Читати книгу - "Homo Deus"

не лікуванні хвороб. Лікарі, інженери й споживачі більше не хочуть просто виправляти психічні проблеми — вони нині прагнуть вдосконалювати розум. Ми здобуваємо технічні можливості для того, щоб почати виробляти нові стани свідомості, однак нам бракує карти цих потенційних нових територій. Оскільки ми знайомі в основному з нормативним і субнормальним ментальним спектром людей WEIRD, ми навіть не знаємо, до якої кінцевої мети йти.

Тому не дивно, що позитивна психологія стала найбільш модною темою цієї дисципліни. У 1990-х роках такі провідні експерти, &к Мартін Селігман, Ед Дінер і Міхай Чіксентміхай, стверджували, що психологія повинна вивчати не просто ментальні захворювання, а й ментальну силу. Як сталося, що ми маємо вельми детальний атлас хворого розуму, але жодної наукової карти розуму успішного? За останні двадцять років позитивна психологія зробила перші дуже важливі кроки в дослідженні супернормативних ментальних станів, однак і в 2016 році супернормативна зона залишається значною мірою терра інкоґніта в науці.

За таких обставин ми могли б рушити вперед без будь-якої карти й зосередитися на вдосконаленні тих ментальних здібностей, яких потребує сучасна економічна й політична система, водночас нехтуючи або навіть погіршуючи інші здібності. Звичайно, це не зовсім нове явище. Протягом тисяч років ця система формувала і реформувала наш розум відповідно до своїх потреб. Sapiens із самого початку розвивалися як члени малих тісних спільнот, а їхні ментальні здібності не були адаптовані як шестерні гігантської машини. Однак з розвитком міст, королівств та імперій ця система культивувала здібності, потрібні для великомасштабної кооперації, водночас відкидаючи інші навички й схильності.

Наприклад, архаїчні люди, імовірно, всебічно використовували свій нюх. Мисливці-збирачі здатні за запахом на відстані розпізнавати різні види тварин, різних людей і навіть різні емоції. Страх, наприклад, пахне інакше, аніж сміливість. Коли людина боїться, вона виділяє інші хімічні сполуки, ніж коли сповнена хоробрості. Якби ви сиділи серед архаїчної групи, що обговорювала можливість початку війни проти сусідів, ви буквально відчули б, як пахне громадська думка.

Коли Sapiens організувалися в більші групи, ніс втратив значну частину свого соціального значення, бо він корисний, лише коли маєш справу з малою кількістю індивідів. Ви не можете, наприклад, за запахом відчути страх американців перед китайцями. А отже, сила людського нюху була знехтувана. Ті зони мозку, які десятки тисяч років тому напевно мали справу із запахами, були задіяні у виконанні більш нагальних справ, таких як читання, математика й абстрактне міркування. Ця система воліє, щоб наші нейрони розв’язували диференційні рівняння, а не нюхали своїх сусідів.

Те саме трапилося і з нашими іншими відчуттями й здатністю звертати увагу на наше сприйняття. Стародавні мисливці-збирачі завжди були насторожі. Блукаючи лісами в пошуках грибів, вони буквально принюхувалися, звідки вітер віє, і пильно стежили за слідами на землі. Коли знаходили гриби, то їли їх дуже обережно, звертаючи увагу на кожний нюанс смаку, щоб відрізнити їстівний гриб від отруйного.

Члени нинішнього заможного суспільства не потребують такої надмірної обережності. Ми можемо піти до супермаркету й придбати будь-яку з тисяч страв, за безпекою яких наглядають служби охорони здоров’я. Однак хоч би що ми купили — італійську піцу чи тайську вермішель, — найімовірніше, що ми поспішно з’їмо її перед телевізором, навряд чи звертаючи увагу на смак (саме тому виробники їжі постійно вигадують привабливі нові ароматизатори, які можуть якось розірвати завісу нашої байдужості).

Так само завдяки хорошим транспортним службам легко можемо зустрітися з другом, який живе на іншому кінці міста. Але навіть коли зрідка зустрічаємося з ним, усе ж постійно перевіряємо свої смартфон і акаунт у Facebook, побоюючись пропустити щось цікавіше. Сучасний гуманізм хворий на FOMO[38]. І хоча нині у нас є більше варіантів вибору, ніж будь-коли в минулому, ми втратили здатність справді звертати увагу на те, що обираємо.

Окрім уважності й відчуття запаху, ми втратили й нашу здатність бачити сновидіння. У багатьох культурах вважали, що те, що люди бачать і роблять у своїх сновидіннях, не менш важливе, аніж те, що вони бачать і роблять насправді. Тож люди активно розвивали свою здатність бачити сни, пам’ятати їх і навіть контролювати свої дії у світі сновидінь, що називається «усвідомленими сновидіннями». Експерти з усвідомлених сновидінь можуть за власним бажанням пересуватися в світі сновидінь і переконують, що навіть можуть переміщатися у вищі сфери існування чи зустрічатися з відвідувачами з інших світів. На противагу цьому сучасний світ відкидає сновидіння як підсвідомі повідомлення в кращому разі та як ментальне сміття — у гіршому. Унаслідок цього сновидіння відіграють значно меншу роль у нашому житті, мало хто активно розвиває свої здібності бачити сновидіння, а багато людей стверджують, що вони взагалі не бачать сновидінь або не можуть запам’ятати жодного з них.

Чи втрата нашої здатності чути запахи, бути уважним і бачити сновидіння робить наше життя біднішим і сірішим? Можливо. Однак якщо навіть так, то для економічної й політичної системи це варте того. Ваш бос хоче, щоб ви постійно перевіряли свою електронну пошту, замість того щоб нюхати квіти чи бачити у снах фей. З подібних причин цілком імовірно, що майбутні вдосконалення людського розуму відображатимуть політичні потреби й ринкові сили.

Наприклад, «шолом уваги» армії США призначений допомогти людям зосередитися на чітко визначених завданнях і прискорити свій процес прийняття рішень. Однак він може знизити здатність людей проявляти співчуття й толерувати сумніви та внутрішні конфлікти. Гуманістичні психологи зазначали, що люди в стані стресу часто прагнуть не стільки виправити швиденько ситуацію, скільки добитися, щоб хтось вислухав їх і поспівчував їхнім побоюванням і передчуттям чогось поганого. Припустімо, ви переживаєте постійну кризу на своєму робочому місці, бо ваш новий начальник не поважає вашої думки і вимагає, щоб усе робилося за його словом. Після одного особливо невдалого дня ви телефонуєте другові. Однак той не має часу й енергії для вас, тож він, не особливо заглиблюючись у ситуацію, намагається радикально вирішити вашу проблему: «О’кей, я зрозумів. Отже, насправді в тебе є дві можливості: або піти із цієї роботи, або залишитися і робити те, що вимагає начальник. І якби я був на твоєму місці, я б пішов». Це навряд чи допоможе. Справді хороший друг матиме більше терпіння і не пропонуватиме швидкого рішення. Він знайде для вас час, уважно вислухає, щоб ви могли вихлюпнути свої суперечливі емоції й неспокій, що терзає душу.

«Шолом уваги» працює до певної міри, як нетерплячий друг. Звичайно, часом, — наприклад, на полі бою — люди повинні швидко приймати чіткі рішення. Однак