Читати книгу - "Сучасна польська повість"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З собою мама дала мені чудові маленькі бутербродики з шинкою, курятиною, бринзою та огірками, кожен був загорнутий у паперову серветку; все це мало дуже гарний вигляд, мама перевершила себе, щоб Кшиштофові батьки, сказала вона, бува, не подумали, що вона не знає, як робляться такі бутерброди.
Незважаючи на мої протести, мама провела мене на автовокзал, мабуть, тільки для того, щоб упевнитись, що ми справді сіли в автобус із написом «Сверків». Ірена безсоромно намазалася, взула туфлі на високих каблуках, зате шкільної емблеми на рукаві в неї, звісно, не було. Не знаю, чи помітила це моя мама, в усякому разі, вона не звернула уваги й пішла ще перед відходом автобуса. Я сиділа поруч Ірки, хлопці перед нами.
Світило сонце, але ранок був туманний. Ми їхали такою знайомою мені дорогою — повз дерев’яний стадіон, довгим мостом над залізничними коліями, потім між одноповерховими будиночками з садками, потім через луки й пасовиська, на яких різали торф і складали його в купки біля прямокутних ставків із чорною водою. Ми проминули розвішану на високих хрестовинах лінію високої напруги, що перетинала ліс, і незабаром опинилися серед перелісків, де місцями ще лежав сніг. Лишився позаду самотній димар зруйнованої цегельні — все це я знала напам’ять. Ірена напахалась якимись дивними, страшенно міцними парфумами, аж люди оглядались. Переді мною була Кшиштофрва спина, його потилиця, заросла чорним блискучим волоссям. Він досить голосно розмовляв з Анджеєм про електрику та якісь турбіни. Раз він обернувся і спитав, чому я така серйозна; не пам’ятаю, що я відповіла. Потім автобус зупинився біля мосту через річку, в тому самому місці, де я малою часто купалась, і ми висіли. Мовчки йшли берегом річки, я дивилась у воду і, пам’ятаю, помітила, що дно вже не таке чисте, як колись. Воно було всіяне битою цеглою та уламками фаянсу. Кшиштоф ніс програвач і пластинки, в Анджея з собою була сумка англійської авіакомпанії, йому схотілося закурити, і він віддав її мені.
Сумка була дуже важка, і я спитала, що в ній. Він сказав — випивка, тоді я сказала, що нехай несе сам; врешті сумку взяла Ірка. Ми ледве плентались, я була стомлена й невиспана, розморювало й повітря, тепле, але дуже вогке, як звичайно навесні. Було парко. Нарешті ми добрели до дачі Кшиштофа. То був старий дерев’яний двоповерховий будинок з двома балкончиками під гостроверхим дахом, оздоблений всілякими галерейками, неначе випиляними лобзиком з фанери. Будинок стояв на лужку, серед беріз та сосон, поблизу протікав струмок. Виявилось, що на дачі нема нікого, ані батьків, ані служниці. Кшиштоф витяг з кишені ключ і відімкнув двері. Ми ввійшли, я почула запах дерева й живиці і пережила хвилину дивної, незбагненної радості, коли подумала: ось дім, де я, можливо, житиму як Кшиштофова дружина.
— Прошу, пані й панове, — мовив Кшиштоф, — ось тут ви можете повіситись, а потім я покажу вам будинок. Обідати будемо в моїх апартаментах нагорі.
— Дуже приємно, — відповіла Ірка, вклоняючись.
— Та годі вам дуріти. Ірко, давай чарки, мені страшенно пересохло в горлі, — сказав Анджей, вийняв сигарети та запальничку й сів на сходинку.
Пам’ятаю, тоді я з жахом подумала: Анджей став алкоголіком. Отож Анджей сидів на сходах, а ми з Іркою стояли як дурепи, нарешті Ірка теж сіла на сходинку.
Кшиштоф одчинив двері в кухню, щойно пофарбовану, але ще не опоряджену. На стіні висіла велика алюмінієва сковорода, а під нею стояла біла електрична плита.
— Що будемо робити? Підем нагору? — спитала Ірка й позіхнула.
Я нахилилась до неї і пошепки спитала:
— Тут нікого нема?
— Нема, Кшиштоф узяв з дому ключі.
— А його батьки не приїдуть?
Ірка пирснула сміхом, потім сказала:
— Сподіваюсь, що ні. Ходім, я покажу тобі нашу кімнатку.
Анджей сидів собі, а ми дерев’яними сходами побрались нагору. Тут було троє дверей і вихід на балкончик.
Ірка сказала:
— Сюди, — і повернула ручку.
Двері не були замкнені. Я побачила маленьку кімнатку зі скісною стелею й віконцем, що виходило на дах.
На підвіконні стояла квітуча пеларгонія. Тут було дуже тісно, вузьке ліжко займало майже половину кімнати.
Ліжко було не застелене, на залізній сітці лежали акуратно складені ковдри, на столі та на стільці провітрювались матраци. І тут теж пахло живицею.
— Це кімната Кшиштофа, — сказала Ірена.
— Кшиштофа? Звідки ти знаєш? Ти тут була?
— Еге.
— Із Кшиштофом?
— Заспокойся, не з Кшиштофом.
Анджей і Кшиштоф десь унизу возилися з програвачем. Зненацька загримів джаз та так гучно, що весь будинок заходив ходором, задвигтіли стіни й шибки, але зараз же все стихло. Ірена, стоячи біля вікна і розглядаючи пеларгонію, сказала якимсь дивним голосом:
— У цій кімнаті я стала жінкою.
Ірена була старша за мене на чотири місяці, в грудні минулого року їй сповнилося шістнадцять.
— Ірко! — гукнув Анджей знизу.
— Що?
— Йди сюди, я тобі щось скажу!
Ірена збігла вниз. Я підійшла до вікна й задивилась надвір: зовсім близько від чорного гонтового даху — якби відчинити вікно, рукою можна б дістати, — видно було березове гілля, вкрите ясно-зеленим молодим листячком. Унизу, за краєм даху, простягся лужок, по лужку, а далі по кладці через струмок бігла в бік дороги стежка, якою ми сюди прийшли. Дорога була безлюдна.
Я подумала, що цей луг, мабуть, теж власність Кшиштофових батьків. Вернулась Ірка і сказала:
— Доведеться трохи почекати, Кшиштоф хоче подивитись, чи не приїде хтось одинадцятигодинним автобусом.
— Старі?
— Старих немає, поїхали до Гданська. Йоанна.
Наступний автобус буде тільки о третій, але Йоанна ним ніколи не їздить.
— Ірко! — почувся голос Кшиштофа. — Скоро одинадцята, ти дивишся?
— Дивлюсь, не хвилюйся! — відповіла Ірка й зиркнула крізь вікно на дорогу, потім задерла спідницю, відкривши голу ногу, і поправила підв’язку. На ній були чорні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сучасна польська повість», після закриття браузера.