Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Одного дня месьє Рауль терміново покликав Понсе до хворого, з яким у його корчмі трапився апоплексичний удар. Наказ канцлера не забороняв Понсе виходити, треба було тільки, щоб за ним слідувала стража, і щоб він не наближався до королівської сім’ї. У залі корчми, на очах людей, які від такого видовища всі повставали з місць, з’явився молодий чоловік, одягнений у біле та підперезаний поясом, вишиваним золотом, якого ескортували двоє мушкетерів. Приголомшене товариство подумало, що то раптом прибув якийсь східний принц — можливо, прилетів на летючому килимі, — якого Король ушанував ескортом охоронців. Купці, які вечеряли в шинку, були ще більше здивовані, коли цей блискучий почет пройшов на старі розбиті сходи й попрямував ними наносити візит одному з їхніх товаришів. Утім, Жан-Батіст допомогти нічим не міг: коли він увійшов до кімнати торговця, той випускав останній подих. Лікар пішов, а незабаром знесли тіло. Глядачі шепотом висловлювали свої здогадки. Більшість поділяла думку старого виноградаря з Шаблі: він стверджував, що їхній побратим за ремеслом, напевно, навернувся під час своїх мандрів у невідому релігію, якої служитель у білому одязі приходив зараз його соборувати.
Після цього Жан-Батіст не знаходив нічого незручного в тому, щоб і далі виходити в тих самих шатах. До месьє Рауля постійно надходили прохання влаштувати консультацію лікаря, і він був радий ці прохання задовольнити. Жан-Батіст погоджувався йти лише до знедолених, та не брав жодної платні. Увесь квартал мало-помалу дізнався істини щодо його вбрання, і більш ніхто не дивувався, коли бачив по обіді, тобто коли Понсе відривався від писання, його стрункий силует у білій тозі, ескортований двома королівськими солдатами, у пошуках серед вузьких провулків найбрудніших халуп, де були хворі діти.
В околодку, де він відвідував хворих, парижани прозвали його абіссінцем, і завели звичай дружньо вітатися з ним на вулицях.
Розділ 9
— То як, по-вашому, виглядає єлей?
Месьє де Майє говорив майже пошепки, сидячи в кріслі, при чому ноги його торкалися ніг месьє Масе, який сидів навпроти.
— Здається, Ваша Ясновельможносте… врешті-решт, я не знаю, я вважаю… що це є олія.
— Дуже добре, — сказав консул з легким роздратуванням, — але яка саме, в якій кількості, та в якій посудині?
— О, тут треба зовсім небагато. Трохи на лоб… трохи ще на руки.
— Коротше, Масе, — сказав месьє де Майє, підводячись. — Ви також не маєте жодного уявлення.
— Я довідаюся, — вигукнув зніяковілий секретар.
— У всякому випадку, це нічого не змінить. Капуцини здогадаються. Крім того, повторіть мені: хто має його їм привезти?
— Монах-сирієць, деякий брат Ібрагим, котрий знайомий з коптським Патріархом, і стверджує, що може отримати з його рук єлей для коронування.
— Коли?
— Щойно капуцини будуть готові.
Месьє де Майє підвівся і накинув ткану накидку. У грудні в Каїрі трохи зимно. Пустеля недалеко. А ці чортові будинки можуть захистити лише від спеки. Консул більш не знімав перуки, довгі локони якої мерзлякувато накладав собі на груди.
— Отже, план капуцинів такий: привезти Імператору Абіссінії освячений єлей для коронування, яке, однак, мало місце більш п’ятнадцяти років тому, якщо я не помиляюсь?
— Отець Паскуалє каже, що це не важливо. Абіссінці, відрізані від світу, зазвичай якось обходяться самі. Але вони чинять так, бо не мають кращого виходу. Коли ж хтось привезе їм єлей, вони будуть дуже вдячні, навіть після п’ятнадцяти років, і з радістю проведуть ще одну церемонію вінчання на царство.
Після цієї довгої промови месьє Масе гучно відкашлявся.
— Припустимо, — сказав консул. — Чим ви пояснили отцю Паскуалє, що я його не прийму?
— Як ви, месьє консуле, самі мені порадили, я сказав, що Ваша Ясновельможносте нездорові.
— Він вам повірив?
— Маю сумнів. У всякому випадку, завтра він прийде знов, і, якщо Ваша Ясновельможносте дозволить мені висловити моє припущення, він не залишить нас у спокої, бо каже, що ви обіцяли йому фінансову допомогу.
— Це вже занадто, — гнівно сказав консул. — Треба написати до Версалю. Я не маю грошей, щоб платити за проїзд цих капуцинів з їхнім освяченим єлеєм!
Він знизав плечима.
— Це вже справді мене дратує. Ці конгрегації мали б нарешті заспокоїтися. Вони можуть навести тінь на нашу власну амбасаду — ту, що очолює Ле Нуар дю Руль, — і яка, на мою думку, єдина має смисл.
— Може якось приєднати їхню експедицію до нашої? — обережно запитав месьє Масе.
— Та ви з глузду з'їхали! — гукнув консул.
Він збирався продовжувати в тому ж дусі, але раптом хтось тихенько постукав у двері кабінету. Секретар підбіг до них, напіввідчинив, узяв невеличкий пакет і сказав консулові:
— Пошта з Олександрії, ваше превосходительство.
Месьє де Майє підійшов, узяв з рук месьє Масе листи, знервовано розірвав мотузку з печаткою, яка їх зв’язувала, і почав переглядати зміст: від Поншартрена — нічого, але була маленька записка від Флео. Консул з нетерпінням її розпечатав і прочитав, супроводжуючи це зайняття частими вигуками. Флео переповідав аудієнцію Понсе та її наслідки, згадував про майбутній суд над ним і сповіщав, під великим секретом, про прибуття шістьох єзуїтів.
— От горе! — скрикнув консул. — Хіба це насправді можливо? А ми вже думали, що них позбулися. Та ось ще шестеро!
Але наступну частину листа він читав з такою насолодою, що не зміг втриматися, щоб не процитувати її вголос месьє Масе.
— Послухайте це: «…Але міністр добився, щоб місія єзуїтів цілком підпорядковувалася консульству. Більш того, месьє де Поншартрен, який без утоми хвалить Вашу Ясновельможність, вмів переконати Короля в доречності окремого відрядження нашої власної амбасади з політичною та комерційною метою…» Велика людина! Дорогий кузен! «…Месьє Ле Нуар дю Руль здається міністрові підхожим для цієї місії, яка, таким чином, може вирушати негайно. Наступна консульська каса постачить кошти, необхідні для спорядження цієї експедиції. Підпис: Флео».
Консул, загорнутий в накидку, в перуці набакир, упав на стілець.
— Масе, ось, нарешті, справа владналася так, як я її розумію. Амбасада… Ідіть, покличте мені Ле Нуара дю Руля.
— Не думаю, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен», після закриття браузера.
