Читати книгу - "Гуляйполе"

вищого гатунку. Експропріював його за останнього набігу на одеських буржуїв, котрі рвали кігті до Америки (з іншої кишені виймає перлинове намисто з рубінами). А це тобі, "матінко" Галино, від княгині Марії Волконської, яка драпанула, здається, до Франці. Вона поділилася з тобою чесно і благородно: одне таке ж залишила собі, а друге люб'язно передала тобі, звісно, через мене як посередника між новим і старим світами. Так і сказала: "Візьми, будь ласка, Михайле Вольфовичу, це намисто і подаруй його "матінці" Галині" (подає Кузьменко).

КУЗЬМЕНКО(бере в руки намисто, роздивляється його). О Боже! Яка чарівність! Йому ж ціни немає!

МАХНО(до Япончика). Не розкидайся, Мишку, таким багатством. Усе це слід здати в нашу скарбницю. За ці коштовності ми купимо в тих же більшовиків чи в денікінців зброю.

ЯПОНЧИК. "Батьку", про що ти шепчеш? Я подібного добра тільки-но здав твоєму казнокраду чи, вибач, казначею, аж три мішки. Тому й забарився, не встиг до початку нашої оказії. Усе до копієчки, що експропріював іменем революції у капіталістів, які намилюють підошви з нашої країни на Захід, здав казначею під розписку. Словом, "батьку", я повністю виконую твій наказ.

МАХНО. Гаразд, гаразд. Ти зараз вступай із більшовиками, котрі зайняли Одесу, в контакт. Попроси у них сформувати зі своїх хлопців загін червоноармійців. Нехай вони цей загін озброять.

ЯПОНЧИК. Вони ж підсунуть мені свого комісара — більшовика, і тоді я або задихнуся, або підніму його на піку.

МАХНО. Про комісара для твого полку я вже подумав.

ЯПОНЧИК. Хто?

МАХНО. Ним має бути анархо-комуніст Фельдман, який працював секретарем Одеського міськвиконкому. Такого знаєш?

ЯПОНЧИК. Звичайно, знаю. Свій брат до мозку кісток.

МАХНО. Передай йому щире вітання і нехай чекає моїх подальших вказівок.

ЯПОНЧИК. Все зроблю, "батьку".

МАХНО. Тоді давайте вип'ємо за нас.

ГРИГОР'ЄВ. Щоб ми дожили до нашої перемоги.

МАХНО. Доживемо, Матвію, обов'язково доживемо. Ми ще розпалимо всесвітню революцію! І закінчимо її переможно. А вже потім (пауза).

ЗАДОВ(піднімає чарку). Давайте — і "Альоша, ша!"

Всі встають, чокаються чарками і випивають.

ЯПОНЧИК(обнімає Задова, який сидить поряд, співає, його підтримує Задов, а потім — усі інші):

Вже давно не бачив Я Одеси-мами. У степу козачім Віюся з вітрами Скачуть ескадрони, Ворони кружляють, Гриви наших коней Вітри заплітають. Ти скачи, ти неси, Конику буланий! Ти від волі захмелів, Я — від крові п'яний.[62]

Того дня ще довго лунали пісні з поміщицького маєтку у селі Малинівці.

Глава десята
Прапороносці
(Олесь Гончар)

Темно. В "Чорній дірі” сяйво. В ньому з'являється Диявол. Він у чорному одязі. Розставляє руки.

ДИЯВОЛ(голосно промовляє у простір). Я зараз крові, крові людської жадаю!.. Як спраглий ковтка води, як голодний шматка хліба, як птах — крил могутніх, так я хочу впитися кров'ю!.. Ви не забули, що я казав: "Чим більше крові людської проливаю і нещасть на Землі я скоюю, тим веселіше і радісніше мені на душі!" Не забувайте і завжди майте це на увазі... Ха-ха-ха-ха!

Диявол регоче і зникає у темряві. Раптом освітлення. Кругом — прапори, їх багато: червоні, чорні, білі, голубі, зелені, жовто-голубі... На них написи: "Французька революція", "Пролетарі усіх країн, єднайтеся!", "Анархія — мати порядку!", "Українська народна республіка"... Один з прапорів має зображення перехресних ножів, з яких стікає кров, на цьому прапорі напис "Варфоломіївська