Читати книгу - "Темний ліс"

зустрічав у коридорі, — лікарі, медсестри та інші — мали охайний, навіть елегантний вигляд. Вони привітно посміхалися, віталися з ним, а деякі навіть змахували рукою. При цьому їхній одяг мінився розмаїтими візерунками чи абстрактними картинами. Ло Цзі був приємно вражений: він-бо добре знав, що вираз очей простих людей — найперша ознака стану розвитку цивілізації в будь-якому місці й за будь-яких умов. Свого часу йому до рук потрапили фотографії простолюду часів династії Цін, закарбовані об'єктивами європейських фотографів. Найсильніше враження справив отупілий погляд кожного на світлині. Незалежно від того, були то чиновники чи звичайні люди, їхні тьмяні очі не виражали нічого, крім тупої покірності без найменшого проблиску життєвої енергії. Нині ж, коли люди цієї епохи побачили його очі, цілком можливо, й у них складається подібне враження. Очі, які дивилися на Ло Цзі, були сповнені мудрості й життєвої сили, а ще — розуміння й щирої любові, які вкрай рідко можна було зустріти в його часи. Але найбільше його вразила непохитна впевненість, якої неможливо було не помітити. Яскрава й потужна, мов сонячне світло, переконаність у власній силі струменіла з кожної пари очей. Вочевидь вона й стала запорукою щасливого життя людей цієї нової доби.

Ніщо не нагадувало про століття жахливого відчаю, і це теж украй здивувало Ло Цзі.

Ліжко безгучно вкотилося до палати інтенсивної терапії, й він побачив двох інших пробуджених. Один ще лежав на ліжку, а другий, здавалося, вже був готовий до виходу в світ і з допомогою медсестри пакував свої речі. За поглядами пробуджених Ло Цзі безпомилково впізнав своїх сучасників — очі чоловіків були своєрідними вікнами часу, за допомогою яких він зазирнув у сіру епоху, з якої походив.

— Як вони можуть так чинити? Я ж їхній прадід! — Ло Цзі почув, як скаржився той, хто збирався йти.

— Ви не можете заявляти про те, що старші над ними. Згідно із законом термін перебування в гібернації не зараховується до віку людини, тому для старших людей ви вважатиметеся ще молодим… Ходімо, вони вже давно чекають на вас у приймальні, — відповіла медсестра.

Ло Цзі помітив, що вона намагалася в розмові уникати новозапозичених англійських слів, але час від часу їй не вдавалося дібрати правильний відповідник китайською, ніби жінка змушувала себе висловлюватися архаїчним варіантом цієї мови. Тоді вона переходила на новомову, а стінні панелі слухняно відбивали переклад оригінальною китайською.

— Я навіть не можу розібрати, що вони говорять. Це звучить, наче пташиний спів! — і далі скаржився чоловік.

Медсестра допомогла йому з пакунками, і вони вийшли.

— Щоб пристосуватися до життя в цю епоху, вам доведеться постійно вчитися або ж повернутися до життя на поверхні, — Ло Цзі розчув відповідь медсестри, й хоча вже досить добре розумів сучасну китайську, зміст останньої фрази залишився загадкою.

— Вітаю! Тебе також гібернували через хворобу? — запитав чоловік, який лежав на сусідньому ліжку. З вигляду йому було не більше двадцяти років.

Ло Цзі розтулив рота, щоб відповісти, але не вимовив і звуку. Юнак посміхнувся й підбадьорив:

— Ти здатен говорити, але після стількох років сну це буде трохи важко!

— Привіт, — нарешті зміг витиснути з себе Ло Цзі.

Юнак кивнув:

— Той чоловік, який щойно пішов, також робив це через хворобу. А от я — ні. Я скористався гібернацією, щоб утекти від реальності. О, я — Сюн Вень.

— І… як воно тут? — запитав Ло Цзі, відчувши, що говорити вже набагато легше.

— Я ще не надто розумію, що й до чого. Мене пробудили лише п'ять днів тому, але, поза сумнівами, це — чудовий час. Проте нам усім ще доволі складно реінтегрувати-ся в це суспільство, головним чином тому, що ми зарано прокинулися. Якби це сталося за кілька років — усе було б значно простіше.

— Хіба через кілька років не було б ще важче?

— Ні-ні, ми досі в стані війни, тому нами не можуть надто опікуватися. Але ще кілька років мирних переговорів — і запанує мир.

— Мирних переговорів? Із ким?!

— Зрозуміло, що з Трисолярисом.

Шокований останньою фразою Сюн Веня, Ло Цзі спробував сісти. Без виклику з'явилася медсестра, яка допомогла йому вмоститися напівлежачи.

— Вони справді виступили з ініціативою перемовин про укладення миру? — нетерпляче перепитав Ло Цзі.

— Ще ні, але в них немає вибору, — Сюн Вень жваво скочив з ліжка, вмостився біля сусіда. Вочевидь хотів насолодитися передаванням власних знань новоприбулому. — Ви хіба не знаєте, чого досягло за цей час людство, яких висот? Просто неймовірно, аж дух перехоплює!

— Яких?

— Наші військові космічні кораблі куди потужніші за трисоляріанські!

— Як це можливо?

— А чому неможливо? Навіть якщо не говорити про новітні зразки суперзброї, наші кораблі легко досягають п'ятнадцяти відсотків швидкості світла! Це значно швидше за трисоляріанців!

Ло Цзі скептично всміхнувся й повернув голову до медсестри, та лише відзначив подумки її вроду. Всі люди цього часу взагалі здавалися напрочуд вродливими. Вона посміхнулася й відповіла:

— Це правда.

Сюн Вень і не думав зупинятися:

— А чи відомо тобі, скільки вимпелів у нашому космічному флоті? Уяви — 2000 кораблів! Більш ніж удвічі проти числа трисоляріанських! І ми будуємо далі!

Ло Цзі знову глянув на медсестру, й вона знову кивнула.

— А чи маєш ти уявлення про стан трисоляріанського флоту на сьогодні? Наскільки він пошарпаний і побитий, га? За останні два століття вони тричі проходили крізь ці… снігові замети, себто хмари космічного пилу. Я чув, нібито під час останніх телескопічних спостережень чотири роки тому з'ясувалося, що їхній похідний стрій розвалився, порідшав і більшість кораблів припинили прискорення. Ба більше, згідно зі спостереженнями, значна їх частина вже давно перестала прискорюватися й навіть сповільнилася, коли проходила крізь хмару пилу. За таких умов ці кораблі не досягнуть Сонячної системи й за 800 років, тож можна стверджувати, що це або покинуті, або знищені кораблі. Зважаючи на останні обчислення, досягти Сонячної системи в запланований термін — за двісті років — зможуть десь із триста кораблів. Попри це ми очікуємо на швидке прибуття першого зонда Трисоля-риса — вже цього року. Інші дев'ять долетять за три роки.

— Зонди… які ще зонди? — спантеличено перепитав Ло Цзі.

Медсестра перервала їхню розмову:

— Ми не схвалюємо обміну інформацією про події реального часу між пацієнтами. Пробудженому, який нещодавно пішов, знадобилося багато сили для відновлення