Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Настав час дебюту дівчинки. На цю справу героїня жертвує всі гроші, що в неї були. Дівчинка сидить у своїй квартирі на Сто двадцять п’ятій стрит[286] і відсилає свою останню пару туфель до шевця, бо колишній контрабандист має привезти їй пару туфель із власної маленької фабрики. Вона не знає, що цього благодійника з оберемком коробок із взуттям (серед усього іншого — й ті балетки, які він виготовив) зупинив на Сорок восьмій стрит детектив. Той хоче, щоб нинішній фабрикант свідчив про деякі порушення закону, скоєні шість років тому, ще за часів його контрабандної діяльності.
Часу дедалі менше. Молоденька протеже виявляє, що єдине взуття у квартирі — це пара зношених балеток. Взувши їх, вона вирушає до театру, маючи п’ять центів на проїзд у метро. Вона ронить цю монету в каналізаційну решітку й мусить іти пішки від Сто двадцять п’ятої стрит до театральної секції. Юна танцівниця добирається туди виснаженою й заплаканою. Росіянка жахається, побачивши її ноги.
Однак вони удвох спробують. Завіса підіймається на номер дівчинки, а росіянка (героїня) підтанцьовує за кулісами, щоб морально підтримати юну танцівницю й, коли треба, прийти їй на допомогу. Номер має успіх.
Стається раптова перерва перед другим номером. Герой, маючи намір доставити взуття, вирвався від детектива, але той пустився навздогін.
Тим часом батько в залі глядачів захопився виступом молоденької балерини й пішов за куліси, щоб заангажувати її. Він застає суперечку, під час якої виявляє, що талановиту дівчинку навчала його донька. З усього видно, що батько може вагомо вплинути, аби звільнити молодого чоловіка від того, що було лише помилковим обвинуваченням.
Виступи закінчилися, сцена спорожніла. Росіянка танцює одна на сцені перед батьком, який сидить за фортепіано й грає для неї. Фабрикант і дівчинка дивляться з-за куліс. Звучить музика Сен-Санса, «Лебідь» здіймається[287] до крещендо, і в очах батька сльози…
…тоді як картина закінчується.
Дякую за вогник
«Дякую за вогник» — дуже коротке оповідання про комівояжерку, яка наприкінці довгого дня мала перерву в роботі й сподівалася перепочити з сигаретою. Вже тільки те, що місіс Гансон не лише торговка, але й удова, а до того ж багато років подорожує на Середньому Заході як успішлива ділова жінка, продаючи жіночу спідню білизну, могло слугувати достатньою причиною, чому влітку 1936 року редакція «Нью-Йоркера» відхилила «Дякую за вогник». Підставою відмови стало й те, що твір має виразний католицький дух і закінчується чудом.
Ця редакція обґрунтувала відмову тим, що «оповідання таке дивне й таке відмінне від усього, що ми асоціюємо з Фіцджеральдом, і надто вже фантастичне». Власне, це причини, чому «Дякую за вогник» стало популярним і викликало багато критичних коментарів, коли сімдесят шість років по тому воно нарешті з’явилося на сторінках «Нью-Йоркера» 6 серпня 2012 року.
Місіс Гансон була вродлива, трохи зблякла сорокарічна жінка, яка продавала корсети й пояси у відрядженнях із Чикаго. Багато років її територія охоплювала Толідо, Лайму, Спрингфілд, Коламбус, Індіанаполіс і Форт-Вейн, а коли цю жінку перевели на Айову, Канзас і Міссурі, це означало підвищення, бо фірма, на якій працювала місіс Гансон, намагалася підсилити свої позиції на захід від Огайо.
Місіс Гансон дуже добре зналася зі своїми клієнтами на Сході, і в конторах покупців, після того як вирішено справу, їй часто пропонували скляночку чи сигарету. Але незабаром виявилося, що в нових місцях інакші звичаї. Мало того, що ніхто ніколи не питав, чи не бажає місіс Гансон закурити, але й на її запитання, чи не буде хто проти, якщо вона закурить, тут не раз відповідали майже вибачливим тоном:
«Я не проти, але це погано впливає на співробітників».
«Ну звичайно ж, я розумію».
Інколи куріння дуже багато значило для місіс Гансон. Вона тяжко працювала, й перекур давав можливість перепочити та психологічно розслабитися. Місіс Гансон була вдова й не мала близьких родичів, яким можна було б писати листи вечорами, а якщо переглядала більш ніж один фільм за тиждень, їй разило очі. Тож куріння стало важливим знаком пунктуації в довгому реченні кожного дня в дорозі.
Останній тиждень першого відрядження місіс Гансон на новому маршруті застав її в Канзас-Сіті. Було це в середині серпня, жінка почувалася самотньою на тлі знайомств за минулі два тижні, тому й зраділа, побачивши в приймальні однієї з фірм жінку, з якою колись приятелювала в Чикаго. Перш ніж звернутись у своїй справі, місіс Гансон сіла біля цієї жінки й під час розмови трохи дізналася про людину, з якою мала поговорити.
— Чи не буде він проти, якщо я закурю?
— Що? Боже мій! Буде! — відповіла подруга. — Таж він давав гроші на те, щоб підтримати закон проти куріння.
— Ого. Що ж, дякую за пораду. Я більш ніж вдячна.
— З цим ділом тут пильнуйся, — порадила подруга. — Особливо при мужчинах за п’ятдесят, які не були на війні[288]. Якось один чоловік сказав мені, що ніхто з тих, які там побували, не стане заперечувати проти куріння.
Але вже на наступній зупинці маршруту місіс Гансон трапився виняток. Ніби й приємний молодик, але так утупився в сигарету, по якій вона постукувала нігтем, що довелося відкласти набік цю сигарету. Він винагородив місіс Гансон, запросивши її на обід, і за якусь годину вона вже мала солідне замовлення.
А тоді цей молодик наполіг на тому, щоб підвезти її до наступного пункту призначення, хоча вона мала намір знайти найближчий готель і кілька разів пакнути у вбиральні.
То був один із тих днів, повних чекання, коли всі заклопотані, всі запізнюються, а якщо й з’являються потрібні люди, то всі як один виявляються або вузьколобими чоловіками, що не люблять, коли хтось потурає своїм слабкостям, або жінками, що охоче чи неохоче поділяють погляди цих чоловіків.
Не покуривши із самого сніданку, місіс Гансон раптом усвідомила, звідки в неї неясне невдоволення після кожної зустрічі незалежно від того, наскільки успішною ця зустріч виявилася в плані роботи. Вголос вона казала: «Ми вважаємо, що вийшли на нове поле діяльності. Звичайно, це лише ґума і тканина, але нам вдається поєднувати їх по-іншому. Тридцятивідсоткове зростання щорічних затрат на рекламу в усій країні говорить само за себе».
І водночас думала:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я віддав би життя за тебе (збірка)», після закриття браузера.