Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 2"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жердина прохромила священикові голову, прошила тулуб і, ввігнавшись в асфальт, буквально приштрикнула нещасного до землі. Його тіло враз обм’якло, руки безпорадно повисли по боках, наче в почепленої на гачок ганчір’яної ляльки.
І в ту ж мить дощ зненацька вщух, нараз у цілому місті. З вікна третього поверху школи виглянула вчителька й пронизливо закричала. Від парку люди несли мертвого водія розбитого ваговоза. На лобі в нього відбився кривавий слід від керма — саме цей удар і спричинив смерть.
За хвилю грозові хмари на небі розвіялись, і на землю впали промені сонця. Купка дітлахів обступила священика, що стримів на жердині. Краплі води стікали по крисах його капелюха й по обличчю, на якому застиг вираз крайнього подиву. Рот у чоловіка, що його звали отцем Тассоне, був широко розтулений. У повітрі задзижчав сліпень і сів на мертві губи.
Наступного ранку в Пірфорді Гортон вийняв з поштової скриньки біля брами свіжі газети й приніс їх до їдальні, де саме снідали Торн і Кетрін. Ідучи назад до дверей, Гортон завважив, що обличчя в господині й сьогодні стомлене й напружене. Вона мала такий вигляд уже кілька тижнів, і Гортон пов’язував це з її візитами до лікаря. Спершу він гадав, що її нездужання суто фізичне, але одного разу, чекаючи господиню з машиною, прочитав на табличці при вході, що її лікар, містер Грайєр, — фахівець із психічних розладів. Сам Гортон ніколи не потребував допомоги психоаналітика, та й серед людей, яких він знав, ніхто до таких фахівців не вдавався. Він завжди вважав, що психіатри існують тільки для того, щоб доводити людей до божевілля. Коли в газетах писали про когось, хто вчинив звірячий злочин, то звичайно відзначали, що свого часу він звертався до психіатра. Причина й наслідок були цілком очевидні. Ось і тепер, спостерігаючи за місіс Торн, Гортон лиш утверджувався у своїй думці. Хоч якою б жвавою здавалася молода жінка, їдучи до Лондона, проте дорогою назад вона завжди мовчала й мала дуже пригнічений вигляд.
Відтоді як Кетрін почала відвідувати лікаря, настрій її помітно погіршився, і тепер вона перебувала в постійній нервовій напрузі. З прислугою стала дуже різка, та й до власної дитини не виказувала материнських почуттів. І це було тим прикріше, що тепер хлопчик сам запобігав її ласки, — ті довгі тижні, коли вона всіляко намагалася прихилити його до себе, не минули марно. Але останнім часом, шукаючи матір, Деміен здебільшого її не знаходив.
Що ж до самої Кетрін, то сеанси психотерапії тільки посилювали її знервованість: під суто зовнішніми страхами вона виявила в собі справжню безодню розчарування та розпачу. Все її життя здавалось їй тепер суцільним непорозумінням, і вона вже й не тямила, ким стала насправді. Вона пам’ятала, що являла собою раніше і чого прагнула, одначе тепер усе те пішло прахом, і вона більш не бачила перед собою ніякого майбутнього. Кожна дрібниця виводила її з себе — телефонний дзвінок, дзижчання таймера на плиті, свист чайника… Усе довкола здавалося сповненим прихованої небезпеки. Кетрін майже постійно перебувала в такому збудженому стані, що нормально спілкуватися з нею ставало дедалі важче, а того дня особливо, бо вона виявила одну річ, що вимагала негайної дії. Їй треба було серйозно побалакати з чоловіком, вона довго на це не зважувалась, а тепер, до всього, їй заважав і Деміен. Хлопчик узяв собі за звичай чіплятися до матері зранку, домагаючись її уваги. Ось і сьогодні він з вигуками й гуркотом катався по паркету на педальному автомобільчику, раз у раз наїжджаючи на материн стілець і пронизливо, мов сирена, сигналячи голосом.
— Місіс Бейлок! — закричала Кетрін.
Торн, що сидів навпроти дружини й саме збирався розгорнути газету, був прикро вражений істеричними нотками в її голосі.
— Що сталося? — спитав він.
— Та Деміен… Я не можу чути цього крику та гуркоту!
— Як на мене, то нічого страшного…
— Місіс Бейлок! — знову гукнула Кетрін.
Огрядна нянька з’явилась у дверях.
— Слухаю вас, мем.
— Заберіть його звідси! — звеліла Кетрін.
— Та він же просто грається, — заперечив Торн.
— Я сказала, заберіть його, зараз же!
— Гаразд, мем, — відповіла місіс Бейлок.
Вона взяла хлопчика за руку й вивела з кімнати. Виходячи, Деміен озирнувся на матір, і в очах його була образа. Торн помітив це й докірливо поглянув на Кетрін. Вона схилилася над тарілкою, уникаючи його погляду.
— Навіщо ми вирішили мати дитину, Кетрін?
— Через наш спосіб життя, — відказала вона.
— Що?!
— А як би нам обійтися без дитини, Джеремі? Де ти бачив, щоб у взірцевого подружжя не було взірцевої дитини?
Вражений її словами, Торн не знав, що й сказати.
— Кетрін…
— А що, хіба не правда? Тільки ми не думали, що означає виховати дитину. Головним чином уявляли собі, як виглядатимемо з нею на фотографіях у газетах.
Торн здивовано втупився в неї, та Кетрін спокійно витримала його погляд.
— Ну, правду ж я кажу? — спитала вона.
— Це лікар з тобою про таке говорив?
— Еге ж.
— Тоді доведеться й мені з ним побалакати.
— Так, він і сам хоче з тобою зустрітися.
Кетрін розмовляла з ним різко й холодно. І Торн раптом злякався того, що вона може ще сказати.
— Навіщо я йому потрібен? — спитав він.
— Перед ним стоїть одна проблема, Джеремі, — сказала Кетрін.
— Яка?
— Я більш не хочу мати дітей. Ніколи.
Торн напружено дивився на дружину, чекаючи, що вона скаже далі.
— Ти не проти? — спитала Кетрін.
— Якщо ти так хочеш… — відповів він.
— Тоді ти даси згоду на аборт.
Торн вражено застиг.
— Я вагітна, Джеремі. Виявила це вчора вранці.
Запала тиша. Торнові паморочилось у голові.
— Ти чув, що я сказала? — спитала Кетрін.
— Як це могло статися? — прошепотів Торн.
— Спіраль… Вона часом підводить.
— І скільки вже?.. — приголомшено спитав Торн.
— Недавно.
Торн зблід. Він втупив очі в стіл, руки в нього затремтіли.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 2», після закриття браузера.