Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

що ми тримаємо нейтралітет. Річ у тому, дитино, що Фестиваль геть не такий, яким його собі уявляє ваше керівництво. Він становить загрозу Новій Республіці (тут воно не помилилося), але її природу ніхто з ваших так і не зрозумів. Ні­хто так і не збагнув, що з цим усім робити. Будете стріляти по них, і вони відповідатимуть тим самим. Тільки набагато краще, ніж ваші солдати.

— Але ж у нас сильний флот! — не здавався Василій. — Найкращий у радіусі двадцяти світлових років! Що йому ви — анархісти? У вас не тільки сильного флоту, у вас навіть уряду пристойного немає!

Рейчел захихотіла. Трошки згодом до неї приєднався і Мартін. Поступово їхні веселощі переросли в справжній регіт, од якого трусилися стіни маленької кабіни.

— Чого ви з мене регочете? — обурився Мюллер.

— Послухай! — Спрінґфілд викрутився в кріслі так, щоб зустрітися поглядом із прокуратором. — Ну, добре, тебе виховали на всіх цих теоріях про сильну державу, про божественне право керівної верстви, про те, що жорстка рука управлінця має шмагати міський пролетаріат по голій сраці і все таке. Але хіба тобі не спадало на думку, що система ООН також працює, хоча їй мінімум вдвічі більше років, ніж Новій Республіці? Керувати цирком можна по-різному, і, як нам доводить Фестиваль, жорстка ієрархія на кшталт тієї, що виховала тебе, паскудно справляється зі змінами. Система ООН, принаймні після Сингулярності та прийняття всепланетної антиконституції… — Мартін гмикнув і продовжив: — Давним-давно анархісти-маргінали вважали, що ООН — це такий собі квазіфашистський світовий уряд. У двадцятому і двадцять першому століттях, наближаючись до Сингулярності, цілий світ потерпав через шок від майбутнього, а тому в ньому все ще панувала мода на міцних урядувальників. Але минуло трохи часу, і життєздатних авторитарних режимів практично не лишилося. Чим жорсткішими вони були, тим важче давали раду наслідкам утрати дев’яти десятих населення планети в одну ніч. Ну, і ще ж ці механічні «роги достатку»: не дуже це добре — мати центробанк, щоб потім якогось ранку виявити, що зникло дев’яносто відсотків твоїх платників податку, а решта вважає гроші архаїзмом.

— Так уряд ООН…

— Ні, це не уряд, — наполегливо виправив його Мартін. — Це говорильня. Почалася з договірної організації, перетворилася на бюрократичну, згодом — на третейського учасника міжнародної торгівлі та дипломатії, що забезпечує дотримання стандартів. Після Сингулярності її взяла під контроль проєктна група інтернет-інженерів. Це не уряд Землі, це останній залишок старої політичної системи, яку би у вас опізнали. Ланка, що береться за роботу, від якої виграють усі — для загального блага. Програми вакцинації всепланетного масштабу, торговельні угоди з іншими планетами, страхування від всесвітніх катаклізмів і все таке. Річ у тому, що ООН переважно нічого не робить узагалі. В ООН немає своєї зовнішньої політики, зазвичай це просто ширма, про яку можуть теревенити ваші урядовці. Інколи, задля переконливості, прикриттям від ООН послуговуються інші сторони, от тільки домогтися консенсусу на голосуваннях Ради Безпеки все одно що котів видресирувати.

— Але ж ви… — юнак не закінчив речення і подивився на Рейчел.

— Я казала вашому адміралу, що Фестиваль — це не люди, — втомлено повторила вона. — Він подякував і надалі планував вторгнення. Саме тому вони скоро всі загинуть. Вашому народу бракує гнучкості. І на цьому фоні навіть спроба здійснити крихітну (але тим не менш абсолютно протизаконну) маніпуляцію з каузальним нападом вийшла цілковито банальною. — Рейчел шмигнула носом. — Хотіли явитися на місце за тиждень до появи Фестивалю, тупоголово скориставшись замкнутою часоподібною траєкторією, «щоб уникнути міноносок і тральщиків». Так наче Есхатон нічого не помітить, так наче Фестиваль — чергове кодло примітивів із атомними бомбами.

На консолі перед нею блимнув червоний вогник.

— Ой, гляньте, — показав на нього Мартін.

— Починається. Тепер тримайтесь… ми надто близько, щоб цей політ пройшов із найбільшим комфортом.

— Я не розумію. Що відбувається? — запитав Василій.

Мартін потягнувся рукою до стелі, де поправив невеличкий об’єктив, а потім озирнувся на прокуратора:

— Жонглювати вмієш, малий?

— Ні. А що?

Мартін показав на екран.

— Спайншипи, антитіла, хтозна. Частково розумні, керовані на відстані, озброєні… тобі це не сподобається. Дечим, що все жере, змінює, всякими такими штуками. Дошкульними, голодними, крихітними наномашинами. «Сірий слиз», одним словом.

— Ох, — аж змарнів Василій. — Хочете сказати, вони збираються…

— …назустріч ескадрі, винюхуватимуть. Схоже на те. На жаль, я сумніваюся в здатності комодора Бауера усвідомити це. Якщо він не хрюкне їм щось дружнє на знак привітання, то вони всі загинуть. Йому досі здається, що він іде в бій, принаймні такий, що без ракет і гармат ну ніяк не обійдеться. Коли ж вони таки приймуть рішення поговорити… то, дивись, Фестиваль — це інформаційний хижак. Поки ти його веселиш і забавляєш, він у тебе стріляти не стане. На наше щастя, гумору він не розуміє, гумор його захоплює, але розібратися в ньому йому не дано. Поки ми його розважатимемо, їсти він нас не стане; може, навіть вдасться зв’язатися з інтелектом, який його контролює, щоб той нас безпечно провів між Бугаїв і дозволив спокійно сісти на планету.

Мартін поліз у сумку, яку дістав із шафки за сидінням.

— Готова до трансляції, Рейчел? Ось, малий, на, вдягни це. Час починати виставу.

У повітрі перед обличчям Василія проплив червоний ніс, який немовбито вже глузував із нього.

Телефоніст

Як сир у маслі, в епіцентрі інформаційного