Читати книгу - "Постріл із глибин"

32

Albert Bestie to Adolf Hoehling, 10 червня 1955 p., документи Хелінга.

33

Лист, Thomas Mahoney to Adolf Hoehling, 14 травня 1955 p., документи Хелінга.

34

New York Times, 16 січня 1910 p.

35

Цей посібник представляли в Нью-Йорку під час судової справи з обмеження відповідальності.

Пароплавна компанія «Кунард», «Правила для працівників компанії» («Rules to Be Observed in the Company’s Service»), Ліверпуль, березень 1913 p., Admiralty Case Files: Limited Liability Claims for the Lusitania, скринька 1, Національний архів США у Нью-Йорку.

36

Larson, «Thunderstruck», 376.

37

Пароплавна компанія «Кунард», «Правила», 54.

38

Там само, 43.

39

New York Times, 23 та 24 травня 1908 р.

40

Протокол, вересень 1910 [число нерозбірл.], D42/B4/32, архів «Кунард».

Були й інші скарги. Протягом кількох подорожей у вересні 1914-го «вкрай зверхні» пасажири третього класу скаржилися, що їм не видали простирадл, як на кораблях інших, менш розкішних компаній — зі слів стюарда третього класу. Він писав: «Вони ніяк не розуміли, чому на таких пароплавах, як “Лузитанія” та “Мавританія”, не видають простирадл, а квитки коштують дорожче». У компанії детально вивчили це питання та з’ясували, що дві тисячі простирадл і тисяча ковдр коштуватимуть компанії 358 фунтів за один перехід. Записки, Генеральний директор — керівникові відділу постачання, 30 вересня 1914 р., 2 жовтня 1914 р., D42/PR13/3/24-28, архів «Кунард».

41

Lauriat, «Lusitania’s Last Voyage», 21.

42

Особиста справа капітана: Вільям Томас Тьорнер, D42/GM/V6/1, архів «Кунард».

43

Preston, «Lusitania», 110; Ramsay, «Lusitania», 49.

44

Schachtman, «Edith and Woodrow», 41; G. Smith, «When the Cheering Stopped», 11; New York Times 12 серпня 1914 p.

45

Перша дружина президента США Вудро Вільсона. (Тут і далі прим, пер.)

46

У 1913-му день інавгурації призначили в березні.

47

Schachtman,«Edith and Woodrow», 72.

48

Там само, 48. Володарем Гарлакевден-хаузу був американський письменник на ім’я Вінстон Черчилль, чиї книги в ті часи були популярні — настільки, що вони з Вільсоном листувалися. Президент запропонував йому всі свої листи підписувати з ініціалом його другого імені С — Спенсер. Його повне ім’я було Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль. 50 Особливо постраждали південні штати... — Berg, «Wilson», 341—342.

49

Berg, «Wilson», 341-341.

50

New York Times, 27 червня 1914 р.

51

Keegan, «First World War», 53—54, 55, 57, 58; Thomson, «Twelve Days», 89.

52

Thomson, «Twelve Days», 186. Коли Шеклтон у газеті прочитав, що в Британії скоро буде мобілізація, він шляхетно запропонував скасувати свою експедицію та допомогти країні своїми силами й кораблем. Черчилль відправив телеграму з відповіддю: «Продовжуйте».

53

Там само, 64, 65, 67,97.

54

Keegan,«First World War», 10,12,15.

55

New York Times, 27 червня 1914 p.

56

Devlin, «Too Proud to Fight», 220; Keegan,«First World War», 17,18,19,38,42-43.

57

Thomson, «Twelve Days», 23.

58

Tuchman, «Zsmmermann Telegram», 11

59

Keegan,«First World War», 29, 30, 32-33.

60

Berg, «Wilson», 334.

61

Там само, 337,774.

Нейтралітет Америки ображав Британію. Двадцятого грудня 1914 року Перший Морський Лорд Джекі Фішер писав: «Настане час, і Сполучені Штати пожалкують... про свій нейтралітет... Ми все одно переможемо. Питання тільки в тому, чи ДУЖЕ мені шкода?» (Marder, «Fear God», 3:99). У тому ж листі Фішер послався на загальновідомий у Британії вірш Вільяма Вотсона під назвою «Америці щодо Англії». Вотсон питає:

... Тигр зі свого лігва

Стрибає на горло твоїй матері, і чи можеш ти тепер

Стояти осторонь?

62

Brooks, «United States», 237—238. 55 ...Левен... — Keegan, «First World War», 82—83; Link, «Wilson: Struggle» 51; New York Times, 4 жовтня 1914 р.

63

Keegan, «First World War», 82—83; Link, «Wilson: Struggle» 51; New York Times, 4 жовтня 1914 р.

64

Link, «Wilson: Struggle», 51.

65

Keegan, «First World War», 135—36.

66

Там само, 176.

67

Berg, «Wilson», 337.

68

Link, « Wilson: Struggle», 50.

69

Там само, 52.

70

Berg, « Wilson», 339—40; Devlin, «Too Proud to Fight», 227; Schachtman, «Edith and Woodrow», 52.

71

Berg, «Wilson», 352.

72

Військова хитрість (фр.).

73

Doerries, «Imperial Challenge», 94. Пізніше Вільсон написав Хаузові: «Таке використання прапорів грає на руку Німеччині з її екстремальним планом топити коммерційні кораблі» (290). І дійсно, коли про епізод із прапором на “Лузитанії” стало відомо в Німеччині, це надзвичайно обурило населення та пресу, згідно з розповідями посла США в Німеччині Джеймса Ватсона Джерарда. «Кампанія ненависті до Америки тут досягла серйозних масштабів», — телеграфував він секретареві Брайану 10 лютого 1915 р. «Людей дуже збурили новини про те, що “Лузитанія” за наказом британського Адміралтейства підняла американський прапор в Ірландській протоці і ввійшла так у Ліверпуль». Телеграма, Gerard to Bryan, 10 лютого 1915 р., «Міжнародні відносини».

74

Перший вихід німецької субмарини тільки посилив початковий скептицизм щодо користі від субмарин. Шостого серпня 1914 року Німеччина отримала повідомлення про вихід англійських бойових кораблів у Північне море і вислала субмарини, щоб їх потопити. Підводні човни вийшли з бази Німеччини на Північному морі з наказом іти до північного узбережжя Шотландії — так далеко німецькі субмарини ще ніколи не ходили. В однієї з субмарин виникли проблеми з дизельним двигуном, і їй довелося повернутися на базу. Дві інші флот втратив: одна натрапила на британський крейсер «Бірмінгем», який протаранив судно, забравши життя всього екіпажу, а доля другої залишається невідомою. Усі інші субмарини повернулися на базу пізніше, нічого не затопивши. «Не надто обнадійливо», — писав один з офіцерів. Thomas, «Raiders», 16; також див. Halpem, «NavalHistory», 29; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 34—35.

75

Churchill, «World Crisis», 723.

76

Див. Doyle, «Danger!», увесь текст.

77

New York Times, 16 листопада 1917 p.

78

Меморандум, січень 1914 р.,