read-books.club » Сучасна проза » Вождь червоношкірих: Оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

258
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вождь червоношкірих: Оповідання" автора О. Генрі. Жанр книги: Сучасна проза / Гумор. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 105 106 107 ... 119
Перейти на сторінку:
як би успішно вони не провели наліт, попадаються на тому, що сиплють грішми поблизу тих місць, де вони їх хапонули.

94-го року мені довелося брати участь в одній справі, на якій ми загребли 20 000 доларів. Від гонитви ми врятувалися нашим випробуваним способом — здвоїли слід і на певний час зачаїлися неподалік від тих місць, де потяг наскочив на нас. І ось якось уранці читаю я в газеті статейку під великою шапкою. У статейці пишуть, що шериф із вісьмома помічниками, а також тридцять озброєних доброзичливців оточили грабіжників у мескітових чагарниках на березі річки Симаррон, і за годину-дві стане відомо, будуть бандити захоплені живими чи мертвими. Я читав цю статейку за сніданком в одному з найрозкішніших особняків у Вашингтоні, і прислуговував мені лакей у штанях по коліна. Навпроти мене сидів Джим, він розмовляв зі своїм рідним дядьком, моряком у відставці, чиє ім'я раз у раз трапляється на сторінках великосвітської хроніки. Після нальоту ми подалися до столиці, понакуповували собі всякого шикарного одягу і відпочивали від праць неправедних серед ділків та тузів. Мабуть, ми загинули в тих мескітових чагарниках, бо в тому, що не здались, я ладен поклястися.

А тепер я хочу вам спочатку пояснити, чому так легко пограбувати потяг, а потім — чому я нікому не раджу цим займатись.

По-перше, усі переваги на боці бандитів. Ясна річ, якщо вони не новачки, а хлопці бувалі й ризикові. Бандити нападають уночі, нишком, а супротивник їх весь на очах, йому нема куди сховатись у тісному вагоні. Якщо ж якийсь сміливець і наважиться висунути голову у вікно або в двері, він стає мішенню для бандита, у якого рука не здригнеться вбити людину.

Але найбільше, здається, полегшує наліт раптовість нападу, помножена на уяву пасажирів. Якщо вам доводилося бачити коня, який наївся дурману, ви зрозумієте, про що я говорю. У такого коня просто-таки немислима уява. Його ніяк не змусиш перейти струмочок два фути завширшки. Йому здається, що цей струмочок мало не ширший за Міссісіпі. Так само буває і з пасажиром. Йому ввижається, що за вікнами скаженіє сотня бандитів, тоді як насправді їх там лише двоє-троє. Дуло кольта 45-го калібру здається йому не меншим від жерла тунелю. Зазвичай із пасажиром особливого клопоту не буває, хоча він і здатен на дрібні капості; засуне, приміром, пачку грошей у черевик і забуває її викласти, доки не полоскочеш йому ребра стволом шестизарядного; але, взагалі кажучи, пасажир — твар нешкідлива.

Що стосується поїзної бригади, то навіть стадо овець могло б завдати більше прикрощів. І не тому, що це такі вже боягузи, просто вони люди розумні. Вони знають, що бандити жартувати не люблять. Те ж саме можна сказати й про полісменів. Мені доводилося бачити, як таємні агенти, шерифи та залізничні нишпорки розлучалися зі своїми капіталами, виявляючи повну покірність. Я бачив, як один із найхоробріших шерифів, яких мені траплялося зустрічати, коли я став збирати данину з пасажирів, заткнув свою гармату під сидіння і виклав грошенята не гірше за інших. І не тому, що злякався, просто він розумів, що сила на нашому боці. Крім того, більшість полісменів — люди сімейні і не хочуть ризикувати життям; людина ж, яка пішла на грабіж, смерті не боїться. Вона знає, що рано чи пізно її пристрелять, і так воно найчастіше і буває. І от вам моя порада: якщо на ваш потяг нападуть, справляйте страшка разом з іншими, а хоробрість свою прибережіть для кращих випадків.

По-друге, полісмени не поспішають помірятися силами з бандитами, бо це їм невигідно. Кожного разу, коли полісмени уб'ють під час перестрілки кого-небудь із бандитів, вони зазнають прямого збитку. Якщо ж бандит утече, вони одержують ордер на арешт, відмахують у погоні за втікачами не одну сотню миль, розшпурюють тисячні суми, видають розписки направо й наліво, а уряд платить. Отже, вони женуться не стільки за бандитами, скільки за вигодою.

Насамперед у нашій справі слід захопити супротивника зненацька, нічого кращого поки що не вигадано; думку свою я підкріплю лише одним прикладом.

Цілий 92-й рік Делтонська зграя не давала життя полісменам в районі Черокі-Нейшн. Щастило їм неймовірно, і вони стали до того відчайдушними, що завели моду оголошувати наперед про свої плани. Одного разу вони поширили чутку, що в ніч проти такого-то числа пограбують експрес компанії Міссісіпі — Канзас — Техас на станції Прайор-Крик.

Тієї ночі залізниця зібрала в Маскогі п'ятнадцять помічників шерифа і посадила їх на потяг. Крім того, на вокзалі у Прайор-Крик у засідці сиділо ще п'ятдесят озброєних молодців.

Проте, коли експрес прибув до Прайор-Крик, жоден із делтонців і носа не показав. Едер, наступна за ходом потяга станція, знаходилася від Прайор-Крик за шість миль. Раптом на стоянці в Едері, коли полісмени марнували час, похваляючись, як би вони розчехвостили делтонців, коли б ті трапилися до їхніх рук, вони почули таку стрілянину, ніби ціла армія пішла в наступ. До вагона із криком: «Грабіжники!» влетіли провідник та гальмівний кондуктор.

Одні сміливці повискакували з потяга і кинулися навтіки. Інші поховали свої вінчестери під сидіння. Двоє зав'язали перестрілку і були вбиті.

Делтонці за десять хвилин ущент розбили конвой і захопили потяг. А ще за двадцять хвилин обчистили поштовий вагон, хапонули 27 тисяч доларів і дали тягу.

Я так гадаю, що у Прайор-Крик, де полісмени чекали нальоту, вони завдали б жару делтонцям, але в Едері були захоплені зненацька й «очманіли», на що й розраховували делтонці, а ті своє діло знали.

Здається мені, що на закінчення можна підбити підсумки мого восьмирічного бандитського досвіду. Грабувати потяги немає сенсу. Залишаючи осторонь питання права і моралі — не мені про них судити, — я мушу сказати, що життю бандита не позаздриш. Гроші незабаром втрачають для нього ціну. Він починає дивитися на залізниці, як на своїх банкірів, а на шестизарядний кольт, як на відкритий рахунок. Він розтринькує гроші направо й наліво. Мало не все його життя минає у мандрах, він удень і вночі в сідлі, коли ж йому нарешті вдається допасти до солодкого життя, у нього вже немає сил ним насолоджуватись, настільки тяжко йому буває в перервах. Він знає, що рано чи пізно втратить життя чи свободу і що відстрочити цю годину можуть тільки влучність його стрільби, баскість його коня та відданість його «дружка». Але все ж таки не можна сказати, що бандит живе в страху перед полісменами. Полісмени нападають на бандитів, тільки

1 ... 105 106 107 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих: Оповідання"