Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

Давно відомий поетичний рядок про «страшне світло, що осяває трон». Клітку молоденької касирки теж осяває страх яке світло. За вульгарність виразу відповідає автор цитати, а не я.

Усі відвідувачі чоловічої статі, від хлопчиськів-розсильних до біржових зайців, були закохані в міс Меррієм. Сплачуючи за рахунком, вони залицялися до неї, застосовуючи всі прийоми, відомі в ремеслі Купідона. Крізь дротяну сітку сипалися усмішки, компліменти, ніжні клятви, запрошення на обід, зітхання, млосні погляди і веселі жарти, які жваво парирувала метка міс Меррієм.

Немає позиції, вигіднішої від позиції молоденької касирки. Вона сидить на своєму табуреті, як королева комерції і компліментів, принцеса прейскуранта, графиня графинів і Діана доларів. Ви одержуєте від неї усмішку та десять центів здачі канадською монетою і йдете, не скаржачись. Ви перераховуєте кожне слово, яке вона вам кинула мимохідь, як скнара перераховує свої скарби, і, не рахуючи, кладете в кишеню здачу з п'яти доларів. Мабуть, через мідні ґрати міс Меррієм здається особливо неприступною й чарівною, — як би там не було, вона ангел в англійській блузці, — непорочний, нарядний, наманікюрений, спокусливий, ясноокий і моторний — Психея, Цирцея й Ате в одній особі, вона позбавляє вас і грошових знаків, і душевного спокою.

Розраховуючись із касиркою, молоді люди, що переломлювали хліб у Гінкла, ніколи не нехтували нагодою перекинутися з нею слівцем і сказати комплімент. Багато хто з них ішов далі цього і видавав їй векселі[356] у вигляді театральних квитків та шоколаду. Статечні люди прямо заговорювали про шлюб і флердоранж[357], але весь аромат цих квітів щезав, як тільки вони натякали на квартиру в Гарлемі. Один маклер, що прогорів на мідних акціях, набагато частіше робив пропозицію про одруження міс Меррієм, ніж обідав.

Під час напливу відвідувачів мова міс Меррієм, яка безперервно одержувала гроші, звучала приблизно так:

— Доброго ранку, містере Хескінсе, — так, сер, дякую вам, я не фарбуюсь, — ви собі дуже багато дозволяєте. Привіт, Джонні, десять, п'ятнадцять, двадцять, тепер біжи мерщій, а то знімуть букви з шапки. Даруйте, будь ласка, перерахуйте ще раз. — Не варто подяки. До оперети? Ні, спасибі, — у середу я дивилася Картер у «Гедді Габлер», ми були з містером Сімпсеном. Пробачте, я думала, це чверть долара. Двадцять п'ять і сімдесят п'ять буде долар — ніяк не відвикнете від свинини з капустою? Я бачу, Біллі. Не забувайтеся, будь ласка — зараз одержите все, що вам треба. Ах, які дурощі! Містере Бассет, ви завжди жартуєте — ні? Ну що ж, може, я колись і вийду за вас заміж — три, чотири та шістдесят п'ять — це буде п'ять… Будьте люб'язні залишити ваші зауваження при собі. Десять центів? Даруйте, на чеку у вас сімдесят — а може, це одиниця замість сімки?.. Ах, вам подобається моя зачіска, містере Сондерсе? Декому більше подобається шиньйон, але, кажуть, до тонких рис більше пасує «Клео де Мерод»… та десять — п'ятдесят. Проходьте, приятелю, не затримуйтесь, тут вам не балаган на Коні-Айленд. Що? Звичайно, у Месі, правда добре сидить? Зовсім не холодно, легкі тканини у цьому сезоні наймодніші, тільки їх і носять. Що таке? Ви вже втретє її підсовуєте, та що ви, ця фальшива монета — моя стара знайома. Шістдесят п'ять? Мабуть, одержали надбавку, містере Вілсон?.. Я вас бачила на Шостій авеню у вівторок увечері, містере де Форест, — шикарна штучка? Ну, ще б пак! Хто така?.. Чому не годиться? Тому, що це не гроші. Що? Колумбійський долар? Ну, у нас тут не Південна Америка. Так, я більше люблю шоколадну суміш. У п'ятницю? Дуже шкода, щоп'ятниці я беру уроки джіу-джитсу — тоді в четвер. Дякую, я це шістнадцятий раз сьогодні чую — мабуть, я-таки непогана. Облиште, будь ласка, за кого ви мене маєте? Невже, містере Вестбруку, ви справді так вважаєте? От фантазія!.. Вісімдесят і двадцять буде долар — дякую вам, я не катаюся на автомобілях з чоловіками — ах, ваша тітка — ну, це справа інша, можливо. Будь ласка, без грубощів — ваш чек був на п'ятнадцять центів — будьте люб'язні, відійдіть убік, не заважайте. Здрастуйте, Бене — прийдете у четвер? — один знайомий хотів принести коробку шоколаду… сорок та шістдесят буде долар, та ще один — буде два…

Якось у середині дня запаморочлива богиня Фортуна, яку звуть ще Запаморочення, уразила багатого й ексцентричного[358] старого банкіра в той час, коли він проходив повз ресторан Гінкла до трамвайної зупинки. Багатий дивак-банкір, який їздить на трамваї, — це… Не затримуйтесь, будь ласка, ви тут не один.

Самарянин і фарисей, перехожий і полісмен, що приспіли першими, підняли банкіра Мак-Ремсі і внесли його до ресторану Гінкла. Коли старий, але непохитний банкір розплющив очі, перед ним постало прекрасне видіння: схилившися над ним з ніжною, жалісливою усмішкою, воно омивало бульйоном його чоло і розтирало йому руки чимось замороженим із холодильника. Містер Мак-Ремсі зітхнув, втративши при цьому ґудзик від жилета, з глибокою вдячністю подивився на свою прекрасну рятівницю і прийшов до тями.

Відсилаємо до «Бібліотеки романів» усіх тих, хто передчуває любовну пригоду! У банкіра Мак-Ремсі була поважна старенька дружина, і до міс Меррієм він мав суто батьківські почуття. Він поговорив з нею близько півгодини не без користі, — щоправда, іншого роду користі, ніж та, яку він одержував від ділових розмов у своєму кабінеті. Наступного дня він привіз до неї місіс Мак-Ремсі. Старі були самотні — їхня єдина заміжня дочка жила в Брукліні.

Коротше кажучи, прекрасна касирка підкорила серця добродушних старих. Вони частенько заїжджали до Гінкла і запрошували міс Меррієм до себе, у старомодний, але розкішний особняк на одній із Сімдесятих вулиць. Чарівна краса міс Меррієм, її мила щирість та сердечність узяли їх приступом. Вони сотні разів повторювали, що міс Меррієм дуже нагадує дочку, що пішла від них. Бруклінська матрона, уроджена Мак-Ремсі, постаттю нагадувала Будду, а обличчям — ідеал вуличного фотографа. Міс Меррієм була поєднанням усмішок, ямочок, рожевих пелюсток, атласу, перлів і плакатів, що рекламують засоби для рощення волосся. Але досить про батьківську пиху.

Через місяць після того, як достойне подружжя познайомилося з міс Меррієм, вона стояла перед Гінклом, повідомляючи йому, що відмовляється від місця.

— Вони