Читати книгу - "Розстрільний календар"

інші «порушення режиму» понад 100 діб провів там у штрафному ізоляторі (ШІЗО), у 1987-му на рік був переведений до камери-одиночки. Звільнений у серпні 1988 року.

З 1989 року Сокульський видав 9 номерів громадсько-політичного і літературно-мистецького журналу «Пороги». 20 травня 1991 року у Дніпропетровську під час пікетування на підтримку незалежности України письменник був жорстоко побитий агентами КДБ, що призвело до значного погіршення його здоров’я. Помер у 1992 році.

Джерела

Платонов Володимир. «Без України — ми раби»: Іван Сокульський у віршах, листах, документах // Дзеркало тижня. — 2010. — 10 липня. Режим доступу: https://goo.gl/44DlPu

Пороги: Літературно-мистецький і громадсько-політичний самвидавний журнал: Вибране. — К.: Смолоскип, 2009.

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

18 жовтня 1941 року під час евакуації з Харкова зпалений поет Володимир Свідзінський

Коли німецькі війська наблизилися до Харкова, НКВС запровадив вибіркові арешти тих мешканців, які ще не евакуювалися. Карні органи ретельно відстежували тих, хто міг, на їхню думку, чекати на прихід німців. Так, донька поета Володимира Свідзінського засвідчила, що останні дні перед арештом за батьком стежили: «чорний ворон» подовгу стояв біля їхнього будинку.

Як член Спілки письменників УРСР Свідзінський мав евакуаційний талон, але не квапився (донька відмовилась їхати з міста — закохалась), тому потрапив під облаву. Письменника разом з іншими силоміць евакуйованими просто гнали під конвоєм на схід. Неподалік німецька танкова колона прорвала оборону. На цей випадок конвой мав наказ знищити в’язнів. Наказ було виконано: арештованих спалили живцем у покинутій будівлі між Куп’янськом і Старим Салтовом... У поезіях різних років Володимир Свідзінський наче передчував свою смерть в огні: «В полум’ї був спервовіку/ І в полум’я знову вернуся...»

Павло Тичина казав про Свідзінського: «Це справжній поет, у нього кожне слово на своєму місці», а Майк Йогансен, який знав деякі поезії письменника напам’ять, наголошував: «Це поет для поетів».

Джерела

Герасименко Ольга. Володимир Свідзинський: маловідомі факти. Режим доступу: https://goo.gl/xuAAnc

Свідзинський Володимир Євтимович (1885—1941): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/cWXpy7

Свідзінський Володимир. Вибрані твори. — К.: Смолоскип, 2011.

Соловей Елеонора. Невпізнаний гість: доля і спадщина Володимира Свідзинського // Дзеркало тижня. — 2001. — 19 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/xv3oYv

У жовтні 1972 року заарештований учасник руху опору Володимир Кузюкін

«Він служив у Чехословаччині, потім у Білій Церкві. За листівки сидів, що стосувалися окупації Чехословаччини. Був дуже хворий, вкрай виснажений, і то можна зрозуміти, чому він пішов на співпрацю з КГБ», — писав Василь Овсієнко про Володимира Кузюкіна.

Військовий зв’язківець Володимир Кузюкін виготовляв і розповсюджував у Саратові, Бресті та Білій Церкві листівки. У 1972 році його викрили і заарештували за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді».

Під час слідства погрожували заарештувати його дружину, піддавали фізичним тортурам, саме тому він визнав себе винним та наполягав на тому, щоб відповідні органи звернули увагу на окремі недоліки з метою їхнього виправлення. Кузюкіна засудили на 5 років таборів судового режиму, однак звільнили за клопотанням дружини через проблеми зі здоров’ям — він хворів на виразку шлунка.

Джерела

Овсієнко Василь. Інтерв’ю з Зоряном Попадюком 27—28 і 30 січня 2000 р. в Самборі // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2007. — 21 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/XWVAg7

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

20 жовтня 1930 року розстріляний колишній генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник

Коли людина тратить віру в свої сили, віру в перемогу, то ні думати, ні говорити інакше вона не може. «Хочу рятувати, те, що ще осталося», — так скаже тільки переможений.

Юрко Тютюнник

Генерал-хорунжий Армії УНР мав вплив не лише на політичну та військову ситуацію в Україні, але і на мистецтво. Спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком він створив сценарій фільму «Звенигора», працював актором, близько товаришував із Юрієм Яновським (з нього письменник списав образ головного героя роману «Чотири шаблі»).

12 лютого 1929 року Юрія Тютюнника запросили на допит у Харкові, після якого — арештували. У розмовах зі слідчим військовий не відмовився від своїх поглядів. За три тижні, 4 березня, йому пред’явили звинувачення у «пропаганді українського фашизму та приховуванні контрреволюційного елементу».

«Розслідування» справи тривало до кінця року. 3 грудня 1929 року Юркові Тютюннику винесли смертний вирок з приміткою «не приводити у виконання до особливого розпорядження».

Тютюнник листувався з дружиною Вірою до серпня 1930 року, потім листи від нього приходити перестали. До 1932 року Віра Тютюнник-Левицька зверталась до органів НКВС з проханням повідомити про долю чоловіка.

28 листопада 1977 року Юрко Тютюнник був реабілітований.

Джерела

Коваль Роман. Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу. — Київ, Вінниця, 2006. Режим доступу: https://goo.gl/Z7KOeK

Шатайло Олег. Генерал Юрко Тютюнник. — Львів: Світ, 2000. Режим доступу: https://goo.gl/Ayynz7

Юрій Тютюнник: від «двійки» до ҐПУ: Документи і матеріали. — К.: Дух і літера, 2011.

67

Див. також: «18 травня 1972 року заарештована правозахисниця Надія Світлична: Операція “БЛОК”» (с. 221).

Листопад

3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) тривали розстріли в’язнів соловецьких таборів

3 листопада 1937 року є однією із найжахливіших в історії ГУЛАГу та однією із найвагоміших дат в історії України ХХ століття. За кілька днів наприкінці жовтня —