Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

Утім, Джесс шанував приватне життя свого попереднього психотерапевта, а тому відмовився назвати Керол його ім’я. Та помилки бути не могло: Керол не мала жодних сумнівів, що це таки Маршал Стрейдер. Хіба багато психотерапевтів мають дружин, які захоплюються ікебаною та буддизмом?

Керол не могла дочекатися обіду, коли вони з Джессом нарешті зустрінуться; вона не могла пригадати, коли їй востаннє так хотілося поділитися з кимось новиною. Вона вже уявляла його здивоване обличчя і знала, що він скаже: «Ні! Я не можу в це повірити! Який жах — дев’яносто тисяч доларів! Повір, цей чоловік важко гарував, аби заробити ці гроші! І з усіх адвокатів він потрапив саме до тебе. Неймовірно!» Керол уявляла, як він ловитиме кожнісіньке її слово. Вона змальовуватиме їхню розмову в найдрібніших деталях, аби якомога довше розповідати цю «соковиту» новину.

Та зненацька Керол отямилася, усвідомивши, що не може розповісти Джессові про це. «Я не маю права розповідати йому про Маршала Стрейдера, — думала вона. — І навіть не можу зізнатися, що він до мене приходив. Ідеться про дотримання конфіденційності!»

Але їй страшенно кортіло поділитися цим із Джессом. Можливо, колись вона й матиме таку нагоду. Однак зараз їй доведеться стриматися, аби не порушувати норми професійної поведінки. І переконатися в тому, що вона поводитиметься так, як хотів би Джесс, а отже, надасть його психотерапевтові всю необхідну підтримку. Це буде непросто. Керол ніколи не зустрічала психотерапевта, який би їй подобався. А цей мозкоправ, лікар Стрейдер, їй узагалі не імпонував: він забагато скиглив, ставився до себе надто серйозно та ще й посилався на якісь «футбольні» паралелі — мачо, та й годі! Попри те, що він серйозно постраждав від дій шахраїв, вона відчувала неабияку зарозумілість, що була йому притаманна. Не дивно, що в нього стільки ворогів!

Утім, він добряче допоміг Джессові, тож Керол вирішила докласти всіх можливих зусиль, аби допомогти цьому клієнтові. Це буде щось на кшталт подарунка Джессові. Їй подобалося дарувати йому щось, але ж ішлося про «таємний подарунок» — вона мала стати доброю самаритянкою, і Джесс не мав про це дізнатися, тож це буде складно.

Керол завжди вміла тримати язика за зубами. Коли йшлося про маніпуляції та інтриги, вона була справжнім асом і це допомагало їй у роботі. Мало хто наважувався виступати проти неї в суді; Керол мала репутацію геніального, хитрого і вкрай небезпечного адвоката. Вона брехала з неабиякою легкістю і в професійному житті поводилася так само, як і в особистому. Однак протягом останніх кількох тижнів Керол повсякчас відчувала, що їй набридло брехати. У щирих стосунках із Джессом вчувалося щось свіже й незвичне. Щоразу, коли вони зустрічалися, вона наважувалася відкрити йому щось нове про себе. І вже за кілька тижнів Джесс дізнався про неї значно більше, аніж будь-який інший чоловік у її житті. Утім, дещо вона таки приховувала — Ернеста!

Вони майже не говорили про нього. Керол припустила, що буде значно простіше, якщо вони не обговорюватимуть своє лікування й не розповідатимуть Ернестові одне про одного. Спочатку вона думала розсварити Джесса з Ернестом, однак швидко відмовилася від цієї ідеї: поза сумнівом, психотерапія йшла йому на користь і Ернест йому дуже подобався. Звісно, вона не розповіла йому і про свій підступний план, а також про те, що відчуває до психотерапевта.

