Читати книгу - "Темна матерія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хуліганство й порушення громадського порядку.
Гаммонд починає заповнювати протокол затримання.
Через кілька хвилин він перестає друкувати й дивиться на мене крізь подряпаний плексиглас.
— Ви не схожі на божевільного чи на придурка. Вас немає в базі. У вас ніколи не було проблем із законом. То що ж там сталося? Складається враження, ніби ви... набивалися на затримання. Ви нічого не хочете мені розповісти?
— Ні. Вибачте, що зіпсував вам сніданок.
Він стенає плечима.
— Будуть інші.
У мене беруть відбитки пальців.
Мене фотографують.
У мене забирають черевики, видають мені пару капців і ковдру.
Коли він заносить мене в базу, я запитую:
— А коли я можу скористуватися своїм правом на телефонний дзвінок?
— Ви можете зробити це просто зараз, — він знімає слухавку. — Кому ви хочете зателефонувати?
— Своїй дружині.
Я кажу йому номер і дивлюсь, як він його набирає.
Коли виклик іде, він подає мені слухавку через перегородку.
У мене калатає серце.
Візьми слухавку, люба. Ну ж бо.
Голосова пошта.
Я чую свій голос, але це не моє повідомлення. Невже Джейсон-2 переписав його, хитро маркуючи свою територію?
Я кажу полісмену Гаммонду:
— Вона не відповідає. Чи не могли б ви почепити слухавку?
Він кладе слухавку за секунду до сигналу.
— Очевидно, Даніела не впізнала номер. Вам не важко буде спробувати ще раз?
Він знову набирає номер.
Знову йде виклик.
Я роздумую — якщо вона не відповість, може ризикнути й залишити повідомлення?
Ні.
А раптом Джейсон-2 почує? Якщо цього разу вона не відповість, доведеться придумати щось інше, щоб...
— Алло?
— Даніело.
— Джейсоне?
Сльози обпікають мені очі, коли я чую її голос.
— Так, це я.
— Звідки ти телефонуєш? Визначник номера пише, що це — поліція Чикаго. Я думала, це одне з тих благодійних товариств, тому й не...
— Я просто хочу, щоб ти мене хвилиночку послухала.
— Все гаразд?
— Зі мною дещо трапилось по дорозі на роботу. Я все поясню, коли...
— У тебе все добре?
— У мене все добре, але я у в’язниці.
На мить по той бік стає так тихо, що до мене долинають звуки радіошоу, яке вона слухає.
Нарешті вона питає:
— Тебе заарештували?
— Так.
— За що?
— Треба, щоб ти приїхала й внесла за мене заставу.
— Господи, що ти накоїв?
— Послухай, у мене обмаль часу пояснювати. Виходить так, що в мене є право тільки на один дзвінок.
— Зателефонувати адвокату?
— Ні, просто приїжджай сюди якомога скоріше. Я в чотирнадцятому окружному відділку поліції на... — я дивлюся на Гаммонда, щоб він підказав назву вулиці.
— Авеню Північ-Каліфорнія.
— Північ-Каліфорнія. І прихопи свою чекову книжку. Чарлі вже пішов у школу?
— Так.
— Я хочу, щоб ти його забрала й привезла з собою, коли їхатимеш до мене. Це дуже...
— І не подумаю.
— Даніело...
— Я не буду привозити сина, щоб витягти батька з-за ґрат. Що в біса сталося, Джейсоне?
Полісмен Гаммонд стукає кісточками пальців по оргсклу і проводить пальцем по горлу.
Я кажу:
— Я мушу завершувати розмову. Будь ласка, приїжджай якнайшвидше.
— Гаразд.
— Люба.
— Що?
— Я так тебе кохаю.
Вона кладе слухавку.
У моїй самотній камері тільки тонкий, як папірець, матрац на бетонній основі.
Унітаз.
Раковина.
Відеокамера над дверима, яка спостерігає за мною.
Я лежу на ліжку під в’язничною ковдрою і дивлюся на пляму на стелі, на яку, мабуть, хто тільки не дивився в муках відчаю, розпачу й безсилля.
У моїй голові без упину проносяться різні варіанти того, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна матерія», після закриття браузера.