Читати книгу - "Печатка Святої Маргарити"

«Краткое пособие по выживанию для путешествующего русского человека, оказавшегося волею судьбы либо проездом в Харбине».

— Пожалуй, я приобрету Ваше пособие, — проказав Марко, дістаючи гроші. — Я как раз заброшен волею судьбы…

Незнайомець клацнув замком валізи і зняв її зі столу, залишивши на скатертині чорний слід від вакси, якою, вочевидь ваксував валізу для надання їй більш пристойного вигляду…

На столі залишилася його книга.

— Как Вас зовут, любезный? Где Вас найти? Вдруг моим знакомым, таким же путешествующим и оказавшимся волею судьбы в Харбине, захочется приобрести еще несколько экземпляров? — поцікавився Марко, намагаючись надати своєму обличчю найсерйознішого виразу.

— Вы всегда меня найдете здесь, в пельменной «Донг-Фанг». Но учтите, пособия я печатаю по предварительному заказу… Спросите у здешних официантов Остапа Бендера… К Вашим услугам. К сожалению, моя судьба сама является ярким примером того, что значит быть человеком, волею судьбы заброшенным в Харбин…

— А что произошло у Вас на родине?

— Увы… — Бендер зітхнув і розвів руками. — Я всего лишь пешка, пострадавшая в ходе большой игры… Когда падает король, падают и рядовые. И утешения в том мало, что они падают в одну и ту же коробку… — багатозначно додав він.

— Ну, — усміхнувся Марко, — если, конечно, считать, что Харбин — это коробка.

— Вы правы! — поспішно відповів Бендер. — Харбин куда лучше преждевременной могилы. Хотя, так или иначе, все мы смертны. Видите ли, мои злоключения сделали меня философом!

«Значить, Мальцева, швидше за все, розстріляли… — майнула думка у Шведа. — Інакше оцей не опинився 6 аж на краї землі, у пельменній „Донг-Фанг“, і не пропонував би першому зустрічному свої „геніальні“ посібники… Іван же покровительствував йому!»

Незнайомець, поміж тим, рушив далі, підходячи до столів і пропонуючи свій дивакуватий посібник…

До столу підійшов офіціант-китаєць.

Ламаною російською він запропонував Маркові обрати те, що у «Донг-Фанг» замовляють найчастіше — китайські пельмені.

Замовивши велику чашку зеленого чаю, місцеву горілку та порцію пельменів, Марко одним духом ковтнув гірку пекучу рідину… Хухнув в кулак, відчув, як вона розтікається по тілу, зігріває зсередини.

Відклавши палички вбік, дістав зі згорнутої конвертиком полотняної серветки завбачливо принесені офіціантом виделку та ніж.

Соковиті, гарячі пельмені «Донг-Фанг» смакували попри всю свою екзотичність так само, як і Маруньчині вареники з м’ясом — неймовірно.

Чи, може, то він так зголоднів з дороги?

— Дві горілки з мартіні. Shaken not stirred.

Швед здивовано подивився на жвавого молодика, що, замовивши офіціанту коктейль, всідався за його стіл, не чекаючи на запрошення.

«Струсоніть, не змішуючи? — переклав Марко мимоволі. — Цікаво, тут усі такі безцеремонні? Але у нього начебто добра британська вимова».

Швед притулив до губ серветку.

Незнайомець лише усміхнувся.

— Цілих десять хвилин чекав, поки отой дивак із валізою піде геть від Вашого столу… Аж у горлі пересохло.

— Це пароль чи відгук? — поцікавився Марко.

— Сеймур мав Вас попередити, — проказав незнайомець з такою ж хитрою посмішкою. — Я ненавиджу усі ці паролі… Свій свого має бачити здаля, відчувати на нюх. Нюх мене ще не підводив. А Вас, гадаю, за тиждень я навчу не тільки вправно користуватися куайцзу і пити більш вишукані напої, але й познайомлю з тутешнім культурним життям…

Незважаючи на свою очевидну молодість, незнайомець поводив себе дещо бравурно, так, наче йому вже довелося побачити у житті чимало.

Марко простягнув молодику руку.

— Марко Швед. На рахунок культурного життя я…

— Знаю-знаю, Ви не так давно одружилися з красунею-донькою Сеймура, юною Елізабет, — перебив його молодик. — Вітаю! — британець на мить замовк, поки офіціант виставляв його замовлення — дві горілки з мартіні.

— Спробуйте, це значно краще, ніж горілка, — мовив він цілком доброзичливо. — І значно краще, ніж оте бундючне бренді. Кожен, хто тримає склянку бренді в руці, чомусь вдає із себе аристократа! А Ви спробуйте оце і розслабтеся. Ваша молода прекрасна дружина далеко, друже мій, тому нехай сумління Вас не гризе.

Маркова брова здивовано поповзла вгору.

— Ось тому я, напевно, ніколи не наважуся обтяжувати себе ні серйозними стосунками, ні подружнім життям, — продовжував той безтурботно. — Аби сумління перед дружиною не гризло. Що я їм, скільки п’ю, із ким сплю… І… будьмо знайомі, містере Швед. Моє ім’я Флемінг. Іан Флемінг…

02.08.2017

Кам’янець-Подільський

Cotelettes de volatile (франц. — котлета де воляй) — витвір французького кулінара Ніколя Апперта, нагадує знамениту котлету по-київськи. До Києва рецепт страви потрапив у 1918-му році і у дещо видозміненому вигляді є кулінарною візитівкою української столиці до сьогодні.