Читати книгу - "Бляшаний барабан"

чотири чи п'ять тижнів — залежно від потреби — новеньку бляшанку, а в останні воєнні роки, коли вже навіть барабани стали великою рідкістю і їх почали розподіляти на карточки, Марії доводилося підсовувати продавцям цукор або піввосьмушки кави в зернах, щоб із-під прилавка, сказати б, по-свійському, дістати мені барабана. І все це вона робила без зайвих зітхань, не похитуючи скрушно головою, не закочуючи під лоба очі, а скорше якось зосереджено й поважно, так само природно, як одягала на мене свіжовипрані, ретельно заштопані штанці, панчохи й курточку. І хоч у наступні роки наші з Марією взаємини постійно зазнавали змін і ще й тепер з'ясовані не до кінця, манера, з якою вона щоразу передає мені нового барабана, лишилася та сама, хай навіть ціни на дитячі бляшані барабани нині багато вищі, ніж були в сороковому році.

Тепер Марія передплачує якийсь журнал мод. Од відвідин до відвідин вона стає щораз елегантнішою. А тоді?

Чи вродлива була Марія? Кругленьке, свіжовмите личко, прохолодний, однак не дуже холодний погляд сірих, трохи витрішкуватих очей з короткими, але пухнастими віями під густими темними бровами, що зійшлися на переніссі. Завдяки виразно окресленим вилицям, шкіра на яких у морозяну погоду напиналася, ставала синюватою й болісно лускалась, обличчя її нагадувало рівненьку, заспокійливу площину, і цього вигляду не порушував навіть невеличкий ніс, який не можна було назвати ні негарним, ні тим більше смішним, — він був радше тендітний, хоч і чітко вирізьблений. Чоло Марія мала округле, невисоке, і на ньому над зарослим переніссям ще замолоду пролягли поздовжні борозенки. Каштанові, трохи закучерявлені коси, що й нині блищать, немовби вологі стовбури дерев, округло починалися від скронь і гладенько обвивали невеличку, похватну голівку майже без потилиці — достоту, як у матінки Тручинської. Коли Марія вдягла білого халата й стала за прилавок у нашій крамниці, волосся в неї ще було заплетене в дві коси, що спадали вниз за цупкими, здоровими на вигляд вухами, які швидко наливалися кров'ю і мочки яких, на жаль, не висіли вільно, а навпрямець переходили в щоку над спідньою щелепою; щоправда, в тому місці залягала досить приваблива борозенка, проте це наводило на думку про певну дегенеративність і давало привід робити деякі висновки щодо її вдачі. Згодом Мацерат підбив дівчину зробити перманент, і вуха в неї сховалися. Тепер Марія з-під модної короткої зачіски на своїй кучерявій голові виставляє напоказ лише прирослі мочки, але цю невеличку ваду затуляють великі кліпси, досить-таки позбавлені смаку.

Так само як Маріїну голівку разом із повними щоками, виразно окресленими вилицями, розгонисто прорізаними очима обабіч глибоко посадженого, майже непомітного носа можна було обхопити всю обома долонями, тіло її, на зріст швидше невисоке, ніж середнє, мало трохи широкуваті плечі, повні груди, що виростали просто з-під пахов, і, відповідно до її клубів, пишні сідниці, що їх несли, знову ж таки, надто худорляві, проте міцні ноги, між якими нижче від лобка виднівся просвіт.

На той час Марія була, мабуть, трішечки клишонога. Навіть руки, її завжди почервонілі руки, на відміну від цілком сформованої і пропорційної статури, видавалися мені якимись дитячими, а пальці — пухкенькими, наче сосиски. З цими своїми дитячими ручками вона не може нічого вдіяти й досі. А ось із її ступень, які мучилися спершу в незграбних простих черевиках, а трохи згодом — у по-старомодному елегантних, але завеликих черевичках бідолашної моєї матусі, помалу, незважаючи на шкідливе для них взуття з чужої ноги, зійшло дитяче почервоніння, вони стали вже не такі смішні й пристосувалися до сучасних моделей західнонімецького і навіть італійського виробництва.

Марія розмовляла небагато, зате любила співати, коли мила посуд чи фасувала цукор — по пів і по чверть кілограма — в блакитні мішечки. Вечорами, коли крамницю зачиняли й Мацерат сідав робити обрахунки, а також у неділю Марія, як знаходила вільні бодай півгодинки, брала губну гармоньку. Той інструмент дівчині подарував її брат Фріц, коли його забрали до армії й послали в Ґрос-Бошполь.

На тій гармоньці Марія вміла грати майже все. Похідні пісні, яких вона навчилася на вечорах Спілки німецьких дівчат, мелодії з оперет і шлягери, що їх чула по радіо чи від брата Фріца — на Великдень сорокового року той, бувши у відрядженні, на кілька днів заскочив до Данцига. Оскар пригадує, як Марія грала на гармоньці, прицмокуючи язиком, «Дощові краплини», а також по-своєму, не наслідуючи Зару Леандер, «Вітер мені пісню нашептав». Та за прилавком свою «пересмішницю» Марія ніколи не діставала. Навіть якщо в крамниці нікого не було, вона про музику забувала, а натомість по-дитячому округлими літерами й цифрами вималювала цінники й складала перелік товарів.

І хоч не важко було помітити, що голова в крамниці — саме вона, що саме вона повернула й закріпила за крамницею ту частину колишніх наших покупців, котрі по смерті моєї бідолашної матусі перейшли до конкурентів, Марія й далі ставилася до Мацерата з глибокою повагою, мало не з покорою, і його, хто ніколи не втрачав віри в себе, це навіть не бентежило.

«Зрештою, це я взяв дівчину в крамницю й чогось її навчив,»— щоразу заявляв Мацерат, коли городник Ґреф чи Гретхен Шефлєр пробували пустити йому шпильку. Отака проста була логіка в цього чоловіка, який переставав бути занудою, ба навіть виявляв чулість, а відтак заслуговував на увагу, власне, лише тоді, коли брався за свою улюблену справу — заходжувався щось варити чи смажити. Бо в одному Оскар мусив-таки віддати йому належне: його порібрина по-касельському з квашеною капустою, його свинячі нирки в гірчичній підливі, його панірований шніцель по-віденському, а насамперед його короп у сметані і з редькою варті були того, щоб подивитися на них, понюхати їх і посмакувати ними. І нехай навіть він міг не багато чого навчити Марію в торгівлі — адже дівчина, по-перше, мала вроджений комерційний хист до роздрібної торгівлі, а по-друге, сам Мацерат не дуже знався на тонкощах роботи за прилавком і тільки й умів, що закуповувати товари на оптовому ринку, — зате він все ж таки навчив її варити й тушкувати, бо вона, хоч два роки й пробула служницею в сім'ї одного чиновника з Шідліца, однак, прийшовши до нас, навіть води не вміла скип'ятити.

Невдовзі Мацарат уже влаштувався так, як за життя моєї бідолашної матусі: він був повновладний господар на кухні, з кожною недільною печенею підносився щораз вище й вище, годинами міг розкошувати, миючи посуд, мимохідь, завиграшки закуповував харчі, хоча робити це