Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Оце вже точно ні.

— Ти ж дві хвилини тому казала, що медична освіта — це круто! — він глузливо вигнув брову.

— Це круто. А ще складно і відповідально. Я до такого не готова, — вона знизала плечима.

— Тоді чим?

Ярина відчужено потерла підмізинний палець.

— Якщо не хочеш розповідати, я не наполягаю.

Вона скосила на Максима невпевнений погляд. Його обличчя було розслаблене. Він не сміявся, не маніпулював та ні до чого не примушував.

— Я б хотіла писати п’єси.

Ярина тільки зараз помітила, наскільки її кросівки брудні. Яке позорисько! І чого не випрала їх завчасно?

— Звучить чудово! — Ярина скосила підозрілий погляд на занадто радісного Максима. Цікаво, а чи існувала галузь, на яку його реакція не була б такою ж оптимістичною? — Щиро не розумію, чому ти так соромишся про це говорити.

Можливо, тому що Сергій кілька місяців тому назвав її мокру від затоплення п’єсу даремним псуванням паперу, собівартість якого менша за пакування білих аркушів. Але не встигла Ярина пожалітися на долю та чоловіка, думки про якого вже почали дратувати, як у Максима знову задзвонив телефон. Він озирнувся та придивився до номера будинку, біля якого вони зупинилися.

— Мені треба відійти на кілька хвилин. Зачекаєш, будь ласка, на мене тут?

Ярині стало ніяково. Можливо, йому незручно зараз з нею гуляти? Чи стало нудно, а причини для втечі вигадати ніяк не вдається?

— Так, звісно, — вона кивнула та озирнулась в пошуках лавочки. На жаль, цього разу сісти було нікуди.

— Я скоро повернусь, — він посміхнувся та невдовзі зник за кафе, що розташувалось на розі.

Не встигла Ярина знову втекти від реальності до інтернет-світу, коли смартфон завібрував у руці. Костянтин наче відчув, що вона залишилась на самоті, та вирішив розрадити її спілкуванням.

— Алло? — Ярина обережно відповіла на дзвінок. Навряд чи він зателефонував, щоб повідомити гарну новину?

— Поясни, будь ласка, чому цей телефон знову в тебе.

— Алло? — вона нервово почухала вилицю та збрехала: — Зв’язок дуже поганий, я тебе майже не чую.

— Гарна спроба. А тепер кажи правду. Тобі байдуже на те, що ти можеш наразити себе та інших на небезпеку?

Як дивно це чути від людини, чиє життя та діяльність пов’язані з криміналом.

— Це була ідея Сергія, — навіть правда. — Моїм сусідам байдуже на безпеку.

На двадцять секунд запанувала тиша. Ярина навіть подумала, що Костянтин скинув виклик.

— Я зрозумів, — їй здалося, чи вона почула скрип зубів? — Ти зараз де? В університеті?

— Та ні, у мене сьогодні немає занять.

— То ти вдома?

—  Ні. Я, — Ярина не знала, як правильно назвати прогулянку з Максимом, тому випалила перше, що спало на думку: — на побаченні.

— Де? — з телефону почувся тихий сміх.

Вона ображено процідила крізь зуби:

— На побаченні.

— Гаразд. Не питатиму втретє, — Костянтин нарешті відсміявся та посерйознішав. — Кажи, звідки тебе забрати? Маю серйозну розмову.

— Стосовно чого? — Ярина скосила погляд на кафе, за яким зник Максим.

— Стосовно підозр поліції.

Ярина тяжко зітхнула. А їй ще було ніяково, що у неї жодних справ.

— Я біля будинку офіцерів зараз.

— Буду за п’ять хвилин.

— Ого, — Ярина не очікувала, що він приїде так швидко. Максим точно вирішить, що вона образилась на його телефонні дзвінки, та втекла через них. — Добре… Тільки зустріньмося не біля нього, а ближче до Ради?

— Домовилися.

Вона скинула виклик, підняла голову та шоковано завмерла. Максим прямував до неї з великим букетом помаранчевих лілій.