Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Береги здавалися безлюдними; ця частина території Казонде, мабуть, була мало населена. Пірога плила серед двох рядів заростей, де, виблискуючи яскравими фарбами, тіснилися ластів’янник, косарик, лілеї, ломиніс, бальзамінові і парасолькові рослини, алое, деревоподібна папороть, запашні чагарники — незрівнянна за красою облямівка. Іноді узлісся підступало до самої річки. Вода обмивала копалові дерева, акації із твердим листям, «залізні дерева» — баугінії, в яких стовбур з північного, невітряного боку, немов хутром, обріс лишайниками; смоківниці, які, як мангові дерева, піднімалися на повітряних коренях, схожих на палиці, і багато інших чудових дерев здіймалося над рікою. Дерева-велети, що здіймаються вгору на сто футів, переплітаючись гіллям, вкривали річку навісом, непроникним для сонячних променів. Подекуди ліани перекидали з берега на берег свої стебла, утворюючи підвісні мости. Двадцять сьомого червня мандрівники побачили, як таким місточком переправлялася зграя мавп.

Тварини, зчепившись хвостами, утворили живий ланцюг на випадок, якщо міст не витримає їхньої ваги. Видовище це викликало захоплення у маленького Джека. Мавпи належали до породи маленьких шимпанзе, яких у Центральній Африці називають «соко», і відрізнялися досить бридкою мордою: низьке чоло, ясно-жовті щоки, високо поставлені вуха. Вони живуть зграями по десятеро, гавкають як собаки й вселяють страх тубільцям, тому що, часом, викрадають дітей, дряпають і кусають їх. Проходячи містком з ліан, вони й не підозрювали, що під купою трави, яку жене течія, перебуває маленький хлопчик, з якого вони зробили б для себе забаву. Виходить, маскування, вигадане Діком Сендом, було добре зроблене, якщо ввело в оману навіть цих задерикуватих тварин. У той же день надвечір пірога раптово зупинилася.

— Що сталося? — запитав Геркулес, що незмінно стояв біля кермового весла.

— Загата, — відповів Дік Сенд. — Але загата природна.

— Зруйнуємо її, Діку? — запитав Геркулес.

— Так, Геркулесе. Доведеться попрацювати сокирою. Загата, мабуть, міцна — на неї наткнулося кілька плавучих острівців, і вона встояла.

— Що ж, за справу, капітане! — сказав Геркулес, переходячи на ніс піроги.

— Загату спричинила трава «тікатика», гнучкі стебла якої й довге глянцювате листя, переплітаючись, спресовуються в щільну масу, схожу на повсть. По такому сплетенню трав можна перебратися через річку, як місточком, якщо не боятися загрузнути по коліна у цьому трав’яному настилі. Неймовірної краси лотоси цвіли на поверхні цієї загати.

Вже стемніло, і Геркулес без ризику міг вибратися з човна. Спритно орудуючи сокирою, він менш як за дві години перерубав посередині сплетення трав. Загата розпалася, течія повільно віднесла до берегів обидві її частини, і пірога знову рушила вниз по ріці.

Чи треба про це говорити? Велика дитина, кузен Бенедикт спочатку сподівався, що Геркулесові не вдасться здолати перешкоду й човен застрягне. Плавання річкою здавалося вченому нестерпно нудним. Він з жалем згадував факторію Альвеца, свою хатину й безцінну бляшанку з колекціями. Він почувався таким нещасним, що всім стало шкода його. Справді, жодної комахи! Жоднісінької! Якою ж великою була радість кузена Бенедикта, коли Геркулес, якого він уважав своїм «учнем», приніс йому якусь потворну комашину, знайдену в загаті на стеблі «тікатика». Дивна річ: Геркулес, здавалося був чимось збентежений, передаючи свій подарунок ученому. Кузен Бенедикт обережно затис комаху між великим і вказівним пальцями й підніс її до самісіньких очей, з тугою згадавши про лупу й окуляри, — як би вони йому зараз знагодилися!

Раптом учений схвильовано вигукнув:

— Геркулесе! Геркулесе! Ти заслужив на повне прощення. Кузино Уелдон! Діку! Це єдина у своєму роді комаха й до того ж, безсумнівно, африканська! Цього ніхто не посміє заперечити!

— Виходить, це справді коштовна знахідка? — запитала місіс Уелдон.

— Ви ще сумніваєтеся в цьому?! — закричав кузен Бенедикт. — Комаха, яку не можна віднести ні до твердокрилих, ані до сітчастокрилих, ні до перетинчастокрилих. Комаха, що не належить до жодного з десяти відомих науці загонів… Мабуть, можна було б віднести його до групи павукоподібних. Комаха, дуже схоже на павука! Комаха, що була б павуком, якби в нього було вісім лапок, і яка усе ж залишається комахою, тому що в нього тільки шість лапок. Ох, друзі мої, чи міг я чекати на таке щастя?! Безсумнівно, моє ім’я увійде в науку! Цій комасі я дам ім’я «Hexapodes Benedictus».[69] Радість ученого була настільки великою, що, осідлавши свого улюбленого коника, він зовсім забув про всі перенесені та ще майбутні випробування. Місіс Уелдон і Дік щиро привітали його зі знахідкою.

Тим часом пірога продовжувала плисти темною рікою. Нічну тишу порушували тільки метушня гіпопотамів і шурхіт крокодилів, що плазували берегом.

Над верхівками дерев зійшов повний місяць. Його м’яке світло проникло крізь щілини в навісі й освітили внутрішність піроги.

Раптом на правому березі почувся якийсь глухий шум, начебто у темряві запрацювало одночасно кілька насосів. Це велика череда слонів, вдосталь поласувавши за день волокнистих стебел рослин, перед сном прийшла на водопій. Хоботи їх піднімалися й опускалися з рівномірністю механізму. Здавалося, величезні тварини мають намір висушити усю річку.

Наступні вісім днів пірога продовжувала спускатися за течією. Нічого особливого за ці дні не відбулося. Протягом багатьох миль річка протікала серед чудових лісів. Потім ліси скінчилися, і уздовж обох берегів потягнулися нескінченні джунглі.

І ця місцевість також здавалася безлюдною. Дік Сенд, зрозуміло, анітрішки не був цим засмучений. Зате навкруги було безліч тварин. По берегах проносилися зебри, із заростей виходили лосі й дуже граційні антилопи «ками». Увечері ці мирні тварини зникали, поступаючись місцем леопардам і левам, що наповнювали округи грізним риканням і ревінням. Однак утікачі дотепер не стикалися ні з річковими, ані з лісовими хижаками.

Щодня, найчастіше в пообідні години, Дік скеровував пірогу до одного або