Читати книгу - "Сестра Керри"

Вона виставила вперед ногу і задумливо поглянула на свій черевик.

«У суботу неодмінно куплю собі нові черевики, хай буде, що буде!»

Одна з найвродливіших і наймиліших хористок устигла сприязнитися з Керрі, бо ніщо в ній не відстрашувало дівчину. Це була маленька весела Манон, що не дуже зважала на сувору суспільну мораль, однак була добра й співчутлива до своїх ближніх.

Хоч їм майже не дозволялось розмовляти, хористки все ж мали змогу часом перекинутися словом.

— Правда, жарко сьогодні? — промовила ця дівчина.

Вона була в трико тілесного кольору, з золотим шоломом

на голові й блискучим щитом у руках.

— Таки жарко, — відповіла Керрі, зрадівши, що комусь захотілось з нею поговорити.

— Я вже просто спеклася, — вела далі дівчина.

Керрі глянула на її вродливе личко з великими блакитними очима і побачила, що воно всіяне дрібними краплинками поту.

— Мені ще ніколи не доводилось стільки марширувати, як у цій опереті! — додала хористочка.

— А ви вже виступали в інших? — спитала Керрі, дивуючись, що це дівча має досвід.

— Дуже багато! — промовила та. — А ви хіба ні?

— Ні, я вперше виступаю.

— Справді? А мені здавалося, що я вже бачила вас тут, коли ставили «Друга королеви».

— Ні,— відповіла Керрі, хитаючи головою, — тільки не мене.

Розмову перервав грім оркестру і шипіння сліпучого карбідного світла, запаленого за кулісами. Кордебалет кликали на вихід. Нагоди для розмов більше не трапилось, але на другий вечір, коли вони готувалися до виходу на сцену, маленька хористка знову з’явилась біля Керрі.

— Я чула, що наша трупа через місяць вирушає в турне, — повідомила вона.

— Невже? — перепитала Керрі.

— Так. А ви поїдете?

— Не знаю. Якщо мене візьмуть, то, мабуть, поїду.

— О, звичайно, візьмуть. Ну, а я не поїду. Надбавки вони не дадуть, а в дорозі доводиться проживати все до цента. Я ніколи не виїжджаю з Нью-Йорка. Театрів тут вистачає.

— І ви завжди знаходите інше місце?

— Звичайно! У цьому місяці якраз відкривається один новий театр на Бродвеї. Якщо наша трупа і справді поїде, я спробую влаштуватись туди.

Керрі слухала, дедалі більше зацікавлюючись. Виходить, влаштуватись не так уже й важко. Може, і їй вдасться знайти інше місце, якщо ця трупа виїде.

— А платять скрізь однаково? — спитала вона.

— Так, більш-менш однаково. Часом вдається одержувати трохи більше. Тут платять небагато.

— Я одержую дванадцять, — сказала Керрі.

— Та невже? — здивувалася дівчина. — Мені платять п’ятнадцять, а ви ж зайняті більше, ніж я. Ну, я б на вашому місці цього не стерпіла. Вам просто платять менше, бо ви не знаєте, що це мало. Ви теж повинні одержувати п’ятнадцять.

— Але ж мені не дають! — сказала Керрі.

— Ну, в іншому місці ви одержите більше, якщо захочете! — запевнила дівчина, якій Керрі дуже сподобалась. — У вас добре виходить, і режисер це бачить.

Керрі і справді, сама того не знаючи, приємно вирізнялася з-поміж хористок. В ній не було ні кривляння, ні зарозумілості.

— То ви вважаєте, що в театрі на Бродвеї я могла б одержувати більше?

— Атож! — відповіла дівчина. — Переходьте разом зі мною. Домовлятимусь я сама.

Керрі слухала все це із щирою вдячністю. Їй дуже подобалася ця маленька войовниця рампи. Вона здавалась такою досвідченою і впевненою в собі у своєму сухозлотному шоломі й військовому уборі.

«Якщо я завжди зможу так знаходити роботу, то за майбутнє можна це боятись», — думала Керрі.

І все ж ранками, коли їй доводилось братися до своїх господарських обов’язків і бачити Герствуда, який тільки те й робив, що сидів, наганяючи смуток усім своїм виглядом, Керрі мимоволі нарікала на свою гірку й безпросвітну долю. Правда, Герствуд купував харчі так ощадливо, що на їжу в них виходило дуже мало, а тому вистачило б, мабуть, і на квартиру, зате ні на що інше не лишалось нічого. Керрі все ж купила собі черевики і ще деякі дрібниці, і проблема сплати за квартиру дуже ускладнилась. Приблизно за тиждень до фатального дня Керрі раптом зрозуміла, що грошей їм не вистачить.

— Боюсь, що не буде чим заплатити за квартиру! — вигукнула вона за сніданком, заглянувши у свій гаманець.

— Скільки ж у тебе зосталось? — спитав Герствуд.

— У мене ще є двадцять два долари, але треба ж на них прожити цілий тиждень, а якщо я витрачу на це ті гроші, які одержу в суботу, то нічого не залишиться на той тиждень. Скажи, цей твій знайомий одкриє свій готель у цьому місяці?

— Мабуть, — відповів Герствуд. — Принаймні він так казав. Ти не турбуйся, — додав він трохи згодом. — Може, крамар згодиться почекати. Напевне згодиться. Ми так давно в нього купуємо, що він повірить нам на один-два тижні.

— Ти гадаєш? — спитала вона.

— Я певен.

Герствуд того ж дня зайшов у крамничку по фунт кави і сказав, дивлячись крамареві Еслоджу просто в вічі:

— Якщо ви не заперечуєте, ми будемо розплачуватись завжди в кінці тижня.

— Гаразд, гаразд, містере Вілер, — відповів містер Еслодж. — Чом би й ні?

Герствуд, тактовний і в нужді, не додав більше нічого. Все вийшло дуже просто. Він подивився крізь розчинені двері на вулицю, потім узяв зважену каву і пішов. Так почалася гра людини, яка докотилась до краю.

Плату за квартиру було внесено, і надійшла черга крамаря. Герствуд викрутився, заплативши із своїх десяти доларів, а в кінці тижня одержав гроші від Керрі. Наступний розрахунок з крамарем він затяг на один день і так незабаром повернув свої десять доларів, а Еслодж відтоді одержував по суботньому рахунку в наступний четвер або п’ятницю.

Усі ці клопоти непокоїли Керрі, їй нестерппо хотілось, щоб сталася нарешті якась зміна. Герствуд нібито не розумів, що вона теж мас на щось право. Він розподіляв її заробіток так, щоб вистачило на все, але наче й не думав про те, щоб і самому вносити щось.

«Він мені каже, щоб я не турбувалась! — думала Керрі.— Та якби він сам турбувався хоч трохи, то не сидів би отут, склавши руки і чекаючи від мене допомоги. Він би знайшов хоч яку-небудь роботу. Щоб чоловік за сім місяців не знайшов роботи при бажанні!»

Вигляд Герствуда, який цілими днями не виходив з дому, завжди неохайний, завжди похмурий, примушував Керрі шукати розваги десь в іншому місці. Двічі на тиждень у театрі бували денні вистави, тоді Герствуд мусив обмежуватись холодною закускою, яку він сам собі готував. Інші два дні відбувались репетиції, що