Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

- Я знаю, що це ти вкрав спирт, - мама зупинилася посеред кабінету.

Ярослав важко ковтнув. Махнув підборіддям і почув відповідь.

- Ніколи, чуєш ніколи ці люди не будуть так захищати одне одного! А дітей - так, вони покривають, на себе провину беруть, аби не зізнаватися, що недогледіли. Навіщо тобі спирт?

Ярослав швидко потер пальцями по шиї. Краще нехай думає, що він його випив, ніж дізнається справжні причини. Коли прокол заживе і він зможе нормально говорити, тоді й зізнається.

- Це тому що я перестала давати тобі гроші? - вона хапалася за серце. - Може ти ще недопалки підбирати будеш? Сигарети в Еріка Едуардовича почнеш стріляти? Де твоя межа?!

Ярослав пригладив волосся на маківці. Там.

- Сподіваюся, ви хоча б розбавляли, - бурчала вона, помітивши його кивок. - Можеш іти.

Ярослав кинувся до виходу, але зупинився на словах матері.

- Я поверну тобі твої кишенькові гроші. Позбавляти тебе такого було не педагогічно, краще будеш пити якісне вино, ніж і надалі красти спирт із медпункту.

- Спафібі! - видав Ярик і відразу заткнув рот долонею.

Зробив ще крок, як на нього налетіла мама.

- Стояти!

Він приречено обернувся. Тепер точно попав, повівся на порожні обіцянки. Мати знає як правду з нього вибити, достатньо золоті гори пообіцяти, а він повірить.

- Скарб мій, відкрий рота, га? - матір усе наближалася.

Ярослав втиснувся у двері й махнув головою. Обличчя матері було дедалі ближче, якщо цього не зробити, вона й тут хитрість знайде. Могла б зв'язати та затиснути йому ніс, одного разу це спрацює. Не хотілося доводити до такого, Ярослав сам висунув язик.

- Господи! - вона схопилася за голову. - Краще б ти пиячив, як твій батько! Зараз ти язик проколеш, а що далі? Мені на онуків можна не розраховувати?!

- Мамо, дофить, пвошу, - Ярослав закотив очі.

- Дофить, пвошу! - кривлялася вона. - Огидно! Язик відсохне, ось тоді я на тебе подивлюся... А тепер геть з очей моїх.

*** 

День видався таким спекотним, що не було ніякого бажання виходити з будиночків. Діма пропонував друзям збігати на пляж, але після щоденних вказівок директорки ні в кого не залишилося сил. Він вирішив сходити сам.

Зібрався і побіг лісом у бік річки, через п'ятнадцять хвилин був на місці. Ступаючи по гарячому піску, що потрапляв у шльопанці й обпікав пальці, скинув футболку, хотів розстібати шорти, як за деревом біля берега помітив Агату; уперше він бачив її на пляжі, та ще й у купальнику. Діма поворухнутися не міг, роздивляючись у неї шрам на всю спину. Її немов живцем намагалися спалити, жахлива картина. Кроки сповільнилися, він випадково наступив на сухий листочок і привернув увагу до своєї персони.

Агата вскочила й витріщилася на нього, сумніваючись, чи варто тепер прикриватися.

- Не ховайся, - попросив Діма, стискаючи в руці футболку.

- Що ти тут робиш? - насупилася вона. Єдине запитання, яке спало на думку.

- Вибач, не знав, що ти тут. Так я б не прийшов.

Він раптом передумав купатися. Сів на пісок і ляснув поруч по рушнику, де до цього сиділа Агата.

- Що за шрам?

Це були перші слова, які вони сказали один одному за останні роки без глузувань. Після розставання ще в підлітковому віці вони більше не спілкувалися. Колись намагалися поговорити, але результату жодного, виявилося, простіше удавати, ніби нічого не відбувається.

Ситуація загострилася, коли вони приїхали в один табір як вожаті, і приїжджали сюди щороку. Спочатку була байдужість, дивлячись на них із Ріком разом, потім почалася та сама ворожнеча, яка так подобалася Дімі. Він отримував непередаване задоволення за те, що його друзі ненавидять Ріка без жодної на те причини.

- Там було татуювання, - Агата сіла поруч і почала зав'язувати вологе світле волосся у хвіст. - У вісімнадцять зробила. До речі, навіть фоток не залишилося, хоча красиво було. Ти ж пам'ятаєш мого батька? - вона на секунду повернула голову. - Клятий релігійний фанатик, на голову відбитий, усе життя твердив мені, що письмена на тілі - це гріх. Він працював у церкві, а його дочка так грішила. Сам він при цьому збирав гроші на храм, а купив Мерседес, збив пішохода і відкупився звичайним хабарем. Він грішив набагато сильніше, але для нього татуювання - справжній гріх. І друг у нього такий самий... Я взагалі той тиждень не пам'ятаю, тільки як прокинулася з болем у спині, виявляється,  вони накачали мене чимось і звели його лазером. Та ще й так криво, не професійно, шрам на все життя залишився. Тому я на пляж не ходжу, не хочу, щоб хтось бачив.

- Це не привід ховатися, - захриплим голосом промовив Діма, хоча перед очима так і стояв її образ, нікуди від нього не дітися. - Я не бачу нічого такого... тебе це не псує.

- Це огидно.

- Огидно - це ставлення твого батька до доньки, а це просто шрам, - він нервово махав головою. - Ненавиджу тих, хто нав'язує свою думку, ненавиджу, коли нав'язують свою віру. Мабуть, ми останнє покоління, яке змушували вірити в бога.