Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

Учора, коли Маршал дізнався про всі ці махінації, його охопила паніка й він вирішив зателефонувати Мелвіну. Слухаючи гудки, він раптом зрозумів, що не хоче мати з ним справи, — йому потрібен був досвідчений юрист, який зможе зрозуміти його проблему. Тож Маршал поклав слухавку й одразу зателефонував містеру Джарндісу. То був його колишній пацієнт та один із провідних юристів Сан-Франциско.

Пізніше, близько третьої ночі, Маршал усвідомив, що має зробити все, аби про цей випадок ніхто не дізнався. Він інвестував із колишнім пацієнтом, і за це його по голівці не погладять. Маршал вчинив неправильно, але найбільше його дратувало те, що його пошили в дурні, він почувався повним ідіотом. Тож що менше людей про це знатиме, то краще. Насправді йому не варто було телефонувати Джарндісу — він знову-таки порушував професійні норми, попри те що цей пацієнт завершив курс психотерапії багато років тому. І хоча Маршал засмутився з приводу того, що містер Джарндіс не зможе його прийняти, тепер він відчував полегшення.

— Лікарю Стрейдер, я до ваших послуг і не планувала нікуди їхати, якщо саме про це йшлося. Вартість моїх послуг — двісті п’ятдесят доларів за годину, і я гарантую повну конфіденційність. Із цим у нас суворо — імовірно, навіть суворіше, аніж у вашій галузі.

— Про це не має дізнатися і містер Джарндіс. Мені потрібно, аби все це залишалося виключно між нами.

— Гаразд. Можете покластися на мене, лікарю Стрейдер. Отже, до справи.

Сидячи на краєчку стільця і нахилившись уперед, Маршал розповів Керол про все, що з ним трапилося. Він не оминув жодної деталі, за винятком своїх переживань із приводу професійної етики. За півгодини, закінчивши розповідати, Маршал знесилено відкинувся на спинку крісла й відчув неабияке полегшення. Він не міг не помітити те, якою заспокійливою виявилася можливість поділитися цим із Керол і що він уже відчуває з нею певний зв’язок.

— Дякую за чесність, лікарю Стрейдер. Я знаю, як непросто ділитися такими болісними переживаннями. Перш ніж рухатися далі, я хочу дещо уточнити. Я помітила, що ви кілька разів підкреслили той факт, що то була інвестиція, а не подарунок, і що містер Макондо був вашим колишнім пацієнтом. Ви маєте сумніви щодо своєї поведінки, себто йдеться про професійну етику?

— Ні, не я. Мені немає чим дорікнути. Але ви правильно зауважили. Це може стати проблемою для інших. Я завжди закликав колег дотримуватися професійних стандартів етичної поведінки як член Державної комісії з медичної етики та голова спеціальної комісії з професійної етики для психоаналітиків. Тож моє становище делікатне: моя поведінка не тільки повинна бути бездоганною, але й має видаватися такою. — Маршал сильно спітнів і дістав носовичок, аби витерти чоло. — Прошу, зрозумійте мене… це реальність, а не параноя… У мене чимало суперників і ворогів — тих, хто радо вхопиться за можливість неправильно витлумачити мою поведінку… тих, хто з неабияким задоволенням спостерігатиме за моїм падінням.

— Отже, — мовила Керол, піднявши очі від своїх нотаток, — запитаю знову: ви певні, що не порушували правил, які регулюють фінансові відносини між психотерапевтом і пацієнтом?

Маршал припинив витирати чоло і здивовано витріщився на Керол. Очевидно, вона добре знається на таких справах.

— Гм, поза сумнівом, якби можна було повернутися в минуле, я б волів поводитися інакше. Треба було чітко дотримуватися правил, як я завжди робив. Шкодую, що не сказав йому, що я ніколи не інвестую спільно зі своїми пацієнтами чи колишніми пацієнтами. А тепер я, мабуть, уперше усвідомив, що всі ці правила захищають не тільки пацієнта, але й психотерапевта.

