Читати книгу - "Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]"

«Стендалізм» Кулішів, його романічна теорія (теорія його романів) полягає саме в науці любовних повторів. Ритмічна повтореність почуття, ототожнення й уподібнення кохань — у цьому полягає сенс одночасних Кулішевих захоплень.

З наших слів можна зробити висновок, що з Куліша справді був якийсь розпусник, Дон Жуан. Ба ні! Для Куліша подвоювати або потроювати кохання значило, кінець кінцем, не більше як тільки подвоїти або потроїти листування.

Немає сумніву, що він подобався жінкам, і в житті Милорадовичівни, Рентель, а, певне, й Глібової, зустріч із ним відограла видатну роль й залишила глибокий слід. Для Лесі Милорадовичівни перипетії її стосунків з Кулішем були за джерело важких страждань і хвилювань. Тимчасом те, що жінки приймали за кохання з його боку, то для Куліша було тільки звичкою листуватись. Акуратність в кореспонденції й звичку писати довгі й докладні листи приймали за прояв почуття.

Куліш вів надзвичайно велике листування: щодня він писав багато листів; він акуратно відповідав на одержані листи. Коли можуть бути ентузіасти листування, то Куліш належав до їх числа.

Романи Куліша з Глібовою, Милорадовичівною, Рентель (за винятком хіба роману з Марком Вовчком) це романи в листах. Кулішеві листи, зібрані докупи, приміром, його листи до Милорадовичівни, що їх видав окремою книжечкою Ол. Дорошкевич, це справді окремий «роман в листах», зразок і приклад цього літературного жанру.

Листи Куліша — це плід не тільки його особистих почуттів, а й висновок його творчих прагнень. Часто-густо щоденники, що їх звичайно пишуть нібито для себе, і листи, що їх наповняють інтимно-щирими визнаннями, насправді уявляють з себе суто літературні, формальні, штучні вправи. Ця двоїстість призначення листів і щоденників особливо характерна для листів, що їх пишуть письменники.

«Романи у листах» — приналежність певного літературного жанру.

Цей жанр в літературі іноді занепадає й виходить із моди, іноді відроджується. За часів Куліша існувала певна мода на такі «романи в листах». Знаючи Куліша, ми не помилимось, коли підкреслимо ці формальні елементи, прикмети жанрової приналежности, що позначились на його листуванні з Милорадовичівною або ж із Рентель.

Безперечно, писавши листа до Милорадовичівни, Куліш свої особисті настрої підносив на ступінь жанру, формалізував їх, себе перетворював в абстрактного героя абстрактного літературного твору. Його листи не тільки документи біографії, а й документи даного жанру в літературі того часу.

«Як чарівний роман, як прекрасну поему минулого перегорне читач ці сторінки Кулішевого листування з Милорадовичівною, що так хвилювали двох кореспондентів сімдесят років тому, — пише Ол. Дорошкевич. — Куліш не шукає від листів безпосереднього утилітарного ефекту, він уважно стилізує свої „посланія“ під сторінки сентиментального роману „в листах“»[49].

Формальні «жанрові» елементи, властиві «романам в листах», важили для Куліша не менше, коли не більше від особистих його переживань. Вся трагедія й Куліша, і його кореспонденток полягала в цій двозначності Кулішевих намірів, двоїстості самовідчуття, визнань, тенденцій. Те, що кореспондентки приймали за прояв його особистих визнань, інтимних почуттів, глибоких зворушливих прагнень, то насправді було тільки жанровою формою. Куліш обмежувався листами, де справа йшла про життя, чутливість, людей і реальність. Очевидячки, в коханні пристрасть, буяння крови не грали для нього особливої ролі, не вони стимулювали його поводження й вчинки.

Несвідомо для самого себе Куліш піддурював і себе, і жінок. Перегляньте його листи до Милорадовичівни, до Глібової — Куліш охоче листується, але надто неохоче згоджується на побачення. Він уникає особистих зустрічей і, уникаючи побачень, із захопленням пише довгі листи на декілька сторінок.

Він тягтиме роками своє листування, не настоюючи на зустрічі й побаченні.

Листування з панночкою Рентель Ол. Дорошкевич характеризує так: «Це листування майже цілком позбавлене щирости та інтимности, натомість пройняте нудним дидактизмом, і воно цікаве тільки тим, що свідчить про своєрідні шаблони, стилістичні „стандарти“ в Кулішевих інтимних листах».

Для Куліша його листи до панночки були тільки прикладами стандартизованого «кохання в листах», для самої дівчини вони були схвильованим збудженням, світлим сяйвом, звісткою про нові путі й нові обрії.

Смолоскипи нічного факельцугу, що згадка за них зберігалась в її пам’яті з весняної ночі 9 травня, здавались для Рентелівни проміннями нових надій, віхами піднесеного відродження.

2

Знайомство з Кулішем увійшло в життя панночки Рентель як новий зламний етап. Саме тоді в неї був закоханий О. Кониський, що служив у Полтавському суді.

З боку Кониського це було палке почуття, ніжне захоплення, повне побожно-любовної самовідданости. Він присвячував дівчині вірші, писав любовні листи, плекав глибоку приязнь, мріяв про одруження.

7 серпня року 1860, певно невдовзі після знайомства з дівчиною, Кониський пише вірша під назвою «Думка» з присвятою «Г. П. ф-Р-ь»!

Нехай марно я загину,

Пропаду в неволі,

Тебе ж, серце, не забуду,

Дівчинко, ніколи.

Молитися щодня буду

Богові за тебе:

І вимолю тобі щастя

І долю із неба.

«Щодня буду молитися, щоб мерщій умерти». Він закаже товариству вирити могилу на тій самій горі, де сьогодні сиділа кохана дівчина.

Як спочинеш, біля ліжка

Я буду стояти;

І од тебе усе злеє

Стану одвертати.

І комашці спуститися

Не дам над тобою.

Як квіточку, як пташечку

Доглядати буду.

Метеликом він сяде їй «на ручки».

Не руш його дівчинонько,

Не виганяй з хати.

Бо то буде душа моя

Мотильком літати.

Політає — надивиться,

Й полетить на небо,

Й знову стане молитися

Богові за тебе

На хуторі Ганнинському.

Вірші Кониського, треба визнати, досить сентиментальні, досить не блискучі. Вони наївні, ці типово-альбомні, трафаретні й банальні вірші. Вони такі ж незграбні й недоладні, як і любовні вірші Костомарова. Вол. Іваненко, оцінюючи ці вірші, каже про «свіжість, щирість почуття, позначеного юнацьким ідеалізмом», про «глибоку їх інтимность». Не заперечуємо!.. Закоханий в гарну панночку судовий панич був щирий, писавши штамповані альбомні вірші:

Як голубку од ястреба,

Як ягня од звіра.

Так я тебе од недолі

Ховатиму щиро.

Щирість любовних визнань — банальна. Немає нічого банальніше від цього визнання: «Я Вас люблю»! Поети-професіонали уникають щирости, бо вони уникають штампів; вони воліють почути не таку фразу «Ви написали щирі вірші», а «Ви написали бездоганні вірші».

Кониський і Куліш конкурували перед панночкою Рентель не тільки в коханні, а й як поети.

Про другий приїзд Куліша до Полтави восени 1861 р. О. Кониський розповідає:

«Другого разу Куліш одвідав Полтаву наприкінці серпня р. 1861, повертаючись з-за