Читати книгу - "Розстрільний календар"

В оточенні брата Надії, репресованого літературознавця Івана Світличного, були найцікавіші люди доби: на «суботи Світличного» приходили молоді художники і поети Алла Горська, Галина Севрук, Іван Драч, Ірина Жиленко, Микола Вінграновський, Василь Симоненко та інші. Суть шістдесятництва Надія Світлична найперше вбачала у «моральному кліматі, який створювали шістдесятники».

Після зіткнення з міліцією 22 травня 1967 року учасників зібрання біля пам’ятника Тарасу Шевченку Світличною зацікавився КДБ і почав викликати на допити, тому щодня, виходячи з дому, вона брала з собою мило і зубну щітку й прощалася з малолітнім сином. У листопаді 1967 року разом із братом, Іваною Дзюбою та Ліною Костенко надіслала лист першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту, протестуючи проти арешту В’ячеслава Чорновола.

У грудні 1970 року Надія Світлична та Євген Сверстюк у підвалі будинку у місті Василькові Київської області знайшли тіло по-звірячому вбитої художниці Алли Горської, організували похорон і спорудження пам’ятника на могилі.

Надія була надзвичайно активною — вона передруковувала головні тексти епохи, збирала вірші, магнітофонні записи, їздила із читаннями у регіони. Михайлина Коцюбинська казала про Світличних: «Іван колись називав себе “оптимістом-рецидивістом”. І Надія була з цієї ж самої породи. Вона якось уміла організувати людей, залучити їх до української ідеї, причому без фанатизму, без ксенофобії, з чуттям гумору, якось самозрозуміло». За антирадянську діяльність у 1973 році Надію було засуджено до 4 років таборів суворого режиму.

В еміграції Надія Світлична працювала перекладачем у Гарвардському університеті, збирала інформацію й до 1985 року регулярно видавала «Вісник репресії в Україні». У 1983—1994 рр. вона працювала в українській редакції «Радіо Свобода», у 1989—1992 рр. вела цикл передач «Шістдесятництво в Києві», збирала та розшифровувала передані з таборів матеріали і готувала їх до видання. Отримавши ще у Києві від Василя Стуса посилку із рукописом книжки, вважала справою життя переписати, зберегти і видати «Палімпсести» (їй це вдалось у 1986 році). У 1992 році започаткувала створення «Музею шістдесятництва» у Києві, віддавши на нього частину Державної премії імені Тараса Шевченка.

Загоруйко Наталія. До роковин смерті Надії Світличної // День. — 2016. — 8 серпня. Режим доступу: https://goo.gl/Ips4rs

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Степула Надія. Надія Світлична. Пам’яті авторки «Журналу надій», «голосу дисидентської України» // Радіо Свобода. — 2006. — 15 вересня. Режим доступу: https://goo.gl/zOJiJH

Проти різьбяра Прилуцького меблевого комбінату Петра Рубана у 1976 році було порушено справу, яка так і називалася: «Справа Рубана». Впродовж восьми місяців до 200-річчя США майстер виготовляв подарунок американському народові — дерев’яну книгу із зображенням статуї Свободи. Однак невідомі книгу викрали. У прокуратурі Рубану спочатку порадили «забути» про цей випадок, а згодом різьбяра заарештували.

29 грудня 1976 року Прилуцький народний суд розглянув справу обвинуваченого за частиною 3 статті 81 («крадіжка державної власності») і статтею 150 («приватнопідприємницька діяльність») Кримінального кодексу УРСР. Рубана також звинуватили у здачі до художнього салону 73 сувенірів, начебто «виготовлених поза обліком на підприємстві» та крадіжку матеріалів на комбінаті. Суд засудив його до 8 років ув’язнення і 5 років заслання.

У травні 1988 року Петра Рубана було звільнено і вислано з СРСР. Перед тим він разом з іншими дисидентами був офіційно запрошений до американського посольства в Москві на зустріч з президентом США Рональдом Рейганом.

Петро Рубан і його «Справа». Режим доступу: https://goo.gl/hiFEIS

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

In memoriam: Петро Рубан — член УГГ і ОУН // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 27 вересня. Режим доступу: https://goo.gl/hJ5SIv

КДБ розкрило діяльність священика катакомбної Української греко-католицької церкви Романа Бахталовського в сфері духов­ного виховання молоді. Під час обшуку в квартирі було конфісковано рукописи духовної літератури, магнітофонні стрічки з записами конференцій, священицькі предмети та книги для Богослужіння. Суд за зачиненими дверима визначив термін покарання для отця Романа — 3 роки таборів суворого режиму в Мордовії та 5 років заслання у Красноярському краї.

У 1946 році Бахталовського вперше заарештували за відмову зректися католицької віри українського обряду. Він був засуджений до примусових робіт за «антирадянську діяльність». У таборі він працював санітаром у лікарні, рубав дрова, провадив реколекції для в’язнів різного етнічного походження, поширював щоденне Святе Причастя. Отець Роман Бахталовський був добрим педагогом, священиком та літератором.

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Слуга Божий. о. Роман Бахталовський. 1897—1985. Режим доступу: https://goo.gl/ocoV58

Коли у травні 1945 року окупаційна влада створила ініціативну групу для переходу Української греко-католицької церкви до Московського патріархату, лікар, священик катакомбної УГКЦ, в’язень сумління радянських тюрем і концтаборів Петро-Йосафат Герилюк-Купчинський відмовився підписатися під документом та, не чекаючи призову до радянської армії, пішов у підпілля. Петро-Йосафат вів різнобічну активну діяльність. Випускав та розповсюджував серед священиків та монахів інформаційні «летючки» проти ліквідації УГКЦ: «З нами Бог, тримайтеся! Не підписуйте православіє московське!». Організував в Станіславі (Івано-Франківську) чотири станиці, які були у помешканнях священиків та вірних. У станицях можна було відправити службу Божу, повінчатися чи висповідатись. Разом з отцем Романом Бахталовським організував у Коломиї монастир сестер Матері Божої Неустанної Помочі.

«Дивлячись на всі ті події, у нас виникла думка написати листа до Папи і повідомити його про всі ті безчинства. Ми багато думали і вирішили, що я маю їхати до Польщі, оскільки я народжений в Польщі, і звідти передати лист, написаний французькою мовою о. Романом Бахталовським. У листі йшла мова про «ініціятивну групу», про її організаторів, про хвилю арештів наших єпископів та священиків».

На жаль, Герилюку-Купчинському так і не вдалося повідомити Папі Пієві XII, що діється в Галичині, бо за день перед від’їздом він був заарештований у Львові. Коли енкаведисти переклали листа, розпочалися жорстокі побої. У внутрішній тюрмі НКВС у Києві Петро-Йосафат зустрів у коридорі Йосифа Сліпого, якого вели на слідство, і митрополит дав йому благословення. Військовий трибунал за начебто «антирадянську агітацію» та «шпигунство на користь Ватикану» засудив священика на 10 років