read-books.club » Пригодницькі книги » Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач 📚 - Українською

Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Заповіт мисливця" автора Рудольф Рудольфович Лускач. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 104 105 106 ... 111
Перейти на сторінку:
підтвердження знахідки, на яку ми натрапили біля хатини. Повірте, друзі, я з нетерпінням чекаю, коли, нарешті, зможу вам сказати, що ось тут лежить скарб, який заповідав мій дід вільному російському народові. Ви пережили зі мною вже не мало розчарувань, і поки я не переконаюсь, що знаю все до останньої літери в цій справі, я не скажу вам нічого. Я не піду з цієї долини, доки не розгадаю таємниці заповіту Івана Хомича Феклістова!

Ми розуміли його прагнення і ні про що більше не питали. Але ніхто з нас не хотів повертатися до табору. Ми вірили: талановитому потомкові славетного геолога Івана Хомича, нарешті, пощастить знайти те, що ми так давно шукали.

Я сушив собі голову над тим, що ж мав на гадці Олег, але мовчав, час від часу поглядаючи на Тамару, яка не зводила очей з хлопця.

Вона сиділа біля Олега, тримаючи його за руку. Обличчя її світилося ласкою і ніжністю. Дівчина схилила голову на груди геологові, і той аж сяяв од щастя.

Чижов поглянув на них лагідно, узяв мене під руку і повів до озера. Спокійна гладінь Чортового Ока вигравала золотаво-червоними відблисками. То були чари вечірньої зорі.

— Я не хотів їх тривожити, — мовив Чижов майже пошепки. — Вони переживають найщасливіші хвилини з житті. Олега чекає велике, може, навіть державного значення відкриття, і я розумію, що відбувається у нього зараз в голові і в серці. Мозок його зайнятий геологією, а серце стукотить про щось інше. Одне скажу вам напевне: буде весілля! А чи будуть знайдені поклади, про це важко сказати без голосування всіх учасників експедиції.

— Ви думаєте, Петре Андрійовичу, що Олег нездатний розгадати таємницю Сурунганських гір, таємницю заповітного скарбу? — запитав я.

— Пророкування — невдячне ремесло, — зауважив той у відповідь і заперечливо замахав обома руками. Потім він обернувся, поглянув на двох молодих людей, що сиділи біля руїн халупи, і, лагідно посміхаючись, вів далі: — Замість пророкування можу вам сказати свою думку про Олега: я вважаю, що він дуже обдарований юнак і гідний довіри геолог. Але, зрозуміло, всього цього ще замало, щоб розібратися в такій заплутаній справі, як заповіт, написаний у роки царського самодержавства і першої світової війни. Час поглинає все. Він поглинув, напевне, і залишені умовні знаки та застереження старого Івана Хомича тут, у цій халупі. Почекаємо до завтра і побачимо, чим здивує нас Олег Андрійович: розгадкою таємниці скарбу чи повідомленням про одруження з Тамарою!

— Я бажав би йому і того, й другого, — зауважив я коротко.

— Даю наперед своє благословення, якщо буде потреба, — додав Чижов напівжартома, напівсерйозно.

Не знаю, про що воркували Олег з Тамарою, але дівчина заявила, що лишається в долині і радить нам зробити те саме.

— Справа давно вирішена, — гукнув Чижов, — я не рушу звідси, поки не дізнаюся, що там Олег Андрійович приховує.

Всі лишилися ночувати в цьому забутому закутку землі і взялися лаштувати постелі. Нарубали хмизу, розклали три великі багаття і, коли вони догоріли, встелили вітами нагріту землю. Над кожною постіллю напнули низенькі халабуди з довгих галузок, щоб не так швидко виходило тепло. Скромну вечерю запили чаєм і полягали.

Я швидко заснув. Та зненацька серед ночі мене розбудили якісь дивні звуки. Крізь сон мені здалося, що сурмлять труби. Товариші теж прокинулися і почали уважно прислухатися до дивовижних звуків, які нагадували диявольську сонату в Співучій печері.




Звуки линули з кількох невеликих отворів у скелі, де був вихід з нашого тунелю. Отже, ми спостерігали вже знайоме явище: коли зійшло сонце, від нагрівання скель почали утворюватися повітряні течії, які примусили зазвучати кам'яні органи.

За сніданком Олега не було. Він ще вдосвіта пішов кудись і досі не повернувся. Тамара сказала тільки, щоб ми не турбувалися: Олег, мовляв, розвідує печеру і перевіряє свої вчорашні здогади.

Вона намагалася бути цілком спокійною, але рум'янець на щоках свідчив про її хвилювання. Щоб приховати неспокій, Тамара закинула голову й задивилася на гору, що пломеніла в золотавих променях вранішнього сонця. Дівчина стояла, освітлена їх сяйвом, мов чудесна статуя, вилита з бронзи.

Чижов залюбувався цим образом квітучої молодості, лукаво посміхнувся і сказав:

— У старовинних книгах я вичитав, що колись астрологи в день народження людини уважно вивчали положення зірок, щоб скласти гороскоп новонародженого. По-моєму, Тамара народилась не інакше, як під сузір'ям Діви.

— Це видно й без астролога, — зауважив я категорично.

Єменка, що, іронічно посміхаючись, слухав нашу розмову, зітхнувши, промовив:

— За старих часів шамани теж пророкували нам по зірках різні нісенітниці. Але тепер кожний знає, що між зірками на небі й долею новонародженої дитини ніякого зв'язку немає. Хоч деякі бабусі ще й сьогодні вірять у це. Вони йдуть у тайгу, шукають перехрестя стежок і вигукують різні слова про зірки, потім прислухаються до луни…

Тамара скоса глянула на Єменку і перебила його розповідь про астрологічні вигадки старих бабів.

— Можу вас запевнити, шановні, що й без ворожіння по зірках я знаю напевне: Олег знайде те, що шукає.

— Тож хай не підведе нас твоя віра! Амінь! — промовив Чижов і, взявши рушницю, додав: — Не можу сидіти без діла. Піду пройдусь по долині.

Коли Чижов пішов, я підсів до Тамари і, спонукуваний цікавістю, спитав, що, власне, Олег шукає в печері.

— Поклади, звичайно, — сухо відповіла дівчина.

— Оце так новина! Але я хотів би знати конкретніше, що мається на увазі — золото, платина, срібло чи, може, самоцвіти?

Дівчина насупилась, хоч очі дивилися весело.

— Хіба я пророк, чи що? Я знаю не більше, ніж ви. Олег був дуже обережний й навіть мені не сказав про свою знахідку. Раджу вам піти краще до озера порибалити.

— Рибка з Чортового Ока, напевне, вам не сподобається, — буркнув я.

Що було робити? Очевидно, Тамара сказала правду. Для риболовлі в мене не було ні настрою,

1 ... 104 105 106 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"