read-books.club » Інше » Українська література 17 століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська література 17 століття"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українська література 17 століття" автора Автор невідомий. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 104 105 106 ... 202
Перейти на сторінку:
людьми любові,

Бесіди всі прировняв-єм обмові,

Жеби ніхто ні з ким не їв хлєба —

Сварки тебі у всіх було треба.

Ой чому ж так против нашой ріс віри Од твоєй виникане невіри?

Бог сам любить у всіх любов і згоду —

Ти противку показав-єм уряду.

Не хотів-єм того нічого видіти,

Жеби кто з ким дружевно мів жити.

А в войську запорожськом то здавна Рада сильна і всім явна.

А всі в тебе за нізащо почтені

І зостали в подножіє знижені.

Сини твої горделиві збитечне

Укоряли добрих людей безпечне.

А хто тиснет браттю свою і дручить,

Своїх речей недобр конець получить.

Ой, доброго кохають всі сердечне,

І он может вік зжити безпечне

А лихому і тяжкому як жити,

Коли ніхто не рад йому в добрі бити?

І хто зможет против творця і бога

Стати, жеби не торкала його тривога?

Ти, Іване, хотів єси всіх міти ,

В своєм страху і сурово владіти,

Леч на тебе бог попустив потвар недругом

З подначальних, же ти їм був лих кругом.

Збув-єсь прето гетьманськой поваги І дознав-єсь плачевной зневаги.

Не помогла о гетьманство ревнивость,

Же зажив-єсь, тоєй маючи вонтпливость.

Скончив-єсь ся, ах мні тяжко жестоко,

Леч пам’ять мусить бути широко.

Прето всякий не зажирайся много,

Би тя злоє не поткало нічого.

Петро

П О П О В И Ч - Г У Ч Е Н С Ь К И Й

ВІРШІ НИЩЕНСЬКП, УТІШНІЇ

Завше-м я в школі того по вас потребував, Аби-м вас всіх сполечне у церкві оглядав.

Тепер вас роковоє свято днесь зобрало І мені тут щасливе оглядати дало.

От тепер же із вами буду розмовляти,

Із святом тим хвалебним всіх поздоровляти.

Але вперше школьную скажу вам пригоду.

Волю кому носити хоч решетом воду,

Ніжли в школі клепати таковую біду,

Бо-м і нині слушного не їв-єм обіду.

А также-м ся готував, як іншії люде,

І мовив-єм до себе, гаразд уже буде.

Зготував-єм був собі в юшці по блощиці І поставив-єм страву тую на полиці.

Гдесь ся вош от як курка великая взяла І, лізучи лапами, юшку мні пролляла.

І м’ясо все у смітті барзо поваляла,

А сама от як заяць на двор поскакала.

Я за нею, а она на порозі стала

І на мене зубами, як вовк, заклацала.

Я до кия, она там чудо учинила,

Бо ворону на сміттю зараз ухватила

І почала лабами з пір’я оскубати,

А мене страх великий почав ізнімати.

Витну її киїськом, хтів-єм, щоб застила,

А вош зараз ворону із зубов пустила

А мені так до очей скочила потужне,

Же-м ся мусив против неї поставити мужнє.

Але-м пляцу той воші щире не дотримав,

Бо мене так вдарила, аж-єм із ног упав.

Так я кгвалту закричав, аж нищії наші

Прудко з школи вибігши і горщисько кваші

Винесши, та квашею очі їй залляли,

А другії віжками прудко вош зв’язали

І почали до школи вош тую тягнути.

Шесть нас тягло — не могли воші той двигнути. А наш Самсун-товариш, ухвативши вила,

Притисне вош за шию, як ізмогла сила.

А вош з-под вил так прудко барзо вискочила А Самсона нашого за нос ухватила І так його вкусила своїми зубами,

Же лікарства не знайдем і межи бабами.

Тепер пильно питаєм премудрих докторов І довціпних шукаєм усюди лікаров,

Би наш Самсон-товариш до здоров’я пришов.

Так я йому лікарство здоровоє нашов.

Кажуть люде, якіїсь з маслом палєниці

Гарячії прикладать щодень к потилиці,

І ковбаси до зубов кажуть прикладати,

Солониною радять также нос вкладати.

Єще ж мні єдні кажуть: якоєсь порося

Печеноє к лікарству барзо би здалося,

Коли б тілько а лятво где його достати,

Обачите, як його буду утинати.

Дайте мені, для бога, із шмат солонини,

Бо ми не міли такой у школі звірини.

Ачей би-сьмо Самсона свойого влічили

І здоровим пред вами всіми поставили.

Дайте втож і ковбаси, бо чомусь вмліваєт.

І невесело з огню чомусь все співаєт.

Коли б тоєй ковбаси доволі скоштовав,

То б вам «Христос вродився» весело заспівав.

ВІРШ НИЩЕНСЬКИЙ

А що, панове, либой єсте мя познали, дворака,

Відомий запевне, бо вмію добре стріляти з пузака. Що вдень обачу, то вночі застрілю.

Пошов я на ожину, так мужик кричить:;«Ілю! Імай которого сина,

Бо не удержиться йому на голові •чуприна!»

То ж я, сарака, ногами закидаю А на товариство голосно волаю:

«Втікайте коло Беркової хати,

Бо юж мужик хоче вас забігати,

А я ся му заставлю, як кобилі заяць...»

Тілько-м, панове, вимовив, а он мене кияськом

по, гребту паць,

Взяв мене кия ком окривати, ..... .

Аж-єм мусив кгв.алту волати:

«Кгвалт, панове, рятуйте, хто чує,

Бо юж мі на кгвалт духу не стає!»

Не треба вам, панове, школьної роскоші повідати, Бо могли-єсте коли-кольвек о ній давно чувати. Волимо вас, панове, з святом віншувати,

Бо в сей день предпразденственний люде празнують І всі себе взаємне з святом віншують.

А особливе тії люде — п’яниці роковії — Поглядають на мене, як вовки лісовії.

Погляньте но, панове, каждий п’яницю познає, Бо в п’яниці сукня латами пошита,

Як Мо[й]сева хата, рядном побита,

В п’яниці чоботи із того ременю,

Що в літі деруть по дерев’ю.

ВІРШ ДРУГИЙ НИЩЕНСЬКИЙ

От юж і я з далекой землі привандрував,

Сто миль єсь-ми з чучманс.ьких країв мишурував І видів-єм там барзо великії дива.

Скажу вам всім, єсли хто купить мені пива.

Там гори маслянії, книшами порослі,

Дві стоять високії, докупи ся зрослі.

На тих горах дві бабі, що пироги плещуть,

Два заяці лапами усе у піч мещуть.

Так я пирог одтіль оттакий був-єм там ухватив І вкусив-єм зубами, аж он зараз застив І зуби мні закленув, що-м був онімів І говорити слова єдного-м не умів.

Але тепер господь бог одтворив мні мову.

Повім же вам, панове. Поймав я був сову.

Так тая сова очі мні видрала

І самая з рук моїх фортельне вирвала.

Дайте мені, панове, гарячого книша

А потіште в нещастю бідного голиша.

ВІРШ НИЩЕНСЬКИЙ, ХОРОШИЙ І СМІШНИЙ

А чи чули-сьте, панове, о нашой пригоді?

Ось коли то я повім біду [в моїм] роді!

Що ж, коли ся нещастить, мусимо терпіти А при єдном сухарі в церкві божой піти.

І я-м ся був на тії свята приготував,

Леч хтось із ненависті мене очарував.

Вчинив-єм був в великой і я конві квашу,

1 ... 104 105 106 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська література 17 століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська література 17 століття"