Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Січове Стрілецтво знову стануло в обличчі повтореної трагедії української революції. Директорія, як і УЦРада рік тому, після великого тріюмфу та могутнього зриву народних мас, опинилася перед загрозою катастрофи. Україна найшлася напередодні нової агресії московських большевиків та затяжної війни з Московщиною. В тім грізнім моменті забракло знову цієї сили, яка рішала про перемогу кожної революції та про успіх усіх визвольних змагань поневолених народів: власної, сильної армії.

Ісаак Мазепа оповідає: «Бистро, як гірський потік, виросла армія Директорії, але так само швидко почала потім розпливатися. Це була армія головно з повстанської маси селян, маси неорганізованої, яка боролася проти влади поміщиків і не мала ще потрібної свідомости для того, щоб боротися за Україну. Тому, відібравши землю назад і вигнавши поміщиків, селяни почали розходитися додому».[216]

Команда Січових Стрільців, передбачаючи це, вже від початку протигетьманського повстання звернула всі свої старшинські і підстаршинські сили на формування, вишкіл та виховання нових боєздатних частин, на створення нової формації Січового Стрілецтва, на зразок давніх стрілецьких сотень.

Крім існуючих двох полків піхоти, сформовано ще при Дивізії Січових Стрільців 3-ий полк із останків трьох Сердюцьких полків, які лишилися в Києві, а із останків 4-го Сердюцького полку і інших частин створено 4-ий полк.

На початку січня 1919 р. прибуло до Дивізії СС понад 2000 новобранців з Галичини, з яких створено 10 сотень та сформовано з них Вишкіл СС під проводом колишнього УСС, сотн. Володимира Чорнія. Бойовий стан всієї піхоти Дивізії СС мав тоді 7000 стрільців. Знамениту частину творила Стрілецька кіннота під командою Франца Бориса, коло 200 шабель. Стрілецький Скорострільний Кіш під командою Василя Соловчука за один тільки місяць січень випустив 8 нових сотень. Найкращі організаційні успіхи мав Гарматній Кіш під командою Романа Дашкевича, сформувавши до кінця січня нові чотири легкі і дві важкі батерії. Дивізія мала тоді 10 легких і 3 важкі батерії.

В.Кучабський твердить, що коли б Дивізія мала змогу хоч би лише один місяць довше спокійно формуватися, то війна з большевицькою Московщиною була б розвинулася пізніше корисніше для України, ніж це сталося.[217]

Директорія УНР найшлася серед дуже трудних внутрішніх політично-громадських обставин на Україні. Але ще важчим було в тому часі зовнішнє міжнародне положення України.

На грунті поширених ще під час гетьманського режиму большевицьких симпатій серед народних мас, їхні настрої ставали щораз то більш неприхильні до Директорії, а декуди обернулися в отверту ворожнечу, яка проявлялася в бунтах і повстаннях проти нової української влади.

Як згадано вище, найбільше таке повстання б. Дніпровців загорілося на Трипільщині під проводом от. Зеленого, де поширено провокаційні чутки, немов би Петлюра і Січові Стрільці помирилися зі Скоропадським і хочуть завести старий режим. Проти от. Зеленого вислано окрему експедицію Січових Стрільців в силі двох куренів піхоти, 8-ох скорострілів, 8-ох гармат і дивізіону кінноти, разом коло 1500 людей, під командою сот. Осипа Думіна. Після бою під Обуховом, де згинуло кілька Січових Стрільців, та після промов стрілецьких старшин до збунтованих селян, переведено частинне роззброєння Трипільщини, бо війська експедиції мусіли вернутися до Києва, щоб його боронити перед большевицькими військами. Також 2-га і 5-та батерії артилерії СС під командою М.Кураха і В.Зарицького ліквідували ватаги большевицьких і інших повстанців на півдні України, і під Левковом та Житомиром, де розбито ватаги от. Палієнка та не допущено до жидівського погрому. Також на Херсонщині підняв повстання проти Директорії от. Григоріїв. «Хвиля анархії пронеслася через цілу Україну», – говорить Ісаак Мазепа.[218]

Рівночасно повели московські большевики наступ на Україну з півночі. На півдні України, в околиці Одеси, висадилися війська Антанти, головно французькі, яких командування і політичний провід вороже поставилися до самостійної державности України та станули на становищі реставрації російської імперії. Серед членів Директорії не було однодушности щодо відношення до обох повищих сил. Одні стояли за порозуміння з Антантою, другі за союз з большевиками. Голова Директорії В.Винниченко часто хитався й не знав, як поступити. В урядових колах запанувала загальна безпорадність. Ніхто не знав, яка є політика Директорії.[219] Запанував хаос політичної думки.

Стрілецька Рада, яка не вмішувалася до політики Директорії, висловила тоді свою думку в справі положення України. На її погляд, Директорія повинна була рішитися на тверду лінію у внутрішній і закордонній політиці, та вести рішучу боротьбу з внутрішньою анархією, щоб військо знало, яка є мета нашої боротьби, хто є нашим ворогом, як берегтися перед демагогічними гаслами ворожої пропаганди, та щоб було ясно, куди Україна прямує. Так зродилися тоді в Стрілецькій Раді думки про потребу твердої влади, з широкими повновластями в тому грізному моменті української революції. Стрілецька Рада «ізза небезпеки, в якій находиться Рідний Край», запропонувала Голові Директорії В.Винниченкові перейняти диктаторську владу, заявляючи йому через своїх представників, що Січові Стрільці підтримають його диктатуру, безоглядно йому підпорядкуються і будуть йому помагати в переведенні його політичної і соціяльної програми. Винниченко відмовився. Те саме запропонувала Стрілецька Рада Головному Отаманові С.Петлюрі, який найбільше вибивався серед усіх членів Директорії, як людина чесна, безкорисна та великої віри і енергії. Але і він відмовився від цієї пропозиції.[220]

На день 16 січня скликали в Києві державну нараду з участю членів уряду і представників політичних партій та війська, якої метою було вислухати думку ширшого українського громадянства щодо дальшого ведення української боротьби. На цій нараді внесли представники Стрілецької Ради свій проєкт оборони загроженої державности, піддаючи думку створення тріюмвірату з диктаторськими повновластями, до якого мали б увійти Головний Отаман С.Петлюра, командант корпусу Січових Стрільців Є.Коновалець і начальник його штабу А.Мельник. Коли учасники наради