Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

шоломом, але черевце не можна було не впізнати навіть у скафандрі. Наомі заблокувала свій пост, відімкнула живлення корабля, потім приєдналась до Алекса, і вони втрьох почали спускатися по трапу до корми. Амос вже чекав там, накачуючи приладнаний на поясі евакуаційний пакет нітрогеном з бортової ємності. Механік запевнив Голдена, що прискорення цієї штуки буде досить, аби здолати обертання станції і доправити їх назад до шлюзу.

Ніхто не розмовляв. Голден очікував жартів. Він очікував бажання жартувати. Але пошкоджений «Росі», здавалося, просив тиші. Чи навіть ошелешеної тиші.

Голден сперся на переборку вантажного відсіку і стулив повіки. Вухо розрізняло лише шипіння його системи дихання та ледь чутний статичний шум у системі зв’язку. Він нічого не міг відчути зламаним, забитим кровавими згустками носом; у роті тримався мідний присмак. Та попри це, йому важко було утриматися від посмішки.

Вони перемогли. Вони підлетіли до «Протоґену», збили все те, чим ці виродки в них стріляли, і скров’янили їхні носи. На разі бійці з АЗП беруть станцію на абордаж, стріляючи в людей, які допомагали вбивати Ерос.

Голден вирішив, що йому нормально не відчувати жодних докорів сумління щодо них. Моральна складність ситуації переросла здатність її осягнути, тож він просто розслабився у теплій ванні перемоги.

Зв’язок ожив і заговорив Амосовим голосом:

– Готовий рушати.

Голден кивнув, але згадавши, що він у скафандрі, продублював власну готовність по радіо:

– Окей, всі зачіпляємось.

Він, Алекс і Наомі дістали прив’язі зі скафандрів і причепилися до широкого Амосового пояса. Механік запустив шлюзування і вилетів у відкритий простір у хмарі газу. Їх одразу швиргонуло геть від станції моментом обертання, але здоровань швиденько узяв їх під контроль і поплив назад до входу в аварійний шлюз станції Тот.

Поки Амос пролітав з ними повз «Росі», Джим вивчав корабель ззовні, намагаючись каталогізувати вимоги по ремонту. Там був тузень симетричних з прови і корми пробоїн, що сполучалися з наскрізними дірами по всій довжині судна. Набої рейкотрона, з якого стріляв перехоплювач, скоріш за все навіть помітно не уповільнились на шляху крізь «Росі». Команда мала добру вдачу, адже жоден з набоїв не знайшов реактора і не зробив у ньому діру.

Також мала місце чимала вм’ятина на фальшивій обшивці, яка надавала кораблю вигляду газового танкера. Голден розумів, що має бути відповідна відмітина і на броньованій обшивці. Пошкодження не дійшло до внутрішньої структури, бо в такому випадку корабель тріснув би надвоє.

Через пошкодження шлюзу, повну втрату ємності з киснем і системи рециркуляції ремонт у сухому доці стане в мільйони доларів, це якщо вони матимуть змогу дістатися до сухого доку. Можливо, «Молінарі» візьме їх на буксир.

Амос тричі кліпнув жовтим через евакуаційний пакет, і станційний аварійний шлюз почав відкриватися.

Їх затягнуло всередину, де чекали четверо белтерів у бойовій броні.

Щойно шлюзування добігло кінця, Голден стягнув шолом і торкнувся носа. Той, здавалося, виріс удвічі; якщо торкатися – чуєш, як б’ється серце.

Наомі простягла до нього руки і, тримаючи обличчя, торкнулася пальцями до обох боків перенісся. Дотик, на диво, був дуже ніжним. Вона покрутила його голову з боку на бік, вивчаючи пошкодження, потім відпустила.

– Без косметичної хірургії зростеться криво, – винесла вона вердикт, – але ти й до цього був красунчиком. Це додасть твоєму обличчю характеру.

Джим відчув, як на вустах повільно розтікається посмішка, але не встиг він відповісти, коли заговорив один за бійців АЗП.

– Бій зирили, братуха. Ви, хлопці, гарно їм копняків надавали.

– Дякую, – відповів Алекс, – а як там всередині?

Вояк з найбільшою кількістю зірок на нашивці АЗП повідомив:

– Менше спротиву, аніж очікувалося, але СБ «Протоґена» билися за кожен метр квартирки. На нас нападали навіть дехто з яйцеголових. Довелося їх встрелити.

Він вказав на внутрішній люк шлюзу:

– Фред направився до оперативного центру. Хотів, аби ви, народ, приєдналися до нього, пажалуйста.

– Вказуйте дорогу, – коротко відповів капітан. Його ніс перетворив це на вкауйте оогу.

***

– Як твоя нога, кепе? – запитав Амос, коли вони вийшли в коридор станції. Голден допетрав, що він забув про синець, який залишився від кулі.

– Не болить, але м’яз ще не надто рухливий. А твоя?

Амос посміхнувся і глянув униз на ногу, якою все ще накульгував після перелому на «Доннаджері» місяць тому.

– Нічо так. Те, що тебе не вбиває, – не рахується.

Голден почав було відповідати, але коли група завернула за ріг на місце різанини, замовк. Вони йшли точно по слідам штурму, бо тепер підлога коридору була всипана тілами, на стінах сліди від куль і подряпини. З полегшенням капітан зрозумів, що бачить значно більше тіл у броні «Протоґену», аніж в обладунках АЗП. Та аби в животі зав’язався вузол, вистачало й загиблих астероїдян. Проходячи повз тіло у лабораторному халаті, він зупинив себе від того, аби не плюнути на підлогу. Охорона могла прийняти погане рішення співпрацювати з неправильною стороною, але науковці з цієї станції вбили мільйон з гаком людей, аби подивитися, що станеться. Вони не були досить мертвими, аби задовольнити Джима.

Щось змусило його зупинитись. Те, що лежало біля мертвого вченого, було схоже на кухонний ніж:

– Овва, вони що, лізли на вас з оцим?

– Еге. Геть клепки нема, – відповів один з супроводжуючих, – я чув, що ножі беруть у перестрілку, але…

– Нам нагору, – втрутився вояк вищого рангу, – генерал чекає.

***

Голден увійшов в оперативний центр станції і побачив там Фреда, Міллера, купу бійців АЗП і одного незнайомця в дорогому костюмі. Вервечку техніків та оперативних співробітників у формі «Протоґену» заковували в кайданки і виводили геть. Кімната з підлоги до стелі була вкрита екранами і моніторами, на більшості яких зашвидко для читання бігли рядки тексту.

– Дозвольте мені це прояснити, – сказав Фред. – Ти покажеш мені усі царства світу, їхню славу, якщо упаду ниць і поклонюся тобі?

Дрезден нахилив голову:

– Мені ця цитата невідома.

Міллер помітив Голдена, торкнувся Фредового плеча, і розмова припинилася. Голден заприсягнувся б, що на обличчі детектива промайнула тепла посмішка, хоча за суворістю виду помітити її було важко.

– Джиме, – Фред жестом покликав підійти ближче. Він читав матово-чорну візитівку. – Познайомся з Ентоні Дрезденом, віце-президентом «Протоґену» з біологічних досліджень і архітектором проекту на Еросі.

Бовдур в костюмі зробив рух, мовби хотів потиснути руку. Голден проігнорував його.

– Фреде, – звернувся він