Читати книгу - "Гуляйполе"

По курганам горбатым, По речным перекатам Наша громкая слава прошла. Ох, ура, ура, ура! Пойдем мы на врага За "матушку" Галину, За "батька", за Махна.

Махно і Григор'єв аплодують.

МАХНО. А що? Мені подобається. І хлопцям, думаю, припаде до душі. А тобі, Матвію?

ГРИГОР'ЄВ. Чудова! Особливо приспів (співає):

Ох, ура, ура, ура! Пойдем мы на врага За "матушку" Галину, За "батька", за Махна.

МАХНО(з претензією до Негребецького). Але ж я просив тебе написати в першу чергу наш гімн... І щоб він співався величаво і грізно, як комуністичний "Інтернаціонал".

НЕГРЕБЕЦЬКИЙ(усміхнувся): Гімн, "батьку", вже також є. Правда, ще трохи сируватий, недовершений. Та я тобі можу його зараз проспівати.

МАХНО. Поганяй, поки в нас усіх ліричний настрій.

Негребицький і Сашко Нетреба вийшли з-за столу, кахикнули й заспівали:

Споемте же, братья, Под звуки ударов, Под взрывы и пули, Под пламя пожаров, Под знаменем Черным Гигантской борьбы, Под звуки набата, Призывной трубы.

Хлопці замовкли, схилили в покорі голови. Буря оплесків.

МАХНО. Як тільки закінчиш, негайно передай Петру Аршинову, щоб цей гімн надрукував у наших газетах і випустив окремою листівкою... А тепер, шановні гості, і в першу чергу звертаюся до тебе, мій бойовий соратнику Матвію! Вип'ємо за нашого поета Ваню Негребецького.

ПРИСУТНІ. За Ваню! За талановитого поета! (випивають).

В цю мить відчинилися двері світлиці — і не ввійшов, а бурею влетів франт Михайло Вінницький, він же Мишко Япончик із Одеси.[61] Це середнього зросту молодий, років 26— 28 чоловік, одягнений в елегантний наймодніший на той час костюм чорного кольору, у білу сорочку з "метеликом", вилицюватий з японським розрізом очей, з маленькими чорними вусиками. Він — бадьорий, усміхнений, все тіло в нього, наче у веселому танці. В руках у Михайла — великий букет живих квітів, якого тоді ніде з вогнем було не знайти, а він, чортяка, десь роздобув.

ПРИСУТНІ. Ура! Хазяїну Одещини Михайлові Вінницькому слава!

ЗАДОВ(підходить до нього з гордістю). А це мій давній друг — нерозлийвода... Мишко Япончик власною персоною!

ЯПОНЧИК(до Задова, обнімаючись з ним). А це — мій братуха Леонід Зіньковський, якого вся Одеса знає як Льовку Задова! (Япончик підходить до Галини, вручає їй букет квітів).

КУЗЬМЕНКО. Ой, яка радість! Який подарунок. Мишку, дай тебе розцілую! (цілує Япончика, той підходить до Махна і вони також цілуються).

ЗАДОВ(до Япончика). Братухо! І я ж тебе хочу розцілувати.

Задов і Япончик обнімаються. Задов, як дужчий і вищий за Япончика, піднімає його над собою.

ЯПОНЧИК. Льово, поклади, де взяв, бо твій пуп розв'яжеться. Не думай, що коли я худіший за тебе, то й легший за вагою. Дозволь швидше випити чарку за молодих (Задов ставить Япончика на підлогу. Япончик підходить до столу, Махно підносить одеситові чарку горілки. Той дивиться то на "батька", то на Галину). Щоб я так жив, ви ж обоє, наче в Одесі Молдаванка і Пересип,