Читати книгу - "Жінка в пісках"

По-дитячому егоїстичні бажання маски, якій від народження не минуло й сорока годин... бажання зголоднілого втікача, котрий щойно вирвався на волю крізь гнізда п’явок... Як ця жадібна ненажера із свіжими слідами наручників збирається випробувати здобуту свободу?..

Ні, щиро кажучи, це не означає, що відповіді не було. Бажання — це щось таке, чого не збагнути з допомогою логічних міркувань, а можна тільки відчути. Спробую пояснити якнайпростіше. Одне слово, мене охопив конвульсивний порив — захотілося стати жертвою расового упередження. Я зрозумів це саме тоді, коли вийшов надвір. Навіщо я досі так винувато викручувався? Невже розраховував таким чином урятуватися від сорому? Ні, я, здається, наводив одне виправдання за одним, але можна сказати напевне, що мною керував не сором, а тільки одне бажання, на якому, хотів я того чи не хотів, а мав побудувати наші стосунки.

Під стосунками з тобою я розумів ті ж самі безсоромні фантазії маски. Хоч би що мені заманулося відчути, придбати або спробувати — все пов’язувалося з маскою, а отрута ревнощів, що начебто почала зникати, раптом оживши, попливла по жилах назустріч потоку крові. І тому не дивно, що внаслідок цього мої думки повертали до завтрашнього плану, а маска, як і слід було сподіватися, несамохіть розгубилася. Хоча її стосунки з іншими людьми були абстрактними, вона скидалася на пташку з відірваними крильцями. Масці, що ледве уникла вигнання і погодилася на перемир’я, нічого не залишилось, як незрозуміло щось мимрити.

А потім маска почала мене заспокоювати — мовляв, якщо я безперестанку нервуватимусь, то не тільки вона, але і я сам перетворюсь у засіб... Ну що ж, нехай моє обличчя — маска, однак тіло те саме... Найкраще заплющити очі й уявити собі, що в усьому світі зникло світло... тоді маска і я відразу зіллємося в одне ціле і вже не буде до кого ревнувати... І не виникне найменшого сумніву, що той, хто тебе торкнеться і кого ти торкнешся, буду я сам...

Зауваження на полях. Як добре подумати, то в такій логіці немало довільного. Якщо для себе я залишився тим самим, а для чужих людей став іншим, то чи не означає це, що я вже наполовину змінився? Адже і наша раса не була жовтою від природи. Вона стала жовтою вперше лише тоді, коли такою її назвали люди з іншим кольором шкіри. Нехтувати важливістю обличчя і вважати основою особистості тіло — все це рівнозначне шахрайству. Якщо я маю твердий намір ототожнювати себе з тілом, то без ніякої поблажливості повинен узяти відповідальність і за еротичні вчинки маски. Нехай подумки, та все одно я нахабно дорікав тобі за зраду і тремтів, отруєний ревнощами, а коли справа стосується мене, то самовдоволено заговорив про трату свободи в чистому вигляді, зовсім не думаючи, що завдаю тобі болю. Зрештою, ревнощі схожі на грайливу домашню кішку, яка наполягає на своїх правах, але не визнає обов’язків... Таким чином, з одного боку, маска докоряла мені, а з другого — напустивши на себе невинний вираз, просіювала крізь різні сита всі мої бажання, намагаючись переконати мене в тому, що, власне, не залишилося нічого, вартого уваги. Щоправда, кількість чистих бажань виявилася на диво незначною, і якщо не рахувати руйнівних поривів, усі вони були прості. Назву ті, що спали на думку.

Передусім три найголовніші бажання: голод, статевий потяг, сон. Після того загальні бажання: природні функції організму, спрага, інстинкт самозбереження, гонитва за наживою і розвагами. Трохи специфічні: бажання вчинити самогубство, отруїтися алкоголем, тютюном чи наркотиками. Далі, якщо тлумачити бажання в широкому розумінні, то, мабуть, сюди треба додати жадобу слави й бажання працювати.

Однак більшість із них відсіється ситом, названим «тратою свободи». Справді, хоча б як сильно хотілося спати, сон не може бути метою. Він — лише засіб для пробудження, одне слово, з якого боку не глянь, його слід віднести до накопичення свободи. З такої ж причини не варто поки що розглядати природні функції організму, спрагу, гонитву за наживою, інстинкт самозбереження, жадобу слави й бажання працювати... Проте, мабуть, не уникнути мені докору за те, що останнє бажання — бажання працювати, поряд з природними функціями організму — я необдумано прирівняв до засобу. Справді, якщо згадати, які наслідки дає праця, то стає ясно, що найголовніше бажання — працювати. Якби не вироблялися речі, то, напевне, не було б історії, не було б світу і, можливо, не виникло б такого поняття, як людина. Крім того, праця може стати метою, якщо виступить у ролі самозаперечення, тобто у вигляді праці для праці. Та навіть тоді, перетворившись у самоціль, вона не залишає такого огидного й прикрого враження, як гонитва за наживою або жадоба слави. Киваючи головою, тоді люди лише скажуть: «Ото роботяга!» Може, вони йому позаздрять, але в жодному разі не докорятимуть. Адже люди самі вигадали такі вирази, як «вигідна робота», «прибуткова робота», «високооплачувана робота»...

Але, на жаль, такий занадто благословенний стан був для маски нестерпний. Поки яким-небудь чином не порушується заборона, використання маски втрачає сенс. «Свободою тільки для маски» передусім мали бути незаконні дії. (Справді, роботою в інституті я був задоволений на шістдесят процентів... та якби в мене її забрали, то сумував би за нею процентів на дев’яносто... І все ж я легко міг би обійтися без маски). Навіть якби робота для роботи і проскочила крізь вічка першого сита, в другій їй судилося застряти. Наперед застерігаю, що проблеми вартостей я не збираюсь зачіпати. Я розповідаю про найперше бажання втікача із в’язниці, якому забезпечено алібі.

До речі, з решти бажань голод теж, мабуть, залишиться в другому ситі. Оскільки безплатне харчування — не мета, а скоріше засіб, з самого початку я вирішив про нього не згадувати, та начебто десь чув, що є закон, який не дозволяє переїдатися. У тамування голоду забороненим способом