Читати книгу - "Жінка в пісках"

Невдоволено зморщивши свого коротенького носика, дівчина відповіла:

— Як гидко. Все зрозуміло, але навіщо так грубо?..

Правильно!.. Тут кожна справжня річ була чудовою підробкою, а кожна підробка вважалася чудовою справжньою річчю. В таких місцях, як правило, забавляються малюванням дір на огорожах заборони, сподіваючись, що тебе ось-ось охопить хіть... Якщо я сильніше сп’янію, то навіть усвідомлення того, що на мені маска, стане небезпечним... Стегно дівчини під моєю долонею наче від нудьги почало позіхати — мабуть, час звідси забиратися. Зрештою, нічого не сталося, та байдуже. Я доторкнувся рукою до огорожі заборони й переконався в її міцності — вже це, гадаю, чогось варте. Хоч-не-хоч, завтра мені доведеться відчайдушно штурмувати твою огорожу...

Наступні події в моїй пам’яті позбавлені для мене перспективи — так, наче я дивився на них у телеоб’єктив. Та я не зробив дурниці — піддавшись сп’янінню, не зірвав маски і водієві таксі назвав адресу не власного дому, а сховища. Хоч би як тісно обличчя й маска прилягали одне до одного, хоч би як міцно були склеєні, а прірву між ними, очевидно, не так просто знищити. Цілу ніч я бачив сни, що переривалися короткими пробудженнями. Вві сні ти начебто про щось мене просила. Ніби застерігала від інтимної близькості, а може, я видумав це вже пізніше. Потім один раз мені приснилася в’язниця.

Як і слід було сподіватися, наступного ранку — жахливе похмілля. Розпухле обличчя страшенно пекло. Повернувшись додому, я не повністю зняв з нього клейку речовину, а тому воно вкрилося висипкою. Вмившись і випорожнивши шлунок, я відчув деяке полегшення. З усім цим я впорався до десятої години. Та оскільки виходити з дому найкраще після третьої години, то я вирішив трохи полежати.

Як важко очікувати заповітної хвилини, заради якої, так би мовити, поставлено на карту зусилля цілого року! Хоч скільки разів я перевертався з боку на бік, шукаючи холодного місця, та заснути ніяк не міг. І треба ж було мені напитись, як дурень! Власне, з якого дива я так розвеселився?.. Здається, я мушу щось згадати... Надівши маску і, вважаючи себе прозорим, я вештався вулицями... Огорожа... Заборона... Так, я почав ставати розпусником... Я, непримітна, безбарвна людина, якщо не рахувати того, що завідував лабораторією в інституті хімії високомолекулярних сполук, і зовсім нешкідлива... Так, щоб подолати перешкоду, я був змушений перетворитися в розпусника...

Намагаючись відтворити в пам’яті враження минулої ночі, я відчайдушно вишкрібав десь аж з-під черепа залишки сп’яніння. Однак еротичні відчуття, ще вчора такі виразні, ніяк не поверталися. Може, тому, що на мені не було маски? Напевне, тому. Якщо я натягну на себе маску, в мені оживе порушник законів. У будь-якій людині, навіть найбезневиннішій, напевне, ховається злочинець, здатний відреагувати на маску.

Я не збираюся доходити до крайності й запевняти, ніби всі актори мають злочинні нахили... Наприклад, я знав одного начальника канцелярії, який понад усе захоплювався маскарадними процесіями під час спортивних свят, що їх влаштовувала компанія, і виявляв у цьому неабиякий хист, а в житті був рідкісним оптимістом, цілком задоволеним своїм становищем... Та коли б такі люди дізналися, що наша повсякденність нічим не безпечніша за той світ злочинів, то невідомо, чи залишилися б вони осторонь від злочинів?.. Сумніваюсь... Щодня квапливо відмічати час приходу на роботу, замовляти собі печатку і візитні картки, надписувати адресу, заощаджувати гроші, знімати розміри комірця, збирати автографи, страхувати життя й нерухоме майно, посилати співчутливі листівки, наклеювати фотографію на посвідчення особи... Не віриться, що в цьому світі, де ти ризикуєш загубитися, коли забудеш зробити хоч що-небудь з цього, нікому ні разу не захотілося стати прозорим...

Проте на якусь мить я начебто задрімав. Видно, знявся вітер, і стукіт віконниць розбудив мене. Головний біль і нудота трохи втихли, та все-таки я почувався кепсько. Хотів скупатись у ванні, але, на жаль, вода не текла. Напевне, слабий напір, і вода не може піднятися до другого поверху. Не було ради, і я вирішив податися до громадської лазні. Трохи повагавшись — іти в масці чи в бинтах,— зупинив свій вибір на масці. Уявивши собі, яке неприємне враження справлятимуть бинти на людей, я не знаходив місця від сорому, а крім того, хотілося випробувати маску в різних обставинах. (Коли я її надягаю, до мене вмить повертається впевненість). Шукаючи гаманця в кишені піджака, я наткнувся рукою на щось тверде. Це був пневматичний пістолет і золотисте йо-йо. На випадок, якщо зустріну дочку управителя, я загорнув йо-йо в рушник, разом з милом, і вийшов з дому.

На жаль, з дівчинкою я не зустрівся. Чогось неприємного я не передчував, але вирішив обминути найближчу лазню і попрямував до сусідньої, коло наступної автобусної зупинки. Лазню щойно відчинили, тому відвідувачів було мало, а вода чиста. Занурившись у басейн, я терпляче ждав, поки тепло вижене з мене залишки сп’яніння, та раптом у протилежному кутку помітив чоловіка в чорній сорочці. Ні, він був не в сорочці, а татуйований. В променях заломленого у воді світла здавалося, ніби чоловік нап’яв на себе риб’ячу шкіру.

Спочатку я прикидався байдужим, та незабаром уже не міг відірвати від нього очей. Мене зацікавив не малюнок, а збив з пантелику сам факт татуювання — його пояснення крутилося на язиці, як чиєсь забуте ім’я.

Напевне, тому, що я відчував кровну спорідненість між маскою і татуюванням. Справді, вони мають багато чого спільного: обох можна вважати різновидом штучної шкіри, їх об’єднує те, що обоє прагнуть знищити справжню шкіру й замінити її чимось іншим. Та, звісно, дещо їх і відрізняє. Як видно з ієрогліфів, маска — тимчасове обличчя, а татуювання повністю асимілюється, стає частиною шкіри. Крім того, маска дає людині алібі, а татуювання, навпаки, виділяє, виставляє напоказ. У цьому розумінні воно, очевидно, ближче не до маски, а до бинтів. Ні, якщо говорити про те, що більше привертає до себе увагу, то воно не поступиться і гнізду п’явок на моєму обличчі.