— А суперники і вороги, про яких ви згадували, вони… Ви гадаєте, на них слід зважати?

— Я не певен, що розумію, про що ви… гм… авжеж, я маю реальних суперників. І, як я вже казав, я хвилююся… ні, не те… мені конче потрібно зберегти це в таємниці… заради моєї практики і професійної репутації. Отже, моя відповідь «так»: я хочу, аби ця неприємна ситуація не набула розголосу. Але чому вас передусім цікавить саме цей аспект?

— Бо ваше прохання про повну конфіденційність значно звужує коло доступних нам засобів, — мовила Керол. Що більше ви хочете зберегти все в таємниці, то менш агресивно ми можемо поводитися. Я поясню, про що йдеться, вже за кілька хвилин. Та є ще одна причина, через яку мене цікавить саме цей аспект — вона не така очевидна, але може вас зацікавити. Це швидше щось на кшталт теорії. Прошу пробачити мені мою зухвалість, лікарю Стрейдер, зараз я говоритиму про психологію, але дозвольте пояснити, як зазвичай поводяться професійні шахраї. Шахрай залучає жертву до махінації; ставши її частиною, жертва відчуває, що поводиться так само, як і шахрай, — нечесно. А тому ця людина стає… як це зазвичай називають?.. співучасником злочину. Вона починає мислити по-іншому, відкидає обачність та проникливість, що їй притаманні. Крім того, відчуваючи себе «конспіратором» (хоча б на йоту), ця людина не звертатиметься по допомогу до надійних фінансових консультантів, хоча за інших умов саме так і вчинила б. З тієї ж причини жертва шахраїв не вдаватиметься до активного переслідування своїх кривдників, зокрема і в суді.

— Для жертви то не проблема, — зауважив Маршал. — Я хочу знайти і розіп’яти цього мерзотника. І байдуже, що доведеться для цього зробити.

— Це суперечить вашим словам, які я щойно почула, лікарю Стрейдер. Ви сказали: конфіденційність понад усе. Запитайте себе: ви готові брати участь у відкритому судовому засіданні?

Маршал сидів мовчки, похиливши голову.

— Пробачте, лікарю Стрейдер, але я маю звернути на це вашу увагу. Я в жодному разі не хочу вас засмутити, бо знаю, що зараз це вам аж ніяк не потрібно. Але треба рухатися далі. Маємо проаналізувати кожну деталь цієї справи. Зважаючи на те, що ви мені розповіли, можна зробити висновок, що Пітер Макондо — професіонал. Він робив це раніше й навряд чи залишає сліди. Для початку розкажіть, чи проводили ви власне дослідження. Ви можете назвати людей, про яких він говорив із вами?

Маршал пригадав свої розмови з Емілем, Роско Річардсоном та ректором Університету Мехіко, а також марні спроби зв’язатися з Адріаною та Пітером. Він показав Керол факс, що його отримав уранці від клубу «Pacific Union». То була копія факсового повідомлення від клубу «Baur au Lac» у Цюриху, де зазначалося, що вони не знають, хто такий Пітер Макондо. Авжеж, представники підтвердили, що факс було відправлено з їхнього клубу (на фірмовому бланку і з факсового апарата, що стояв у бібліотеці), але водночас наголосили, що будь-який член клубу, гість, колишній гість чи навіть гість із сусіднього готелю міг зайти до клубу, взяти бланк та скористатися факсом.

— Як гадаєте, — звернувся він до Керол, яка переглядала текст повідомлення, — чи можна знайти якісь докази завдяки цьому факсу чи факсу з Мехіко?

— Авжеж, той сумнівний факс із Університету Мехіко! — мовила Керол. — Імовірно, він надіслав його самому собі.

— Може, нам вдасться знайти апарат, із якого його надіслали? Чи відбитки пальців? А може, варто