Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Саме там тепер розвідує Великий Змій, а що він добре знає місце нашого поста, то, безсумнівно, встигне вчасно попередити нас, якби ворог захотів обійти нас із цього боку.
— Зрештою, Слідопите, він усього-на-всього індіянин, а тут таке діло, яке вимагає хисту білої людини. Ланді буде довіку вдячний тому, хто з честю виконає цю невеличку експедицію. Відверто кажучи, друже, він уже й сам жалкує, що зв’язав собі нею руки, але він такий само впертий, як і його батько, старий лорд, і ніколи не визнає своєї помилки, навіть коли це ясно, як божий день.
Квартирмейстер невідступно продовжував умовляти Слідопита, аби той негайно покинув острів, удаючись при цьому до перших-ліпших доказів, часом суперечачи самому собі, а часто-густо наводячи одні мотиви, щоб тут-таки, наступної миті, відкинути їх іншими; і одначе, попри всю свою наївну довірливість, не можна сказати, щоб Слідопит не помічав цих суперечностей у міркуваннях поручника; проте він не підозрював, що ці суперечності в нього — наслідок нестримного бажання випхати розвідника з острова і в такий спосіб позбутися суперника. На ці М’юрові підступи Слідопит відповів щирою відвертістю, а надуманим умотивуванням протиставив незаперечні факти, залишаючись, однак, і далі сліпим до ницих замірів поручника. Щоправда, він лише не підозрював, чого саме хотів М’юр, але чудово бачив його викрутаси. Зрештою, скінчилося все тим, що після довгої балаканини обидва розійшлися, кожен залишившись при своїх поглядах і затаївши недовір’я один до одного з тією, проте, різницею, що у Слідопита це недовір’я (як і взагалі всі почування цієї людини) було пряме, безстороннє і щире.
Нарада, яка відбулася трохи пізніше між сержантом Дангемом і поручником, мала багато відчутніші наслідки, бо щойно вона скінчилася, як солдати одержали якийсь таємний наказ і зайняли блокгауз та всі хижі, і кожен, хоч трохи знайомий з передислокаціями військових частин, негайно здогадався б, що готується якась операція. І справді, ледве зайшло сонце, сержант, що весь час керував якимись приготуваннями' у так званій «гавані», повернувся разом із Слідопитом та Кепом до своєї хижі. Сівши за стіл, що його так турботливо накрила донька, він відкрив завісу над таємницею.
— Судячи з того, як ти розпорядилася приготувати вечерю, дочко, я бачу, що ти не будеш сидіти склавши руки. І я вірю, що в слушний час ти ще покажеш, чия ти дочка і як треба зустрічати ворога.
— Сподіваюся, таточку, ви не чекаєте від мене, щоб я зіграла тут роль Жанни д’Арк[115] і повела на бій ваших вояків?
— Чию, чию роль, дочко? Ти коли-небудь чув, Слідопите, ім’я тієї особи, яку назвала Мейбл?
— Ніколи, сержанте, та й хіба це так важливо? Я темний і неосвічений, і мені так любо слухати приємний голос Мейбл, що мене ніякі інші особи не цікавлять.
— Я знаю, що це за ім’я,— впевнено виголосив Кеп.— Це так звалося французьке піратське судно з їхнього порту Морле. В минулу війну воно добряче гребонуло здобичі.
Мейбл уся зашарілася, їй стало ніяково від того, що це посилання на французьку героїню розкрило неосвіченість батька, не кажучи вже про дядькове невігластво, а від дещо наївної, проте щиросердої відповіді Слідопита вона мимохіть аж усміхнулася.
— Ви, таточку, часом не хотіли цим сказати, щоб я стала в лави вояків і допомогала їм захищати цей острів?
— Уяви собі, дочко, що в наших краях жінки не раз робили такі подвиги, хай он Слідопит скаже. Та, щоб ти не злякалася, коли вранці прокинешся і не побачиш нас, доречно буде сказати тобі, що ми вночі виступаємо в похід.
— Як це «ми»? А мене що, одну з Дженні покинете на цьому острові?
— Ні, дочко, ми не обеззброїмо острова зовсім. Тут залишаться на час нашої відсутності поручник М’юр, дядько Кеп, капрал Мак-Неб та ще три вояки, котрі й складатимуть залогу острова. Ти будеш у цій хатині вдвох із Дженні, а дядько Кеп займе моє місце.
— А містер М’юр? — майже півсвідомо вирвалося у Мейбл, яка відразу собі уявила, скільки їй тепер надокучатиме своїми залицяннями поручник.
— Ну, він залицятиметься до тебе, якщо це тобі до вподоби, дочко; він, бачиш, у нас парубок джигунистий і вже чотири рази одружувався, а на доказ того, як він шанує пам’ять своїх небіжчиць, він збирається одружитися ще й уп’яте.
— Квартирмейстер запевняв мене,— наївно докинув Слідопит,— що коли душа поорана горем, то краще за все заскородити її, щоб від старих борозен не зосталося слідів.
— «Поорана» чи «заскороджена» — яка в тім різниця,— зауважив, іронічно посміхаючись, сержант.— Чекайте-но, хай він викладе перед Мейбл усе, що має в голові, і його залицяння луснуть, як мильна булька. Я більш ніж певен, що моя дочка ніколи не стане дружиною поручника М’юра.
Це було сказано таким тоном, який давав ясно зрозуміти, що сержант нізащо не віддасть свою дочку за квартирмейстера. Від цих слів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слідопит, або Суходільне море», після закриття браузера.