Читати книгу - "Людина розумна"

Новий час

Одночасно з тим, як усі ці люди розумні дедалі менше залежать від примх природи, сьогодні вони більше, ніж будь-коли, підкоряються диктатам сучасної промисловості та уряду. Індустріальна революція відкрила шлях для довгої низки експериментів у прикладній соціології та ще довшого ряду ненавмисних змін повсякденного життя та менталітету людей. Одним із багатьох прикладів є заміна ритмів традиційного сільського господарства одноманітним та точним розкладом промисловості.

Традиційне сільське господарство залежало переважно від циклів зміни пір року та циклів росту рослин. Більшість громад не мали можливості точно відраховувати час та й не дуже були в цьому зацікавлені. Світ жив своїм життям без годинників та розкладів роботи, підкоряючись лише руху Сонця та стадіям дозрівання овочів і фруктів. Чітко визначеного робочого дня не існувало, а весь заведений порядок різко мінявся відповідно до пори року. Люди знали, чи високо стоїть сонце, та з тривогою слідкували за ознаками наближення сезону дощів та часу збору врожаю, але вони не знали, котра година, та навряд чи турбувалися щодо року. Якби заблукалий у часі мандрівник потрапив раптом у середньовічне село та спитав перехожого: «Який зараз рік?», питання здивувало б селянина не менше, ніж кумедний одяг незнайомця.

На відміну від середньовічних селян та шевців, сучасну промисловість мало турбує висота сонця над обрієм чи пора року. В ній панують точність та одноманітність. Наприклад, у середньовічній майстерні кожен швець сам шив усе взуття, від п’ятки до носка. Якщо один швець запізнювався з виконанням роботи, це аж ніяк не затримувало інших. Однак на конвеєрі сучасної взуттєвої фабрики кожен робітник працює з машиною, яка виробляє лише невелику частину взуття, що потім передається до наступної машини. Якщо робітник, який працює на машині номер 5, не вкладеться в час, це затримає решту машин. Щоб уникнути таких проблем, усі повинні точно дотримуватись графіку роботи. Усі робітники приходять на роботу в той самий час. Усі йдуть на обідню перерву разом, незалежно від того, голодні вони чи ні. Усі йдуть додому лише після гудка про закінчення зміни, а не коли закінчать свою частину роботи.

Індустріальна революція перетворила графік роботи та конвеєр на модель майже всієї людської діяльності. Невдовзі після того, як свої часові обмеження на поведінку людей наклали заводи, точні розклади перейняли також школи, за ними – лікарні, урядові установи та продовольчі крамниці. Дуже скоро розклад став королем навіть у тих місцях, де не було жодних конвеєрів та машин. Адже, якщо зміна на заводі закінчується о 17:00, місцеву пивницю краще відкривати о 17:02.

Надзвичайно важливою ланкою в поширенні системи розкладів став громадський транспорт. Якщо робітникам потрібно було починати зміну о 08:00, потяг або автобус мали прибувати до заводських воріт не пізніше, ніж о 07:55. Затримка всього на кілька хвилин знизила би виробництво, а тому могла навіть призвести до звільнення тих, кому не пощастило запізнитися. У 1784 році в Британії почала працювати служба перевезень з чітким опублікованим розкладом. Щоправда, в її розкладі вказувалася лише година відправлення, а не прибуття. У той час кожне британське місто та містечко мали власний місцевий час, що міг відрізнятися від лондонського на цілих півгодини. Коли в Лондоні було 12:00, в Ліверпулі могло бути 12:20, а в Кентербері 11:50. Але, оскільки телефонів, радіо, телебачення та швидкісних потягів ще не існувало, хто міг про це знати та кого це хвилювало?[110]

У 1830 році між Ліверпулем та Манчестером запрацювала перша комерційна служба залізничних перевезень. Десять років по тому було випущено перший розклад руху поїздів. Поїзди були значно швидшими за старі кінні екіпажі, а тому химерні невідповідності в місцевому часі стали серйозною проблемою. В 1847 році британські залізничні компанії зібралися разом та вирішили, що надалі всі розклади руху поїздів складатимуться за часом, визначеним Грінвіцькою обсерваторією, а не за місцевим часом Ліверпуля, Манчестера чи Глазго. Дуже скоро їхній приклад почали наслідувати дедалі більше установ та організацій. Врешті-решт, у 1880 році британський уряд пішов на безпрецедентний крок, прийнявши закон про те, що надалі всі розклади роботи в Британії повинні складатися за Грінвічем. Уперше в історії країна прийняла національний час та зобов’язала своє населення жити за штучно загальноприйнятим годинником, а не місцевим часом або циклами сходу та заходу сонця.

Такий скромний початок породив глобальну мережу розкладів роботи, синхронізованих до найменших часток секунди. Коли відбувся дебют засобів масової інформації (спершу радіо, а потім і телебачення), вони одразу влилися у світ розкладів роботи та стали їхніми основними адептами та проповідниками. Однією з перших речей, які почали передавати радіостанції, були сигнали точного часу, гудки, що дозволяли звіряти годинники навіть віддаленим населеним пунктам та кораблям у морі. Пізніше радіостанції взяли за звичку передавати новини кожної години. В наші дні час є головним елементом кожного випуску новин – важливішим навіть за початок війни. Під час Другої світової війни випуски новин «Бі-Бі-Сі» транслювалися також на частини Європи, окуповані нацистами. Так от, кожен випуск відкривав живий звук курантів Біг Бена, які відбивали поточну годину, – чарівний звук свободи. За іронією долі, німецькі фізики знайшли спосіб визначати погодні умови в Лондоні на основі ледь помітних відмінностей у тональності передзвону з передачі. Ця інформація надзвичайно допомогла пілотам люфтваффе. Коли Таємна служба британців це виявила, живу трансляцію замінили комплектом записів всесвітньо відомого годинника.

З метою забезпечити ефективність мережі розкладів в обіг скрізь вкинули дешеві, але точні портативні годинники. За часів ассирійців, Сасанідів або інків в містах можна було знайти лише кілька сонячних годинників. У середньовічних європейських містах зазвичай був лише один годинник – гігантська машина, встановлена на верхівці високої вежі на головній площі. Відомо, що такі показники часу були не надто точними, але, оскільки в місті не було інших годинників, які могли би їм суперечити, це навряд чи щось міняло. Сьогодні ж одна багата родина загалом має вдома більше хронометрів, аніж ціла середньовічна країна. Визначити час можна, подивившись на наручний годинник, екран смартфону, будильник на тумбочці біля ліжка, годинник на кухонній стіні, дисплей мікрохвилівки, телевізора чи DVD або на панель задач вашого комп’ютера куточком ока. Скоріше, потрібне свідоме зусилля, аби не знати, котра година.

Зазвичай людина дивиться на ці годинники кілька десятків разів на день, бо майже все, що ми робимо, має робитися вчасно. Будильник піднімає нас о 7:00, ми розігріваємо заморожений