— Ернест — просто неймовірний психотерапевт, — якось вигукнув Джесс після особливо вдалого сеансу. — Він такий відвертий і людяний! — А тоді почав розповідати детальніше: — Сьогодні він натрапив на дещо важливе. Ернест зауважив: щоразу, коли нам із ним вдається зблизитися, щоразу, коли ми починаємо спілкуватися більш відверто, я завжди намагаюся зруйнувати ці стосунки: або гомофобним жартом, або «інтелектуальною диверсією». І знаєш, Керол, він має рацію. Я постійно так поводжуся з чоловіками, зокрема і з батьком. А найдивовижніше те, що він не спинявся — і зізнався, що теж почувається незручно, коли йдеться про зближення з чоловіком, це страшний дискомфорт. І через це він підхоплює гру — відволікається на мої жарти або ж приєднується до «інтелектуальних дискусій». Розумієш, зазвичай психотерапевтам не притаманна така відвертість, — вів далі Джесс, — я ж бо багато років спілкувався з абсолютно байдужими й «закляклими» мозкоправами! І як йому тільки вдається так інтенсивно працювати від сеансу до сеансу?

Керол страшенно здивував той факт, що Ернест був настільки відвертим із Джессом. Дивно, але вона навіть засмутилася, що він поводиться так не тільки з нею. Керол чомусь почувалася так, немовби її ошукали. Утім, Ернест ніколи не натякав на те, що поводиться з нею інакше, аніж з усіма іншими пацієнтами. Їй знову спало на думку, що вона помилилася: це наполегливе прохання про взаємну відвертість аж ніяк не було прелюдією до зваблення.

Насправді весь підступний план Керол поступово перетворювався на трясовину. Рано чи пізно Джессові доведеться розповісти про неї Ернесту й той дізнається правду. А її мета дискредитувати Ернеста, позбавити його практики та зруйнувати стосунки з Джастіном втратила будь-який сенс. Тепер їй було байдуже до Джастіна, а Ральф Кук і Цвейзунґ залишилися в минулому. Якщо вона завдасть Ернестові шкоди, то водночас травмує і Джесса, а отже, і себе. Лють і прагнення помсти так довго були сенсом життя Керол, що тепер, коли вони зникли, вона почувалася спустошеною. Аналізуючи свої мотиви (а вона робила це дедалі частіше), Керол відчувала, що геть заплуталася. Що вона робить — і навіщо?

Попри це, вона, немовби автоматично, продовжувала спокушати Ернеста. Кілька сеансів тому вони обнялися на прощання, і Керол міцно до нього притулилася. Тієї ж миті Ернест завмер на місці й різко мовив:

— Каролін, я розумію, що ви досі хочете, аби я став вашим коханцем, як свого часу це зробив Ральф Кук. Та краще вам про це забути. Швидше пекло замерзне, аніж я погоджуся на сексуальні стосунки з вами чи з будь-якою іншою пацієнткою!

Ернест відразу пошкодував про свою нестриманість і на наступному сеансі знову повернувся до цього питання:

— Перепрошую за те, що так грубо відповів вам минулого разу, Каролін. Я рідко втрачаю контроль над собою, однак у вашій наполегливості простежується щось дивне — це скидається на одержимість. І, гадаю, самодеструктивну. Я переконаний, що ми з вами можемо ефективно співпрацювати. Я певен, що можу багато чого вам запропонувати, але ніяк не розумію, навіщо ви й досі намагаєтеся саботувати нашу роботу?

Керол знову заговорила про те, що їй потрібно більше уваги з його боку, згадала про Ральфа Кука, однак тепер ці слова видавалися їй порожніми. Ернест не дав їй договорити:

— Я знаю, що вже говорив про це, але, поки ви намагаєтеся «прорвати» мій захист, нам із вами доводиться повертатися до цієї розмови знову і знову. По-перше, я переконаний: якщо я стану вашим коханцем, це зашкодить передусім вам. Я знаю, що ви дотримуєтеся протилежної думки, і вже спробував усі можливі інструменти, аби переконати вас. Ви просто не ймете віри, що я щиро хочу вам допомогти. Отже, сього­дні я спробую дещо інше. Я говоритиму про наші стосунки з власної, егоїстичної точки зору, беручи до уваги виключно власні інтереси. Ідеться насамперед про те, що я хочу уникати моментів, які призведуть