read-books.club » Сучасна проза » Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу 📚 - Українською

Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повість про Ґендзі. Книга 1" автора Мурасакі Сікібу. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 101 102 103 ... 124
Перейти на сторінку:
на столик, відкладала пензель і роздумувала над тим, що б іще намалювати. Все частіше він бував в її покоях, і з кожним днем зростала його прихильність до неї.

Чутка про це розбудила у самовпевненого Ґон-цюнаґона суперницький норов, і, щоб не пасти задніх, він закликав до себе найкращих художників і доручив їм намалювати на пречудовому папері картини, які не мали б собі рівних. «Картини на теми стародавніх повістей багаті почуттями й варті уваги», — вирішив він і, вибравши з них найцікавіші й найзмістовніші, передав їх для роботи живописцям. Крім цього, на цілком звичайних картинах з нагоди щомісячних свят, він зробив розлогі написи й запросив Імператора на їхній перегляд. Старанно приготовані картини сподобалися Імператорові, але Ґон-цюнаґон не випускав їх зі своїх рук і заховав раніше, ніж Імператор встиг ними помилуватися, а тим паче не захотів передавати їх у покої жриці, суперниці його дочки.

Дізнавшись про це, Ґендзі, посміхаючись, сказав: «Як видно, Ґон-цюнаґон усе ще не позбувся юнацьких звичок. Хіба можна так засмучувати Імператора й навмисне ховати від нього картини, не давати йому спокійно розглядати їх? У мене самого багато старовинних картин, і я принесу їх...» Витягши з шафок старовинні й нові картини, Ґендзі разом з Мурасакі заходився вибирати ті, що найбільше відповідали тогочасним смакам. Хоча картини на тему «Вічного смутку» і «Ван Чжаоцзюнь»[360] були одними з найцікавіших і найзворушливіших, але Ґендзі вирішив цього разу їх відкласти, зважаючи на їхній трагічний зміст[361]. Потім він дістав скриньку із щоденниками, які вів у роки поневірянь у Сума та Акасі, щоб принагідно показати їх Мурасакі. Малюнки, привезені звідти, розчулили б будь-кого з чутливою душею, навіть, якби він не чув раніше про його поневіряння. Тим паче у Ґендзі та його дружини вони розбудили болісні спогади про минулі роки, що назавжди вкарбувалися в їхню пам’ять як прикрий сон. При цьому Мурасакі дорікнула Ґендзі за те, що він їй досі їх не показував.

«Замість на самоті

Тужити у столиці

Сама хотіла б

Споглядати край,

Де рибалки живуть.

Тоді мені не було б так сумно...» — сказала вона, а Ґендзі, розчулений, відповів:

«Навіть тоді,

Коли поневірявся

Біля моря,

Я так не плакав, як тепер,

Минуле пригадавши».

Звичайно, ці малюнки варто було б показати й Фудзіцубо, матері юного Імператора. Вибираючи найкращі з тих, що яскраво передавали його враження від краєвидів на узбережжі, Ґендзі раз по раз подумки перелітав в Акасі: «Як там вони?..»

Почувши, що Ґендзі збирає картини, Ґон-цюнаґон взявся старанно підбирати для них валики, обрамлення, шнури та інші прикраси.

Перша декада третього місяця з безхмарним небом та гарним настроєм у людей була чудовою порою для цікавих, витон­чених розваг. Крім того, у ці дні не намічалися жодні весняні урочистості, тож обидві суперниці — ньоґо Умецубо[362] і ньоґо Кокіден[363] — могли приділити увагу живопису. Зі свого боку Ґендзі вирішив відіслати жриці й свої картини, щоб показати юному Імператору. Ось таким чином у покоях обох жінок зібралося чимало картин, приготованих для порівняння.

Найпильнішу увагу привертали до себе картини, які ілюстрували зміст повістей. Ньоґо Умецубо віддала перевагу відомим старовинним повістям, написаним у рамках благородної традиції, а ньоґо Кокіден вибрала твори сучасні, що вражали читачів витонченістю, яскравістю стилю і новизною змісту. Тож у той час придворні жінки з оточення Імператора, як справжні знавці живопису, тільки те й робили, що сперечалися, які картини кращі.

Фудзіцубо, яку ніколи не полишала любов до живопису, теж приєдналася до них, іноді навіть занедбуючи релігійні приписи. У той час вона жила в палаці, чула навколо себе постійні суперечки і вирішила розділити жінок на дві сторони, ліву і праву.

