Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

смертного буде одержати запрошення на Золотий острів і побачити чарівне обличчя повелительки світу. Мадам Ламоль готувалася до цієї ролі. Справ у неї було сила-силенна. Створювали етикет ранкового вставання, виходів, малих і великих прийомів, обідів, вечер, маскарадів та розваг. Широко розгорнувся її акторський темперамент. Вона любила повторювати, що народжена для світової сцени. Охоронником етикету призначено відомого балетного постановника — російського емігранта. З ним уклали контракт в Європі, дали золотий, з діамантами, на білій стрічці орден «Божественної Зої» і присвоїли давньоруське звання постільника (Chevalier de lit).

Окрім цих внутрішніх — палацових — законів, Зоя створювала вкупі з Гаріним «Заповіді Золотого віку» — закони майбутнього людства. Але це були скоріше загальні проекти та основні ідеї, які мали згодом обробити юристи. Гарін був шалено заклопотаний, — їй доводилося викроювати час. День і ніч у її кабінеті чергували дві стенографістки.

Гарін приходив одразу з шахти, стомлений, брудний, пропахлий землею і мастилом. Він хапливо їв, падав з ногами на атласний диван і закутувався димом люльки (його оголосили вище за етикет, його звички — священні і поза наслідуванням). Зоя ходила по килиму, перебираючи худими пальцями величезні перлини намиста, і викликала Гаріна на розмову.

Стенографістки записували думки. За ніч віддруковували їх і подавали зранку у постіль мадам Ламоль.

Для експертизи в деяких питаннях запрошували Роллінга. Він жив у чудових, не зовсім ще закінчених апартаментах. Виходив з них лише до столу. Його волю і гордість було зламано. Він страшенно змарнів за ці півроку. Гаріна він боявся. З Зоєю уникав лишатися віч-на-віч. Ніхто не знав (і не цікавився), що він робить цілими днями. Книжок він зроду не читав. Здається, нічого не записував. Подейкували, буцімто він захопився колекціонуванням люльок.

Якось увечері Зоя бачила з вікна, як на передостанній сходинці мармурових сходів біля води сидів Роллінг і зажурено дивився на океан, звідки сто мільйонів років тому вийшов його пращур у вигляді людиноподібної ящірки. Це все, що лишилось од великого хімічного короля.

Ні втрата трьохсот мільйонів доларів, ні полон на Золотому острові, ні навіть зрада Зої не зломили б його. Двадцять п’ять років тому він торгував ваксою на вулиці. Він умів, він любив боротися. Скільки докладено зусиль, таланту й волі, щоб примусити людей платити йому, Роллінгу, золоті кружальця! Європейська війна, розорення Європи — ось які сили піднято для того, щоб золото потекло в каси «Анілін Роллінг».

І раптом оце золото, еквівалент сили і щастя, черпатимуть із шахти, як глину, як багно, елеваторними черпаками в будь-якій кількості. Отут-то підошви Роллінга зависли в порожнечі, він перестав відчувати себе царем природи — «гомо сапієнсом».[60] Лишилося тільки колекціонувати люльки.

Але він усе ще, за настійною вимогою Гаріна, щоденно диктував по радіо свою волю директорам «Анілін Роллінг». Відповіді їхні були непевні. Ставало зрозуміло, що директори не вірять у добровільне відлюддя Роллінга на Золотому острові. Його запитували:

«Що вжити для вашого повернення на континент?»

Роллінг відказував:

«Курс нервового лікування минає сприятливо».

За його наказом одержано ще п’ять мільйонів фунтів стерлінгів. Коли ж за два тижні він знову наказав видати таку ж суму, агентів Гаріна, які пред’явили чек Роллінга, арештували. Це було першим сигналом атаки континенту на Золотий острів. Флот з восьми лінійних суден, який крейсував у Тихому океані, поблизу двадцять другого градуса південної широти і сто тридцятого градуса західної довготи, чекав лише бойового наказу атакувати острів Негідників.

96

Шість тисяч робітників і службовців Золотого острова набрано з усіх кінців світу. Перший помічник Гаріна, інженер Чермак, який мав звання губернатора, розмістив робітників за національностями на п’ятнадцяти ділянках, відгороджених одна від одної колючим дротом.

На кожній ділянці побудовано бараки і молитовні, по можливості за національним смаком. Консерви, бісквіти, мармелад, діжки з капустою, рисом, маринованими медузами, оселедцями, сосисками і таке інше, і таке інше замовляли (американським заводам) теж з національними етикетками.

Двічі на місяць видавали прозодяг, витриманий у національному дусі, і раз на півроку — святкові національні костюми: слов’янам — чумарки та свитки, китайцям — ситцеві кофти, німцям — сурдути й циліндри, італійцям — шовкову білизну й лаковані черевики, неграм — набедреники, оздоблені крокодилячими зубами, намистинками, і т. д.

Щоб виправдати в очах населення оці колючі кордони, інженер Чермак організував штат провокаторів. Їх було п’ятнадцять чоловік. Вони роздмухували національну ворожнечу: в будні помірно, на свята — аж до кулачної бійки.

Поліція острова з колишніх врангелівських офіцерів, Що носили мундир ордена Зої — з білого сукна коротку куртку із золотим шитвом та канаркові штани в обтяжку, — підтримувала порядок, не допускаючи національності до взаємного знищення.

Робітники одержували велике порівняно з континентом жалування. Дехто посилав його на батьківщину з першим же пароплавом, дехто здавав на зберігання. Витрачати було ніде, оскільки лише на свята у відлюдній ущелині на південно-східному березі острова були відкриті шинки та Луна-парк.

Робітники знали, для чого пробивають у глибину землі гігантську шахту. Гарін оголосив усім, що при розрахунку він дозволить кожному взяти з собою стільки золота, скільки можна винести на спині. І не було людини на острові, яка б не дивилася без хвилювання на сталеві стрічки, що виносили породу із земних надр в океан, яку б не п’янив жовтуватий димок над жерлом шахти.

97

— Панове, настав найтривожніший момент у нашій роботі. Я чекав його і підготувався, але це, звісно, не зменшує небезпеки. Ми блоковані. Щойно одержано радіо: два наших кораблі, вантажених фігурним залізом для кріплення шахти, консервами і мороженою бараниною, захоплено американським крейсером і оголошено призом. Це значить — війна почалася. З години на годину треба чекати її