Читати книгу - "Любов у спадок"

крім того, що все її життя перекинулося догори дном, жодних інших здорових суджень на думку не спадало. Вона скосила око на незворушного Річарда Далхаузі, що їхав поруч, і серце в неї заболіло. Чому, щойно вони виявляються разом, негайно починають сваритися? Ось і знову ненароком скривдила його, хоча зовсім цього не хотіла… «А він? — відразу гнівно підказав внутрішній голос. Хіба він не образив тебе?»

Але все-таки поки Дік поруч, і їй не так страшно й самотньо. Щоправда, він скоро її покине… Еріка спробувала уявити собі це й не змогла. Це її страшенно засмучувало. Невже настільки звикла до цього дивного хлопця? Так, він вдруге врятував їй життя, але це, виявляється, нічого не значить. Так вийшло, що Дуглас — його смертельний ворог, і її теж. Тільки це їх і поєднує… Дівчина похилила голову. Із усього виходить, що так воно і є. Інакше Річард хоч якось висловив би своє ставлення до неї.

«Дурниці! — обірвала вона себе. — Жіночі балачки. Ти йому не потрібна, тож нема чого розкисати». Бракувало ще побиватися через якогось шотландця. Як він із нею вчинив, так і вона з ним чинитиме. Кгм, справді. Чому б не запропонувати йому об'єднати зусилля в боротьбі проти Дугласа? Непогано… А якщо він не погодиться? Раз він до неї байдужий і їх пов'язують тільки ділові стосунки, вона просто запропонує йому частку своєї англійської спадщини. Звичайно, якщо він допоможе її здобути. Отак ось.

Вона глибоко замислилася. Спадщина… Величезне графство, й вона може стати його власницею. Мати все, чого душа забажає, ходити в парчі, їсти на золоті. Мабуть, вона вперше подумала про те, а що ж робитиме, коли отримає все це? Дівчина вперто струснула головою. Ні. Ці прокляті гроші, через які вбили її батька й братів, дісталися їй помилково. Але вони можуть знадобитися для того, щоб перемогти — сяйнула в голові несподівана думка. Вона ж сама казала Річардові, що не можна все життя ховатися. Гроші — це влада. Тільки маючи їх, вона зможе купити собі волю. Інакше в неї віднімуть усе — і волю, й саме життя.

Вона кинула на свого мовчазного супутника допитливий погляд. Річард Далхаузі може допомогти їй здобути графство. Звичайно, це божевілля, але тільки так вона зможе жити далі й нічого не боятися. Звичайно, смішно навіть уявити, що вона сама переможе всемогутнього Вільяма Дугласа. Але разом вони хоча б могли спробувати…

Еріка хльоснула свою кобилку, яка вже ледь пристала. Як завжди, не дочекалася кращої нагоди, щоб заявити про свої наміри. Вона порівнялася з лицарем і безневинним тоном поцікавилась:

— Скажи, а куди ми прямуємо?

Шотландець похмуро глянув, але словом не озвався. Еріка відповіла йому таким щиросердним поглядом, що навіть сам Папа Римський не запідозрив би її в брехні.

— До Едінбурга, куди ж іще, — буркнув Дік. — Ти ж сама хотіла…

— Я передумала, — легко повідомила Еріка, ніби йшлося про те, щоб погуляти перед вечерею.

— Тпр-ру! — Далхаузі рвучко натяг поводи свого скакуна.

Він стомлено сперся на луку сідла, дивлячись на Еріку так, ніби перед ним була якась заморська дивина.

— І куди ж тепер ти збираєшся?

— Чому — я? — невдавано здивувалась вона. — Ми! Ми збираємося. Я вирішила, що ми поїдемо в Тейндел. Мені потрібно дещо звідти забрати.

— Приховані родинні скарби?

— Саме так, — серйозно підтвердила Еріка. — Саме скарби.

— Це чудова новина, — з недоброю інтонацією промовив він. — Але гадаю, ти помиляєшся. Я ще не остаточно схибився, щоб вирушати в Англію, просто в лабети до своїх ворогів. І з якого це дива ти взагалі вирішила, що я поїду з тобою?

— Але ти заприсягся, — впевнено сказала дівчина. — Заприсягся, що довезеш мене до…

— Я заприсягся довезти тебе до Едінбурга! — гримнув Річард. — І більше ніяких дурнуватих присяг не давав.

— Послухай, — терпляче почала переконувати його Еріка, — це зовсім безпечно. Замок Тейндел розташований на самому кордоні, там навіть не всі пам'ятають, чия це територія — англійців чи шотландців. Я знаю всі потаємні стежки. Зрозумій, мені дуже потрібно заїхати туди. А потім вирушимо, куди ти побажаєш.

Вона так само безневинно витріщилася на нього аж надто чесними очима. Дік, схоже, занімів від такого нахабства. Гніда під Ерікою флегматично поклала морду на шию сірого жеребця, і той жалібно глянув на свого хазяїна.

— Схоже на те, друже, нас із тобою обох використовують, — замислено промовив він, пришпорюючи коня.

— Агов, агов, зачекай! — Еріка вдарила кобилу п'ятами в боки, наздоганяючи його. — Якщо ти не хочеш допомогти мені так, я заплачу.

Річард вухам своїм не повірив, тому зупинився.

— Що ти сказала?

— Я заплачу тобі, — уже не так упевнено повторила Еріка. Вона зрозуміла: ще мить — і буде зле, тому скоромовкою випалила: — Ну, просто я подумала, що раз у нас вороги спільні, то нам слід разом триматися, а коли ти допоможеш мені отримати мою спадщину, я віддам тобі третину. Домовилися? Чи цього замало?

Вона кинула на нього заклопотаний погляд і про всяк випадок від'їхала подалі. Лицар мовчав, тільки супився дедалі більше. Вона сама ніяковіла від тих слів, які щойно промовила, але що ж тут можна було вдіяти?

— Виходить, ти цінуєш мене так дорого? — невиразно озвався він. — Ціла третина… Непогано. А як же твій намір відмовитися від спадщини?

Він кинув на неї пронизливий погляд своїх дивних очей, і дівчина похилила голову. Все-таки якось усе це не надто гарно…