вияснити поліції, хто вбив комісара, польська судова влада доручила арештувати його й поставити перед польським судом.

Щойно після розвалу Польщі, у 1940 році, таємницю вбивства комісара Чеховського виявив Роман Шухевич, що в 1932 р. був бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН і підготовив замах на Чеховського. Роман Шухевич написав про це окремий спогад і опублікував його в „Краківських Вістях” під заголовком „З життя бойовика”.[169] З того спомину український загал довідався, що Чеховського, перекинчика українського роду, який став комісаром польської поліції і своєю жорстокістю під час слідства проти українських революціонерів намагався дорівняти Яремі Вишневецькому, вбито з наказу ОУН. Атентат виконав бойовик Юрко Березинський, який вісім місяців після того згинув у нападі на пошту в Городку Ягайлонськім[170], а не Барановський, як це припускали поляки, а за ними повторювали й деякі українські газети. Замість коротко з'ясувати хід атентату на Чеховського, ми дозволимо повністю навести спомин Романа Шухевича з уваги на історичну вартість спомину, написаного організатором замаху й пізнішим Головним Командиром УПА, ген. Тарасом Чупринкою.

„В 1929-32 рр. добре було знане кожному українському підпільникові на ЗУЗ прізвище комісара польської поліції у Львові Чеховського. Він разом з комісаром Білєвічем вів найважливіші українські справи. На всіх тодішніх процесах підсудні вказували на них, як на спричинників жахливих побоїв-знущань, бо саме вони давали накази своїм підвладним поліційним агентам тортурувати політ-в'язнів. З ОУН комісар насміхався, жартував, певний, що за ним стоїть держава з великим, справним поліційним апаратом, що внемож-ливить навіть бойовикам ОУН пімсту за друзів. Та перечислився, бо проти сили і справности поліції стоять фанатизм, погорда смерти, впертість і посвята.

У звені членів ОУН у Дзвона[171] був молодий, 20-літній юнак Юрко Березинський. Високий, вродливий, з сизими блискучими очима. Цілим своїм серцем належав до ОУН. Її історію, її бойовиків знав усіх напам'ять. Щоранку будила його думка про Організацію і думка про неї заколисала його за рік на вічний сон у Городку Ягайлонському. В душі леліяв мрії і собі помірятися з ворогом і показатися гідним своїх старших друзів. І саме цей юнак дістав наказ від Дзвона прослідити спосіб життя комісара Чеховського: де живе, куди рано ходить, якими вулицями ходить, в котрій годині повертається з бю-ра, чи систематично виходить вечором і куди? Живий усміх і радість в Юрко-вих очах е відповіддю на наказ провідника. І Дзвін бачить, що найбільшу радість зробив би йому, коли б дав ту „роботу” саме йому до виконання. Інвіґіляційну працю виконує Юрко не самий. Він мас людей у своєму звені, вони стають йому до помочі. Але трьох людей до слідження може бути замало, особливо тому, що слідкування треба вести також біля слідчого відділу польської поліції на вулиці Казимирівській, а там крутиться багато аґентів. Юрко дістає до помочі ще дівчину Міру.

Грудень, січень, лютий проходять на інвіґіляції, яка, зрештою, ніяких нових матеріялів не дає. Але й досі зібрані ті дані, що є, вистачають уповні. Систематично ходить він щоранку тою самою дорогою – вулиця Стрийська, алея Стрийського парку, і знову вулиця Стрийська до трамваевої зупинки. В ранніх годинах рух на тих вулицях мінімальний. Поліцистів чи озброєних військовиків, що могли б бути грізні при погоні за вбивником, майже ніколи тут немає. Терени, що прилягають до дороги, якою іде Чеховський, прекрасні. З одного боку Стрийський парк і виставова площа, з другого виходи на Вулецькі горби, Стрийський цвинтар і город біля вулиці Пелчинської. В такий терен певно не буде пускатися погоня, що може бути складена найбільше з 2-3 випадкових цивільних людей. До того ж вони, правдоподібно, бувають неозброєні, а перед собою будуть мати людину зі зброєю в руках і готову на все.

В такій ситуації можна приступати до подрібного опрацювання цілого пляну. Немає сумніву, що робота буде виконана рано в годині 7.10-7.35 на трасі між домом і трамваєвою зупинкою.

Дальше йде про вибір самого виконавця. На просьби