Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Серце в Севілли закалатало, і його захлинула хвиля сорому. «Ми збираємося діяти чистіше, набагато чистіше. Одна воднева бомба, вибухаючи на висоті тридцять п’ять кілометрів, дає стільки теплової енергії, що вона може висмажити все в радіусі від ста до ста сорока кілометрів; чотири водневих бомби, що вибухнуть одночасно на тій самій висоті, знищать усі форми життя на поверхні в сто п’ятдесят тисяч квадратних кілометрів. Радіоактивна хмара від однієї кобальтової бомби може перетворити на пустелю площу втричі більшу, ніж Великобританія. Згідно з нашими підрахунками, джентльмени, вистачить тридцяти тисяч мегатонн, щоб знищити сімсот мільйонів китайців».
— Ходімо, — сказав Севілла, взявши Пітера за лікоть. — Нам немає більше чого тут робити.
Пітер поклав заступ на тачку, став до неї спиною, ніби брав ручки нош, і потягнув за собою тачку кам’янистою землею. Невіддалік від будинку зупинився, висторцювався й подивився на Севіллу:
— Дозвольте поставити вам кілька запитань.
Севілла зупинився перед ним і подивився йому просто в очі.
— Якщо це ті запитання, про які я здогадуюся, то не ставте їх. Я не зможу на них відповісти. Як ви розумієте, річ не в тому, що я, може, не довіряю вам. Я мушу зробити так, щоб оберегти вас і Сьюзі від небезпеки, повірте мені. Вам краще нічого не знати.
— А ви самі? — спитав Пітер. — Хіба вам не загрожує небезпека?
Севілла скривився:
— Адамс гадає, що ні, бо все скінчилося, вони вдовольняться дельфінами. А я схильний думати, що він помиляється.
Пітер випрямив плечі.
— В такому разі, чому я не повинен поділити з вами цю небезпеку?
Севілла махнув рукою.
— Ви мені допоможете уникнути її.
— Яким чином? — пристрасно запитав Пітер.
— Коли виконаєте те, що я вас попрошу зробити, й не ставитимете запитань.
— Ви щось від мене приховуєте! — вигукнув Пітер. — Хіба досі я не виконував ваших розпоряджень, не ставлячи ніяких запитань?
Севілла поклав йому руку на плече й усміхнувся.
— Авжеж, так чиніть і далі. Вислухайте, — Піт, час не стоїть, ви хочете мені допомогти? Тоді ось що треба зробити. — Він опустив руку. — По-перше, ви візьмете гумового човна, відвезете Меггі на материк і посадите її в літак. Сьюзі супроводжуватиме вас. По-друге, стежте, чи не прилипнуть до вас на материку. Пантруйте добре. Ці люди знають своє ремесло, їм відомі всі таємниці стеження. По-третє, я дам вам чек на ваше, ім’я, й ви його інкасуєте в своєму банку.
Пітер насупив брови.
— Чому чек на моє ім’я? Чому не на ваше ім’я з дорученням, підписаним вами, як звичайно?
— Бо я гадаю, що ваш рахунок не перебуває під наглядом, чого не можу сказати про свій. Я не вірю в дотримання таємниці банками, й чек, про який іде мова, великий. Ви задоволені?
* * *Коли Севілла зійшов з фарватера, щоб проникнути в грот, він підняв з води весла, поклав одне з них у жолобок на кормовому колі й став гребти кормовим веслом. Арлетта на носі маленького гумового човна була напоготові другим веслом відштовхувати передню частину човна від двох виступів, між якими він плив, щоразу застряваючи, ледь не стаючи впоперек. Так Севілла проплив метрів зо двадцять, потім голосно крикнув:
— Греби назад!
І Арлетта почала щосили гребти. Він кілька разів ударив веслом і, примусивши човен круто описати півколо, подав його назад, це дозволило ввійти проти течії в низеньку темну печеру, з якої, здавалося, не було виходу. Вогка стіна, вкрита мушлями та цвіллю, виросла перед човном і перетяла шлях. Але ще не дійшовши до стіни, Севілла знову круто повернув ліворуч і проникнув у рукав, такий вузенький і низький, що довелося скоцюрбитися. Гребти тут уже було неможливо. Арлетта на носі човна засвітила потужний електричний ліхтар. Севілла розпростер руки в обидва боки й щосили впирався долонями в стіни печери, примушуючи рухатися човен уперед під хлюпання маленьких, що розбігалися вусібіч, хвильок. Час від часу валки човна човгали по виступах печери з небезпечним шумом. Севілла сповільнив ходу, йому щоразу здавалося, що ось-ось човен застряне між двома виступами скель. Арлетта чула в темряві його дихання. То був найтяжчий і найтривожніший момент. Потім Севілла тихо промовив:
— Ну ось і дійшли!
Човен ковзнув у грот, несподівано обернувшись, ніби його викинуло з печери. То була низька, простора зала, склепіння якої нагадувало підземелля середньовічного замка, стеля мала форму зовсім правильної бані, коли не рахувати кілька щілин, крізь які проникало синє світло. Від фарватера грот відділявся лише однією з своїх стін, однак
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тварина, обдарована розумом», після закриття браузера.