На стороні ньоґо Умецубо, тобто лівих, опинилися Хейнайсі-но суке, Дзідзю-но найсі, Сьосьо-но мьобу, а на стороні ньоґо Кокіден, тобто правих, — Дайні-но найсі-но суке, Цюдзьо-но мьобу і Хьое-но мьобу. Всі вони були настільки обізнаними в живописі, що Фудзіцубо зацікавлено прислухалася до кожного їхнього слова, якими вони навперебій оцінювали картини. Насамперед суперечка почалася навколо порівняння «Повісті про старого Такеторі»[364], праматері всіх повістей, з історією Тосікаґе з «Повісті про дупло»[365].

«Хоча в цій стародавній повісті, яка передавалася від покоління до покоління, начебто й немає нічого особливого, але Каґуя-хіме[366], живучи у світі, сповненому скверни, зуміла зберегти чистоту і піднестися до самих небес. Оскільки події в цій повісті переносять нас у вік богів, то, можливо, тому вони незрозумілі нинішнім неосвіченим жінкам», — почали на лівій стороні.

На це права сторона відповіла: «Небеса, куди піднеслася Каґуя-хіме, справді недосяжні для звичайних людей, які про них нічого не знають. Та оскільки їй випало народитися всередині бамбука, то її походження навряд чи можна вважати благородним. І хоча вона освітила своїм сяйвом хатину старого, але воно не могло зрівнятися зі світлом за стінами імператорського палацу. Абе-но Оосі витратив безліч золотих монет, щоб купити для Каґуя-хіме вбрання із шкурки Вогняної миші[367], але воно вмить згоріло у вогні, й разом з цим безнадійно згасла його любов. А принц Курамоті, знаючи, наскільки недоступна справжня гора Хорай[368], все-таки спробував ошукати Каґуя-хіме, і гілка з коштовних каменів обернулася для нього ганьбою[369]».

Картини до «Повісті про старого Такеторі» написав Косе-но Оомі[370], а текст — Кі-но Цураюкі. Сувої були з паперу «кан’яґамі», підбитому китайським шовком, мали червонувато-бузкове обрамлення і сандалові валики — словом, нічим особливим не вирізнялися.

«Хоча жахлива морська буря занесла Тосікаґе в невідому країну, йому все-таки вдалося досягти своєї мети, і врешті-решт слава про його неперевершене музичне обдарування розлетілася у нас і в чужих землях, а ім’я залишилося в пам’яті багатьох поколінь. Картини на цю тему, в яких поєднано китайські та японські краєвиди, не мають собі рівних», — провадили далі праві. Сувої «Повісті про Тосікаґе» були з білого паперу, із зеленим обрамленням і валиками з золотистого каменю. Живопис належав пензлю Цуненорі[371], написи — Мітікадзе[372] . Написані в новому стилі, ці картини привертали увагу яскравою вишуканістю. Ліва сторона не могла нічого заперечити.

Потім сторони взялися порівнювати «Повість з Ісе»[373] і «Дзьосаммі»[374] , але знову ніяк не могли дійти згоди. І цього разу перевага була на стороні правих, які подали для порівняння яскраво і жваво написані картини із зображенням різних сцен сучасного життя, передусім у палацових покоях. Від лівої сторони Хейнайсі-но суке промовила:

«Невже не збагнувши

Глибини моря в Ісе,

Дамо хвилям стерти

На березі

Давні сліди?

Хіба ця порожня змістом, але майстерно прикрашена любовна історія може затьмарити ім’я Арівара-но Наріхіра?» З такими словами можна було посперечатися. А тому від правих відповіла Дайні-но найсі-но суке:

«Якщо душа

Над хмари підніметься,

Їй звідти й море

Глибиною в тисячу хіро

Мілиною видасться».

«Звичайно, піднесені почуття Хьое-но ооґімі[375] не можуть не викликати поваги, але і до Арівара-но Наріхіра не можна ставитися зневажливо», — сказала Фудзіцубо й додала:

«На перший погляд

Зів’ялими здаються

Трави морські,

Але хіба зів’януть слова

Рибалок з узбережжя Ісе?»

За жвавими суперечками було висловлено чимало цікавих думок про кожний сувій, але остаточного переможця не було

1 ... 101 102 103 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу"