Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Останні групи демонів-дітей почали тікати всередину замерзлого моря. Але ретирувалися вони не в бік, звідки прийшли, а трохи навскоси.

На горизонті виникло нове завдання, нова загроза місту Роз. До набережної повзло щось дуже велике.

Точно не корабель. Не змія. Хробак так теж не повзе.

Гігантська гусінь?

Олег обернувся назад, але жоден із монахів Святого Вінчі більше не боронив кам'яний берег. Покинули це місце й учні Школи Святої Дірки від Задниці. На скелі, схожій на Жабу, більше не було монаха в червоному. Зникло світло, що виходило від його золотого ключа.

Поки послідовники Праведного Слива нерозважливо гнали чудовиськ, чернече військо розділилося. За наказом настоятеля Риби монахи в жовтих одежах і монахи в білому перемістилися на міську набережну.

Гуан став на коліна, щоб оглянути тіла трьох фіолетових роб, що лягли від рук хлопчика-мокриці. У мішку сірого ченця не було нічого для полеглих товаришів. Усе тому, що мерці нічого не бажають.

Розкидані по окрузі монахи в сірих шатах намагалися бути корисними пораненим воїнам, але послідовники Праведного Слива не бажали нічого, крім наближення до заповітного Краю. Про це вони весь час кричали/хрипіли/шепотіли.

До облагородженого цивілізацією берега неухильно повзла багатотонна гусениця. Олег не міг уявити ночі яскравішої за цю, адже навіть з такої далечіні він міг визначити, якого кольору була велетенська гусінь.

Вона біла і в червоних плямах.

Замість пащі, у гусениці зяяв глибокий розрив. З розриву водоспадами стікала кров упереміш із чимось густішим. Ззаду гусениця нагадувала щипавку, адже її товсте черевце переходило в роздвоєний хвіст.    

У внутрішній кишені Олега свербів його Дінг-Тхонг.

"Ця гусінь і є Демон Мара? - з відкритим ротом розмірковував Олег. - Якщо Мару може вбити тільки людина, то чи є хоч один серед нас?"

Дрібні породження ледь не послизалися, тікаючи від чорно-зеленої хмари з косою і суворого чоловіка з якорем. Незабаром лідери монахів Вінчі та Слива припинили переслідування, і хвиля зелених ченців зупинилася за їхніми спинами.

Присутність монахів-чемпіонів надихала і водночас пригнічувала Олега. Поки він, не без зусиль і підтримки, розправився з парочкою породжень Мари, старший монах храму Святого Вінчі невтомно весь цей час бігав і попутно розмахував корабельним якорем. Це як? Що? Він проковтнув свій Дінг-Тхонг чи ще ні?

Грубі підрахунки монахів Святого Ігуана свідчили - "Третина від усіх послідовників Сліва і шоста частина від ченців храму Мари закінчили свою службу".

Трупи дітей-демонів тліли на зимовому вітрі. Розкидана сотня чорних купок із прахом.

Ченці Святого Ігуана були занурені у свої справи. Вони діставали зі своїх бездонних мішків наповнені білою рідиною глиняні чарки. Сірі ченці ділилися загадковим напоєм з усіма пораненими, а тих, хто не міг тримати чарку, вони самі поїли.

- Що в тих чарках? - смикнув Гуана Олег. - Ще одна розробка Батька нарівні з "печивом" і "цукерками Дінг-Тхонг"? Секретне знеболювальне?

- Ні, - відповів Гуан. - Просто материнське молоко.

"Навіщо?!" - одним поглядом запитав Олег. Коли Гуан захотів пояснити, він долонею перервав сірого монаха.

- Не треба, - вголос сказав Олег. - Не треба мені говорити.

Він упіймав себе на думці, що замість нових відповідей йому було б непогано для початку розібратися зі старими запитаннями. Присісти десь зручно, втупитися на щось однотипне. Нехай це буде горизонт. Так посидіти, спостерігаючи за горизонтом, і все добряче обміркувати. Узагалі все. Однієї спокійної години Олегу з головою вистачить.

От тільки де зловити її, цю спокійну годину? Ти спробуй злови хоч 5-ть секунд.

Через 4-ри з половиною секунди з боку набережної голосно прозвучало слово.

- Край! - горланив низький голос.

Усі послідовники Праведного Слива підхопили бойовий клич. Хто міг стояти, одразу рушив у бік міської набережної, але були серед монахів у зеленому й ті, хто у відповідь на клич пустили по сльозі з червоних очей.

Залишки породжень Мари нарешті добігли до великої гусениці, що повзла до міста Роз. Демонічна паторочь плазом стрибала на гусеницю і моментально в ній розчинялася.

Гусінь росла на ходу. Вона збільшувалася вшир і боки її сильніше розповзалися в сторони.

Фіолетові роби стояли спиною до набережної. Вони з німою тугою спостерігали, як Гуан із храму Ігуана вшановує тіла їхніх трьох полеглих друзів.

Останнє покоління вихованців храму Мари виглядало надто юним, надто людяним порівняно з їхнім стародавнім настоятелем Йоханом і його оточенням. Їм тут не місце.

Нехай вони повертаються туди, де вони давали обітниці. Нехай вони знайдуть уламки чаш, на яких присягалися, і зберуть їх воєдино. І нехай вони замінять свої клятви на нові.

- Серед тисячі тут не знайдеться жодного праведника, - сказав Олег. - Ви всі - лукаві себелюбці. Ідіть геть звідси! Не потрапляйте мені на очі!  

Закінчивши, Олег побіг за хвилею послідовників Слива. Як і раніше, золоті списи рушили за ним по п'ятах. Щоправда, тепер фіолетові роби намагалися триматися поза увагою Олега.